Читати книгу - "Зовнішня історія. Penis. Керівництво з експлуатації"

Камені в нирках не завжди і не обов’язково такі страшні, та порівняння з пологами красномовно свідчить про те, наскільки це може бути боляче. Біль через камені в нирках, приміром, передбачає автоматичну заборону літати пілотові, у якого вони виявлені, до того моменту, як їх прооперують і видалять.

Утім операція потрібна не завжди. Досить часто камені виходять із нирок самі. Їм можна в цьому допомогти, і побутують захопливі розповіді про камені в нирках, які повиходили після стрибків на батуті або «в резинки». Найкумеднішим способом лікування каменів у нирках є, мабуть, американські гірки. Група дослідників випробувала його 2016 року. Вони створили силіконові моделі нирок, обладнали їх «нирковими каменями» і взяли із собою прокататися на найбільших у США американських гірках The Big Thunder Mountain Railroad («Велика гірська грім-залізниця»). Результати вражали: навдивовижу велика частина каменів знайшли свій шлях назовні впродовж туру у повітрі. Отож, можливо, настануть ті часи, коли ми, урологи, почнемо виписувати поїздки до Tusenfryd[5] за рецептом безоплатних ліків.

Сечовий міхур – більше, ніж надувна кулька

Після того як нирки виготовлять добру свіжу сечу, настає час відправляти її далі й виводити з організму. Тоді вона транспортується вниз, до міхура, за допомогою сечоводів. Теоретично вони могли б мати прямий шлях витікання з організму, щоб сеча дзюркотіла рівномірно й невпинно, так би мовити, не покладаючи рук. Та це було б не надто практично. Тож іще до того як попередники людського виду почали розвиватися в різноманітних звірів земних, у них уже був метод утримування сечі до того часу, як настане відповідний момент її позбутися. Сечовий міхур як резервуар стічних вод є органом, який знаходимо знову і знову в більшості тварин, окрім птахів і окремих видів рептилій.

Гаразд, ну трохи як кулька

Наш міхур безпечно розміщений у тазі, де кріпиться до довколишніх структур сухожиллями і м’язами. Сам міхур, узагалі-то, великий м’яз, тому це має основоположне значення в тому, щоб він працював згідно з планом. Із внутрішнього боку він укритий слизовою оболонкою, що складається з клітин і опорної тканини, які функціонують як ефективний бар’єр між сечею і міхуровим м’язом. Цей бар’єр відіграє важливу роль у випадках інфекцій сечовивідних шляхів, перешкоджаючи бактеріям потрапляти із сечі далі в організм.

Будова міхура досконала і відповідає його функціям: він здатний і сильно розширюватися, і знову скорочуватися. Порожній він має форму груші, і його довжина не перевищує 5 см. Наповнюючись сечею, він розтягується, тому його довжина може сягати 13–15 см. Нормальний міхур може вмістити 4–5 дезилітрів до того, як потреба помочитися стане дуже відчутною. Водночас міхур може розтягуватися і більше. Найбільший об’єм рідини, який мені вдалося випустити з міхура, – трохи більше 5 літрів. У таких ситуаціях нормальне функціонування міхура зазвичай матиме довготривалі наслідки. Та міхур не може луснути від надмірного вмісту рідини. Цьому запобігає тиск угору на нирки: якщо він сильно зростає, продукування сечі призупиняється. Якщо він фактично лускає, це трапляється через раптовий сильний тиск на вщент заповнений міхур, наприклад під час ДТП.

Саме випорожнення міхура є надскладною функцією, якою управляють кілька ділянок центральної нервової системи. Коли міхур наповнюється, у головний мозок надходять сигнали, які він реєструє й одразу ж надсилає до сфінктера довкола отвору міхура команду скоротитися і таким чином утримувати сечу. Одночасно сам міхуровий м’яз отримує команду розслабитися. Коли кількість сечі досягає певної межі, рецептори починають реагувати на розтягування в стінках міхура. Тоді до мозку надходять нові сигнали, і ми стаємо свідками незвичайної взаємодії: ми починаємо відчувати позиви мочитися. Коли ми готові до випорожнення міхура, центральна нервова система перевертає догори дриґом попередні команди. Зараз сфінктер розпружиться, а міхуровий м’яз скоротиться. Ця чудодійна взаємодія між м’язами називається детрузорно-сфінктерною синергією.

