Читати книгу - "Проклята, Наталка Смеречинська"

Далеко їхати не довелося. Будинок моєї проклятої прапрабабці стояв в кінці села. Вірніше те що від нього залишилося.

Картина, що відкрилася нам була не з приємних. 

Уявить собі величезний, зелений простір поля. Вільний, по якому гуляє сміливець вітер і над яким нависло важке, похмуре осіннє небо. Здавалося,  воно так низько, що лиш протягни руку і торкнешся пухнастих хмаринок.  

В далечині рівними рядами стояли  дерева одягнені в різнобарвне листя, неначе пофарбована стіна, що обмежувала володіння поля. А сама земля була вже вкрита першими зеленими паростками озимих, які мав вкутати  перший сніг.

І ось всю цю пишну красу  матінки - природи псувало потворна темна пляма. Почорніла від вогнищ трава, величезні купи сміття, які майже закривали горизонт і ворони, що з гучним галасом літали навколо. Чи то насміхаючись з нас, чи то пророкуючи щось недобре.

- А я ж казала, що нема тут на що дивитися - незадоволено пробурмотіла тітка щільніше застібаючи легку куртку, яку встигла на себе накинути ще вдома - Спочатку місце вважали проклятим, бо  бачте відьма тут жила, а потім, на початку семі десятих, голова колгоспу вирішив, що тут смітник буде. Староста не заперечував, йому це згарище як більмо на оці було, і з того часу тут ось таке робиться. 

Відповідати жінці ніхто не став. Гнітюча атмосфера цього місця подіяла на всіх. 

Не знаю які почуття вирували в інших, але мені було сумно. Сумно дивитися у що перетворився спадок моєї родини. І хоч я їх ніколи не знала, але живо могла уявити маленьку білу  хатку з різаними пофарбованими вікнами та солом'яним дахом. Невеличкий двір по якому поважно крокують кури й високого, сильного хлопця який рубає дрова. 

З хатинки виходить чорноволоса дівчина  в традиційному одягу  тримаючи кухля з холодною, криничною водою. Її погляд, повний ніжності проходить по змокрілій спині чоловіка, а на все це з віконечка  дивиться   стара жінка. З худим обличчям, сивими пасмами, що вибиваються з очіпка та уважними очима, які чи не вперше посміхаються...

- Я того... Може піду, га! Бо в мене хазяйство не годоване! - несміливо запитала Ольга, розбиваючи мої дивні фантазії.

- Ми вас зараз підвеземо - похитав головою Владик. 

- Та що ви, не треба! - замахала руками жінка, ніби відбиваючись від такої пропозиції, як від набридливої мошки - Я сама дійду. Скільки ж тут йти. 

- Е ні,  - втрутився Костя - Ми вас сюди привезли, ми вас звідси й заберемо. Крім того, хто знає, можливо ви дорогою ще щось згадаєте про свою рідню.

І він красномовно глянув на тітку.

- Я вам вже все сказала - Ольга насупилася, але слухняно пішла до автомобіля. 

Те ж саме зробила і вся наша компанія.

- Ну що? Ти щось відчула? - Аліса прилаштувалась поруч зі мною і нетерпляче зашепотіла на вухо. 

Я лише похитала головою і багатозначно глянула на жінку, що сіла поруч з нами на задньому сидінні. 

Подружка все зрозуміла і замовкла, але погляд її обіцяв, що допит не закінчився і в цій справі, при бажанні, моя білявка нічим не поступається тим самим слідчим ОДПУ. Тобто спокою мені сьогодні ввечері не бачити. Аліса напевне буде допитуватися кожної деталі, що я відчула, або побачила на цьому згарищі. А я.....

Я знову глянула у вікно автомобіля на місце де колись стояла нафантазована мною хатинка прапрабабці. Над смітником кружляли чимось, або кимось,  наполохані круки голосно каркаючи в небо, а в мене на серці був один лише сум. 

Як же легко можна зруйнувати чиєсь щасливе життя. 

Біля дому Ольги Гарбар нас очікував несподіваний сюрприз. Худорлява статура, невідомої дівчини років з двадцять стовбичила біля воріт й з цікавістю заглядала до двору через невисокий дерев'яний паркан. 

- Що ти шукаєш, Танька?

Побачивши нову гостю біля своєї оселі Ольга вилетіла з машини першою і геть не привітно звернулася до односельчанки. 

Дівчина обернулася і глузливо посміхнулася явно знервованій жінці. Мене аж перетіпнуло від тієї посмішки, адже ця невідома Тетяна явно не могла похвалитися красою. 

Обличчя дівчини було невеличким та довгим. Маленькі риси, довгий ніс, тонкі губи й гострі зуби робили її схожою на якогось дрібного хижака, що начебто і не несе великої загрози, але здатен серйозно нашкодити. 

- Вас, тьотя Оля, - радісно пропищала новоприбула. Голос її був тонким і неприємним, до пари зовнішності дівчини - і ваших гостей.

На цей раз хитрі очі панянки звернулися до нашої компанії, що вийшла з автомобіля попрощатися з родичкою відьми.

- Бабуся хоче побачитися з ними. - продовжуючи говорити з Ольгою  Тетяна, але  дивилася виключно на мене. 

- І хто у нас бабуся?

Вперед виступив Костянтин і звернувся до дівчини своїм голосом професійного слідчого з яким ми вже встигли так добре познайомитися за останні години.

- Бабуся в нас знаюча - повідомила дівчина, випереджаючи Ольгу, що вже відкрила рота і збиралася щось сказати. Жінка явно була незадоволена присутністю останньої та її самовпевненою поведінкою. 

- Вона вас дуже чекає і я б вам не радила відмовлятися - на цей раз в словах нахаби прозвучала неприхована  погроза.

Я здивовано підняла брову, але Костянтин раптом погодився відповівши за нас всіх. 

- Ми з задоволенням - посмішка хлопця стала недоброю - Прошу, пані,   веди нас!

Він зробив широкий жест  в сторону автомобіля, запрошуючи Тетяну приєднатися до нашої компанії. 

-Ой, та кого ви слухаєте... - обурилася було Ольга, але Костя обрубав її. 

- Дякую вам, шановна, за співпрацю! Якщо ще щось згадаєте, то ось вам мій номер телефону - хлопець швидко дістав з кишені куртки візитку і насильно упхнув жінці в руки. 

- Як знаєте - пробурмотіла собі під ніс господиня, несхвально похитавши головою. 

- До побачення, тьоть Оль! -  Тетяна вже стояла біля нашого форда і глузливо помахала сусідці рукою на прощання, а потім швидко пірнула до салону і зайняла переднє сидіння.