Читати книгу - "Проклята, Наталка Смеречинська"

- Гей! - Аліса аж очманіла від такої безцеремонності. Зазвичай їй на цьому полі не було рівних, а тут...- Це моє місце!

Дівчина глянула не неї  своїми маленькими, лукавими  очима і невинно запитала:

- А дорогу ти теж показувати будеш?

Білявка скрипнула зубами так, що   було чути навіть мені, але, о диво, нічого не сказала. Тетяна знову задоволено кивнула і пристебнула пасок безпеки.

- Ну, що поїхали?

***

Всю коротку дорогу до загадкової бабці Тетяни, Аліса невдоволено сопіла поруч зі мною і щось бурмотіла на рахунок "нахабних крисюків". 

Навіть присутність Костянтина в неприпустимій близькості, що сидів праворуч від неї й торкався ліктем її  боку, не турбувала дівчину. Війна з сбушником відійшла на другий план на фоні нового, більш зухвалого "ворога". 

На щастя їхати довелося не довго, а то я навіть боюсь уявити до чого накрутила б себе подружка. 

Сім'я Тетяни жила по вулиці Пилипівській, що була врізалася в вулицю  Зарічну і тягнулася стрічкою, аж  ще одного  виїзду з села. 

- Приїхали! - дівчина вказала на білу сільську хатинку на межі вулиці й невеличкого лісочка в який вона впиралася. 

На відмінно від домівки Ольги Гарбар, ця хатинка могла похвалитися металопластиковими вікнами та залізним забором з металопрофілю. Багатий, по сільським міркам двір, був встелений гранітною доріжкою, а замість пузатої, масивної криниці під парканом виднілася свердловина з помпою для води.

Все виглядало акуратно та доглянуто і говорило про достаток родини, що тут проживала. 

- Ходімо, бабуся вас зачекалася!

Тетяна жваво відстебнула пасок і першою пішла до двору. 

- Може досить командувати?! - Аліса таки не витримала і кинула вслід дівчиську, але та її навіть не чула, зникнувши у прочинених дверях оселі. 

- Я так і знав, що ця поїздка не закінчиться просто так - сказав Костя, користуючись тим, що наша повожата вже пішла і залишила нас наодинці - Будьте дуже пильні й обережні. 

Попередив він нас в принципі не сказавши нічого нового. Дивне запрошення від місцевої ворожки(якщо я вірно зрозуміла слова Тетяни про "знаючу") не могли не бути пов'язаними з нашою місією. Сила прокляття не буде стояти осторонь коли всі фігуранти справи  зібрані в одному, правильному місці.  Я була в цьому впевнена на всі двісті відсотків. 

- Ми в курсі! - Владислав кивнув, виказуючи спільну думку - І до всього готові!

Його погляд звернувся до сестри й та теж схвально хитнула головою. 

- Як юні пійонери ! - спробувала пожартувати білявка, але вийшло не дуже. 

- Тоді ходімо! Не будемо змушувати чекати господиню, що щедро запросила нас в гості - підморгнув мені Костя і рушив до гостинно прочинених дверей будинку. 

В кухні, що одночасно слугувала й передпокоєм нікого не було. Не знімаючи взуття і не зупиняючись, Владик причинив двері й зайшов до наступної кімнати. 

З-за його спини я побачила  гарно прибране приміщення, що явно слугувало вітальнею і  місцем відпочинку для всієї родини.

Встелена яскравим килимом підлога, зручний диван, що років з десять тому був просто шиком і останнім  писком моди, велика плазма на старій радянській тумбочці, дзеркало майже  в зріст людини та декілька дверей, прихованих завісочками, такими ж яскравими як і килим, що явно вели до особистих кімнат жителів цього місця. 

Як не дивно, з усієї картини доволі сучасного сільського дому вибивалася саме господиня.

Дуже повна жінка, навіть я б сказала товста, віком за шістдесят, сиділа за  круглим, різаним столом, що, мабуть, налічував добру сотню років.

Стіл не покривала жодна скатертина і тому під ним було добре видно величезні,  набряклі ноги господині  взуті в калоші з пухнастим обідком по краю. Сама вона була вдягнена в старомодне плаття в дрібні квіточки, що щільно обтягувало її масивне тіло, кругле обличчя обрамляла синя хустинка, ховаючи від пильного погляду волосся жінки, але чорні густі брови видавали в ній брюнетку.

Руки господині вправно перебирали квасолю, сортуючи її за кольором та видом, а губи, з невеличкими чорними вусиками, що ледь-ледь пробивалися, шепотіли якісь слова. 

Татьяни ніде не було видно. Можливо дівчина сховалася в одній з тих кімнат, що так добре приховували від нас завісочки. 

- Підійди до мене, спадкоємиця! - не піднімаючи очей від квасолі пробасила ворожка. 

І хоча нас з Алісою тут було двоє, я навіть не мала сумніву, що звертається вона саме до мене. 

- Послухайте шановна, ви нас сюди запросили й було б непогано почути від вас пояснення - почав було говорити Костя, але замовк напоровшись на гострий погляд жінки, що нарешті відірвалася від своєї справи та зволила глянути на нас.

- Я терплю тебе тут лишень через неї - голос ворожки прозвучав як грім   і вона кивнула в мою сторону підтверджуючи всі підозри з приводу того, до кого вона зверталася - Таким як ти не місце в цьому домі тож не займай мене доки я ще добра. 

Від Костянтина можна було очікувати чого завгодно. Гострої відмовки, грубого тиску, навіть скептично піднятої брови на неввічливу поведінку ворожки, але він глибоко здивував мене не сказавши ні слова. Замість того, завжди такий упевнений Костянтин розвернувся і кинувши нам через плече. 

- Я курити на вулицю!

Просто вийшов за двері. Я все ще ошелешено дивилася йому вслід, коли за шторкою що вела до однієї з кімнат почувся тихий,  зловтішний сміх. Стало зрозумілим, що Татьяна нікуди не пішла і зараз підглядає за нами. 

- Підійди, дочко, до мене. Не бійся!  - ворожка, імені якої я так і не дізналася, знову позвала мене до себе. На цей раз голос вона намагалася зробити мягким і ласкавим, але виходило в неї не дуже. Видно, що ця жінка у своєму житті звикла роздавати команди й лагідною вдачею ніколи не відрізнялася. 

Але робити було нічого, стара не просто так нас позвала, а значить...

- Нема чого тут секретів розводити! - Аліса раптом вхопила мене за руку і неочікувано сіпнула до себе - Костянтин правий, розмовляйте з нами усіма!