Контрольна функція міхура складна і заковириста, та сам міхур дурний як пень. Він може попередити про те, що щось не так, лише в один спосіб – волаючи, що він повний і має випорожнитися. Саме тому багато різних розладів і захворювань у сечовивідних шляхах має один головний симптом – потребу часто відвідувати туалет. Це стосується як місцевих проблем – інфекцій сечовивідних шляхів або збільшення простати, так і окремих травм і розладів хребта чи головного мозку. Тому пошук причини проблем із сечовипусканням може бути складним і тривалим. Про сечовипускання людина зазвичай не думає, поки воно не припинить функціонувати як слід. Тоді ж про це, навпаки, думаєш забагато.

Сором’язливий міхур

Одна з переваг пеніса – те, що ним просто пісяти. Якщо захотілося, то переважно достатньо лише заховатися за кущ і дістати його.

Водночас відносно велика кількість чоловіків потерпає від сором’язливого міхура. Так званий парурез – стан, коли людина має серйозні труднощі із сечовипусканням у присутності інших. Дослідження показали, що до 15 % чоловіків більшою або меншою мірою від цього страждають. Декому просто треба більше часу, щоб попісяти. Для інших це супроводжується великими труднощами у буденному житті. Тим, хто найбільше цим переймається, вдається мочитися тільки вдома. Це може закінчитися повною ізоляцією – людина не в змозі буде ходити на роботу або вирушати у тривалі поїздки.

Парурез став проблемою для частини спортсменів у зв’язку з допінговими перевірками та серед ув’язнених, де аналізи сечі – звична річ.

Здебільшого чіткої причини такого стану не виявляють. Однак уважають, що тут часто наявний психічний компонент, пов’язаний із неприємними переживаннями в дитинстві. Це може бути і через пройдене колись обстеження сечовивідних шляхів, і через дуже серйозні події, як-от жорстоке поводження і насильство. Та все ж складно знайти очевидну причину.

Парурез може виникати в будь-якому віці, та дебютує зазвичай у підлітковому. Для тих, кого це турбує, існує лікування. Зазвичай спершу слід пройти обстеження в уролога, аби переконатися, що за цим не стоять якісь фізіологічні причини. Їх виявляють рідко, і тоді пацієнта відправляють до психолога або інших медпрацівників із досвідом у цій сфері. Іноді можуть допомогти ліки від тривожності.

Тож якщо вас непокоїть, що він «наморщує носа» в присутності інших, обговоріть це питання з вашим лікарем.

Сеча – від пороху до діабету

Середньостатистична людина пісяє три-чотири рази на добу. Отже, сеча є тією рідиною в організмі, з якою в нас найбільше взаємодій. Люди завжди були схильні використовувати легкодоступні ресурси. Це ж поширюється і на сечу, яка відіграє велику роль у різних сферах – від медицини до прання.

Багато сфер застосування сечі є результатом високої концентрації в ній елемента нітрогену. У сечі він перебуває насамперед у формі сечовини – речовини, яка утворюється, коли організм розщеплює білки. Коли сечовина виходить з організму, вона з часом розкладається на іншу, більш відому речовину, а саме амоній. Багато сучасних мийних засобів містить її, що є продовженням дуже довгої традиції. Тоді як амоній нині синтезують штучно, наші прадіди змушені були вдаватися до природних джерел, а що може бути більш природним, ніж сеча? Різноманітні жири і бруд мають часто низький показник pH, тобто вони кислотні. Амоній, зі свого боку, має високий показник pH, і він нейтралізує кислотний бруд та розчиняє його. Високий показник pH призводить також до розщеплення амонію на органічні речовини і матеріали, тому з незапам’ятних часів сечу використовували для пом’якшення шкур і шкіри.

Коли дивишся на доволі насильницьку історію людства, то, мабуть, не так дивно, що сечу використовували також і як зброю. Якщо змішати сечу з гнилими фекаліями, попелом і сіном,