Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

Феннел підвів погляд і щось буркнув.

— А де всі решта? — поцікавився гелікоптерник.

Феннел знизав плечима.

— Мені звідки знати?

— Будеш пиво?

— Ага.

Ґеррі розпакував картонний ящик. Підійшов Темба зі склянками і термосом із льодом. Доки Ґеррі відкривав пляшки, з чагарників вигулькнули Ґея і Кен. До паска Джонса були прив’язані чотири убиті цесарки.

— Чому ти не зачекав на мене? — запитала Ґея.

Ґеррі похитав головою.

— Це був пробний політ. Я вперше керував цією штукою, а гинути обом одразу якось безглуздо.

Очі Ґеї розширилися. Вона з усмішкою прийняла пиво, що запропонував їй Темба. Кен хильнув із пляшки, зітхнув, а тоді віддав двох пташок Тембі, який одразу ж кудись їх поніс.

— Ми добре повечеряємо, — сказав Кен і сів навпочіпки на траві. — Ну, поговорімо про справи, Лью. Ми двоє разом із Тембою вирушаємо на світанку... близько четвертої години. Візьмемо гвинтівку, дробовик, наші спальні мішки, рюкзаки та їжу, — він зиркнув на Ґеррі. — Умієш користуватися двадцять другим калібром?

Ґеррі скривився.

— Навіть у руках не тримав.

— Я вмію, — втрутилася Гея. — Цесарку я тобі вполюю, Ґеррі.

— Це добре.

Феннел підвів погляд, зиркнув на Гею й на Ґеррі, а тоді відвернувся.

— Гаразд... у будь-якому разі, ви тут лишаєтеся тільки на один день. Післязавтра летите до Каленберґового маєтку, — Кен витягнув із кишені олівець і намалював нерівне коло на піску. — Я розмовляв із Тембою, він останні два дні провів біля угідь мільйонера. — Кен зиркнув на Лью, який саме запалював цигарку. — Ти слухаєш, Лью?

— Гадаєш, я, бляха, глухий?

— Це коло — Каленберґів маєток. Темба сказав, що багато зулусів охороняють його з півдня, сходу й заходу, але не з півночі. Дорогу з півночі вважають непрохідною, але Темба її пройшов. Він каже, що там є підступний відрізок, але якщо ми його подолаємо, то далі можна рухатися спокійно. Це — єдиний безпечний шлях.

— Чи далеко нам треба буде пертися, якщо на тачці проїхати не вийде? — запитав Феннел, нахилившись уперед, коли Кен позначив точку на північній частині кола.

— Кілометрів двадцять, не менше.

Феннел подумав про важку сумку з інструментами.

— Але чи є хоча б шанс, що нам не прийдеться самим туди пхатися?

— Темба вважає, що так, бо злив не було давно. Та якщо справді задощить, нам буде непереливки.

— Ясно. А комусь же фортунить в усьому, — сказав Феннел, дивлячись на Ґеррі, але молодик не схотів вплутуватись у сварку. Підвівшись, пілот рушив глянути, як Темба готує пташок. Він шкодував, що не знає африкаансу. Щось йому подобалося в обличчі кремезного банту. Ніби читаючи думки Ґеррі, Темба глянув на нього, щиро всміхнувся і продовжив перевертати шампур.

Ґея приєдналася до Ґеррі.

— Ммм, пахне смачно... Вмираю з голоду.

Темба підняв палець правиці й торкнувся до нього пальцем лівої руки.

— Це означає, що потрібно зачекати ще півгодини, — сказав Ґеррі. — Ходім до гелікоптера, я розповім тобі про нього.

Вони підійшли до гелікоптера.

Феннел провів їх спопеляючим поглядом. Кен не мав жодного бажання розмовляти з ним, тому підійшов до Темби і заговорив із ним африкаансом.

— Здається, скоро задощить? — запитав Кен, сідаючи навпочіпки біля банту.

— Можливо, навіть сьогодні вночі.

Кен скривився.

— Ну, ми маємо лебідку. Якщо вже вона нас не витягне, то ніщо не допоможе.

— Так.

Друзі продовжили розмову. За півгодини пташки були спечені. Стало темно, а повітря тепер було важким і задушливим. Мандрівники вмостилися навколо багаття і їли вечерю руками. Якби не Феннел, посиденьки були б веселими, але його похмура фізіономія псувала всю атмосферу.

Коли з їжею скінчили, а Темба все поприбирав, Кен сказав:

— Іду спати. Завтра нам дуже рано прокидатися.

— Так... Я теж дуже хочу спати, — звелася на ноги Ґея.

— Даю п’ять хвилин, щоб ти сховалась у спальний мішок, а тоді заходжу, — сказав Кен.

Ґея зникла в наметі.

— Гадаю, і я приєднаюсь до вас, — потягуючись, мовив Ґеррі. — Вечеря була чудовою, — він зиркнув на Феннела: — Ідеш спати?

— А нігер теж спатиме всередині?

— Якщо ти про Тембу, то так, він спатиме усередині.

Феннел плюнув у багаття.

— Не хочу дихати тим самим повітрям, що й чорний.

— Гаразд... Бери свій спальний мішок надвір.

Феннел хутко скочив на ноги й зі стиснутими кулаками рушив до Кена. Лью був значно кремезнішим за Кена — той не мав проти товстуна жодних шансів. Ґеррі став між ними обличчям до Феннела.

— Ти вже дістав мене, — спокійно сказав він. — Якщо тобі так свербить когось ударити, то вдар мене.

Феннел зиркнув на пілота, завагався, а тоді відступив.

— Іди до біса, — буркнув він і сів.

Коли всі поснули, Лью ще довго сидів і дивився на жаринки багаття. Збагнувши зрештою, що мусить трохи поспати, він зайшов до намету й заліз у свій спальний мішок.

Близько другої ночі усіх розбудило гупання дощу об дах намету.

Крізь гуркіт дощу долинало приглушене ревіння лева.

Розділ шостий

Феннел прокинувся від того, що хтось увімкнув потужний ліхтар. Він побачив, як Кен крутиться в спальному мішку. Ліхтар був у Темби, котрий саме виходив з намету.

— Час іти? — позіхаючи, запитав Феннел.

— Приблизно. Темба займається сніданком. Я йду поплавати... ти зі мною?

Феннел буркнув, натягнув шорти й черевики, а тоді взяв рушник. Услід за Кеном він вийшов у вологий напівморок. Дощити припинило, однак хмари й далі були важкими й набряклими.

— Кепсько буде, — сказав Кен, коли чоловіки йшли до ставка. — Але з лебідкою і крихтою талану ми впораємося.

Діставшись до ставка, вони пірнули, перепливли водойму, розвернулися, попливли назад і вийшли на берег. Ретельно витерлися рушниками, натягнули шорти й повернулися до табору.

Ґея та Ґеррі також прокинулися й сиділи навпочіпки біля багаття, дивлячись, як Темба смажить яйця і бекон.

Доки вони поснідали, а Темба прибрав, нарешті розвиднілося достатньо, аби рушати в дорогу.

— Гаразд, ходімо, — казав Кен. Повернувшись до Ґеррі, він мовив: — Як гадаєш, зможете скласти намет і спакувати його?

— Звісно. Я сховаю його в гелікоптер... Добре?

— Якщо лишите його тут, намет точно зникне, — Кен поглянув на Тембу: