Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

Через декілька хвилин я зрозуміла, що ми не їдемо до міста,а навпаки,віддаляємося від нього. Хоча, чому я дивуюся, звичайно,багаті люди не будуть душитися у місті в однокімнатній квартирі. Вона хіба що підходить для ще самотнього самця, який тільки й думає про гроші і про те,що нижче пояса.А старші багатії,окуповують вілли,в яких туалет більший,ніж нормальна середньостатична квартира для сім'ї. Ой, щось я завелася і чому так до них вчепилася. Напевно,просто від хвилювання різні дурниці лізуть у голову. Тому що,яке мені діло до них. Кожен живе так,як йому хочеться і по можливості,а мені їх судити зась.

Проте,в чомусь таки я виявилася правою. Десь через декілька десятків кілометрів ми під'їхали до вілли. Яка,як мені здається, набагато більша,ніж була в Сергія,хоча куди вже більше. Чесно, хотілося тікати вслід за очі і начхати на це чудове плаття. Я не готова..Хоча, можливо я й виглядаю зараз непогана,але мені здається, що в мене на лобі все написано. Що зараз я зайду і всі зрозуміють, що я не з їхнього кола. Не те, щоб я хвилювалася за насмішки в мою сторону. Просто, чому я маю це все проживати,сама. Сергій..отже ж,підстава з його боку, справжня вишукана помста,іншого і не варто було очікувати.

Авто  зупинилося і моє серце, здається, також. Наче в уповільненій зйомці я бачу,як відчиняються двері і виходить Сергій,а там і Софія. Залишаюся тільки я, розуміючи, що моя черга,а я зовсім до цього не готова. Але все,зібралася,груди вперед і полізла. В очі одразу вдарили десятки вогників,ноги були ватяні і я просто йшла вперед, фактично не бачачи нічого перед собою. Раптом, мене взяли попід руку і чемно повели. Ця дія привела остаточно мене до тями. Я подивилась в сторону свого рятівника і не повірила своїм очам. Це,дійсно, Сергій?

На його обличчі,як і завжди,панував спокій, жоден мускул не був напружений. А сам він виглядав,наче прийшов скоріше в магазин,ніж на такий пишний бенкет до вершків суспільства. Чесно признаюся вам,що ця риса мене в ньому захоплює. Тільки це і більше нічого. Тому що,я роками вчилася цьому, бо в моїй професії відповідна якість була дуже важливою. Проте,все ж не завжди я можу стримуватися. Особливо,коли це й чоловік поруч і відкриває свій "божественний" ротик в мою сторону. Можливо,це через те, що я жінка. І ,можете мене засуджувати,але я більш схильна визнати ту думку,що чоловіки по своїй природі сильніші за нас. Так вже склалося історично і фізіологічно. Звичайно,я розумію, що це не завжди так, адже, завжди у всьому, щоб там не було бувають виключення. Проте,у більшості випадків це саме так. 

Але щось я знову взялася обдумувати різні дурниці. Напевно, мені просто не вистачає сміливості визнати, що Сергій мене тільки що дуже підтримав,на зважаючи на те, що я впевнена,що він і хотів мене підставити. При цьому, незважаючи на це,я дуже йому вдячна. Можливість дивувати,ось,що ще в нього присутнє.

Таки я вся на нервах,бо в моїй голові забагато думок про Сергія. А це все тому, що він єдиний чоловік з яким я бачуся щодня от вже два місяці. За винятком,Роми, але він зі мною чомусь зовсім не говорить. Прямо,наче не помічає, тільки вітається.

Ми заходимо в середину і я нарешті розслабляюся,бо думала, що ті сходи кілометрові. На диво, Сергій не відпускає моєї руки,а я поглядом шукаю Софію. Бачу,що вона вже на повну обіймає одну пару у віці і розумію, що це і є батьки мого боса. Сергій починає рухатися в ту сторону,де вони стоять і водночас тягне мене за собою. Тільки зараз помічаю, що за нами прямує Рома з подарунком,а в руках Сергія великий букет білих троянд. Ще здалеку бачу схожість Сергія з його батьком,той самий ріст, погляд,але від мами дістався колір волосся і ці доволі пухкенькі губи. Напевно, він ними дуже солодко цілує.. А що ж то сьогодні зі мною коїться. Десь за метри три від винуватців свята беру себе повністю в руки, бо якщо не зроблю це зараз,впаду не тільки в своїх очах,але й у присутніх. Хоча вони мене зараз найменше хвилюють.

-Доброго вечора,мамо і тато. Вітаю вас і в честь цього свята, прийміть від мене цей скромний подарунок,-якось стримано і доволі по родинному вітається Сергій.

Я ж стою,наче солдат і не знаю щось мені потрібно говорити чи ні. Але бачу, що непоміченою мені не судилося залишитися,бо погляди батьків належать тільки мені,а ще й усі присутні,наче замовкли, щоб дізнатися точно хто я.

-Ви напевно та сама Надія,про яку нам стільки розповіла Софія,-звертається до мене батько,бо напевно зрозумів, що я ковтнула язик і першою точно не розпочну цю розмову.

-Так,це я. Вітаю вас з вашою річницею і бажано прожити разом ще стільки ж у мирі і злагоді,-всі мої сили ідуть на те, щоб голос не тремтів. А свої, можливо недоречні вітання я прикрашаю усмішкою.

-Дякуємо, дорогенька. Я Світлана Павлівна,а це Богдан Миколайович, ми батьки Сергія,-на цей раз до мене звертається мати.

-Мені дуже приємно з вами познайомитися,-чемно відповідаю.

-І нам, також, оскільки Софія вами дуже задоволена,а кращого не можна побажати для онуки,-мило усміхається до мене знову батько Сергія. 

І я усвідомила, що вони адекватні люди,які не хочуть мене з'їсти лише через те, що я не з їхнього кола. А може просто на прикладі Марії,їх навчило життя.

-Сергію,до речі,до нас завітали Загородські і з дочкою Танею. Ти ж пам'ятаєш її,піди привітайся з ними,бо вони дуже хотіли з тобою поговорити,-починає щебетати Світлана Павлівна. Я краєм ока дивлюся на Сергія. По його вигляду здається, що він проковтнув добрий шматок лимона. Проте,все ж чемно хилить голову і йде, відпускаючи мою руку. На тому місці, де ми доторкалися один до одного раз стали холодно і самотньо.

-Дозвольте провести вас до столу. Тому що,всі гості вже прибули і зараз розпочнеться святкування,-взяв мене під руку Богдан Миколайович. 

Ми повільно рушили до святкового столу, який знаходився у іншій,не меншій залі. Софію від мене забрали до іншого столу,де сиділи такі ж діти,як вона. А мене посадили разом з батьками Сергія і скоро до нас приєдналися ті ж самі вищезгадані Загородські з Сергієм. Він,до речі,був чимось незадоволений,але може мені тільки так здавалося. Я провела головою по сторонах, щоб краще роздивитися всіх присутніх. Проте,не варто було цього робити.