Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

Навіть не відкриваючи очей, я розумію, що знаходжусь не у своїй кімнаті. Занадто м'яке ліжко, відсутність одягу та останні спогади натякають мені на можливий розвиток подій після того, як я втратила свідомість в обіймах Темного Лорда, коли він занурився під воду. Втім, навіть якщо він надалі продовжив бавитися з моїм тілом, то робив це достатньо обережно — в мене нічого не боліло. Лише знайома слабкість притискає мене до ліжка і не дозволяє відкрити очі.

— Швидко прийшла до тями, — схоже, Темний Лорд лежить поруч зі мною. Не впритул, але достатньо близько. В його голосі не чути ані схвалення, ані здивування. Просто спостереження вголос.

— Це погано? — тільки заговоривши я розумію, що у мене трохи болить горло. 

— Ні. Навпаки. Як почуваєшся?

Щось він підозріло турботливий. Хоча тон все такий же байдужий.

— Нормально, — трохи поміркувавши, додаю: — Як зазвичай.

— Добре. Тепер ти спатимеш в моїй кімнаті.

Ця приголомшлива заява викликає в мене страх навпіл з люттю. Тобто, він вирішив позбавити мене навіть цієї видимості самостійності?

— Навіщо? — я з усіх сил намагаюсь не викрити свої почуття. Але питання все одно пролунало приречено.

— Тому що я так хочу.

Дійсно, хто б сумнівався. Ідеальне пояснення на будь-який випадок.

— А моє бажання… — голос раптом хрипне та зривається, ніби моє горло хтось повільно і м'яко стискає, але при цьому я не відчуваю дотиків, — не враховується?

— В цьому питанні — ні. Але Айна розповіла мені про твою зацікавленість прогулянками. Тож, відсьогодні можеш відвідувати будь-які кімнати на будь-якому поверсі, окрім другого крила. 

— А на вулицю?.. — з надією питаю я.

— Ні, — відповідь здається мені несподівано різкою, — туди тобі поки що зарано.

— Чому?

— Там небезпечно.

— Чому?

— Ти повторюєшся. Не зловживай моїм терпінням.

Я прикушую губу, розуміючи, що за останні години — скільки б їх не минуло — вже достатньо зухвало себе повела і закінчилося це передбачувано чим. Темний Лорд все одно візьме своє, коли захоче, як би я не пручалась. Тож, треба діяти гнучкіше і тонше. Тому, пару секунд повагавшись, я відповідаю:

— Добре… Я зрозуміла.

Пролунало не надто ввічливо, але я чесно старалася. Перина піді мною трохи рухається — схоже, чоловік піднявся з ліжка. Я ж нарешті набираюся сил, щоб відкрити очі. Хоча це не надто допомагає — в голові починає паморочитись, тому доводиться опустити повіки, щоб перед очима перестали кружляти різнобарвні розпливчасті плями.

— Схоже, ти почуваєшся не настільки добре, наскільки хочеш показати. 

Голос Темного Лорда лунає здалеку, схоже, що він в іншому кінці кімнати. Я чую тихе побрязкування метала об скло.

— Схоже… на те, — мені ледве вистачає сил відповісти.

Звук тим часом наближається, а згодом стихає. Я відчуваю, як щось важке опускається на мої коліна та стегна, а наступної миті сильні руки хапають мене за плечі та тягнуть вперед, змушуючи сісти. Мимоволі здригаюсь, але пручатись немає ні сил, ні бажання — лють і страх забрали в мене все. Сидіти самостійно — теж не можу, але руки підтримують мене десь із півхвилини, після чого відпускають. Я падаю спиною, плечима та попереком на велику гору чогось м'якого. Мабуть, це подушки. Вони підтримують мене напівлежачи. Губ торкається щось прохолодне і гладке. Мабуть, скло келиха чи стакана.

— Пий, — лунає короткий наказ. 

Схоже, Темний Лорд сидить верхи на моїх стегнах. Надійний спосіб знерухомити свою й без того знесилену наложницю, що ще сказати.

Я слухняно роблю ковток і починаю кашляти. Напій здається нестерпно гарячим — він опалює губи та язик, палаючою хвилею прокочується по горлу і розтікається всередині справжнім рідким вогнем. Намагаюся сильніше втиснутися в подушки у слабкій спробі відсторонитися, але мого підборіддя торкаються прохолодні пальці. Утримують на місці та тягнуть донизу, змушуючи відкрити рота.

— Терпи. Перший ковток — найнеприємніший, — спокійно промовляє чаклун.

Не байдуже. Саме спокійно. Якщо прикласти трохи уяви, то десь в цьому тоні можна навіть розчути відлуння співчуття. Хоча Темний Лорд напевно його не відчуває.

Знову холодний дотик склянки до губ — і нова порція рідкого вогню потрапляє до рота. Все ще опалює. Але в грудях тим часом нарешті розквітає лагідне пульсуюче тепло, яке потроху розтікається по всьому тілу.

Третій ковток здається просто гарячим і майже не спричиняє болю. Четвертий виявляється приємно теплим. Під час п'ятого я вже не відчуваю тепла, на його місце приходить смак — щось ледь вловиме, пряне і з легкою трав'яною гірчинкою. І напій при цьому густий, наче кисіль. За шостим ковтком я тягнусь вже сама, але не відчуваю прохолодного скла на губах, і через це нарешті ризикую відкрити очі. 

Жодного натяку на запаморочення.

Мені добре видно, як чаклун трохи відхиляється назад та відвертається, аби поставити на столик біля ліжка майже спустошений келих із залишками якоїсь темно-червоної рідини. Мимоволі помічаю, як від цього руху тонка сорочка окреслює м'язи на грудях Темного Лорда. Він повністю одягнений, навіть в пальчатках. І його чорне вбрання тільки підкреслює блідість мого оголеного тіла.

— Ця суміш дієвіша за ту, що тобі давала Айна, — рівно промовляє чаклун і знову сідає рівно. Схрещує руки на грудях, задумливо дивиться кудись вбік, ніби про щось розмірковуючи. Але тільки-но він повертає голову до мене — відводжу погляд я, пам'ятаючи, що не слід дивитися в очі Темному Лорду. — Занадто часто пити це не можна, — додає чаклун, — але добре, що ти спокійно переносиш побічні ефекти. На крайній випадок можна використовувати.

Вирішивши не питати, як часто ставатимуться такі крайні випадки, я мовчки розглядаю простирадло, на якому сиджу. Воно чомусь надто схоже на великий рушник, один з тих, що висить у купальні. А ще відчуваю, як потроху починають терпнути ноги, все-таки на них сидить не надто тендітний чоловік.