read-books.club » Сучасна проза » Концерт пам’яті янгола, Ерік-Емманюель Шмітт 📚 - Українською

Читати книгу - "Концерт пам’яті янгола, Ерік-Емманюель Шмітт"

320
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Концерт пам’яті янгола" автора Ерік-Емманюель Шмітт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 40
Перейти на сторінку:
завтра, Катрін. Одужуй і залиш ці бридкі підозри.

Анрі швидко вийшов з палати.

Залишившись на самоті, Катрін запанікувала. Як опиратися президенту? Тут, у лікарні, вона не боялася нічого, та опинившись за її стінами, одразу ставала вразливою, перетворювалася на зручну ціль для вельми секретних служб, підпорядкованих її вельми могутньому чоловіку.

Страх добре розганяв кров, тож невдовзі Катрін знайшла вихід. Упродовж трьох днів, що залишалися до виписки із лікарні, вона прийматиме якомога більше друзів і знайомих. У пригоді став телефон: її навідало з сорок осіб. Щоразу, приходячи до дружини, Анрі заставав її у численній компанії. Вирішивши, що Катрін нарешті в доброму гуморі, президент зрадів.

Нарешті, напередодні виписки, коли сутеніло, він замірився скористатися моментом наодинці з дружиною.

Катрін широко всміхнулася йому.

— О, Анрі, я дуже рада, що повертаюся!

— Що ж, так краще, — мовив він, не криючи радості.

— Раніше я боялася виписуватися, бо підозрювала, що опинюся у владі недобрих людей. Нині ж я спокійна.

— Тебе вже не мучить параноїдальна маячня — і це мене тішить. Бо я хвилювався.

Вона зауважила, що говорив він щиро. Отже, він теж був видатним актором...

— Так, я спокійно повертаюся до палацу. Натомість боятися маєш ти.

— Перепрошую?

— Ти мусиш стежити, щоб зі мною нічого не сталося.

— Звісно, я боюся за тебе — я завжди за тебе переживав. Це не щось аж таке нове.

— Ні, тепер тобі варто боятися більше. Бо всі ці дні я приймала відвідувачів і вживала заходів. Починаючи від завтра, щойно зі мною щось трапиться, з’явиться лист. Його доставлять у безпечне місце, за кордоном, недоступне для твоїх шпигунів і військових. А у листі я розповідаю про напад на вулиці Фурмільйон — усе, що мені відомо, себто дуже багато, і про інші «нещасні випадки», висловлюючи гіпотези щодо замовника. Тож якщо я загину, то після оприлюднення листа в пресі без сумніву розпочнеться серйозне розслідування — справжнє, непідконтрольне тобі.

— Ти звихнулася!

— Якщо зі мною щось станеться, тобі кінець.

Вони з ненавистю роздивлялися один одного. Це почуття було сильнішим за хіть і кохання, нагадувало про те, як багато ще так недавно — на початку стосунків — вони важили одне для одного, про разючу різницю: тепер замість прагнути спільного майбутнього кожен із них бажав смерті супернику.

Зайшов лікар і зупинився перед розлюченим подружжям — йому здалося, ніби він перервав сповнену пристрасті розмову; лікар прокашлявся.

— Даруйте за те, що турбую, пані президентова й пане президенте!

Катрін миттю начепила люб’язну усмішку і світським тоном кинула:

— Заходьте, професоре Валансьєн, прошу!

Анрі, не бажаючи пасти задніх, теж розсипався у люб’язностях. Привітавшись із головним лікарем, він підсунув йому стілець, щоб той міг сісти в ногах ліжка.

Збентежений неговіркий лікар, вагаючись, зробив кілька кроків.

— Ну ось... мадам, пане президенте, коли мадам потрапила до реанімації, ми зробили кілька аналізів. Стосовно удару і наслідків, на мій погляд, наш відділ зробив усе належне. Ви можете повернутися додому. Однак аналізи показали ще дещо.

Президент жестом запропонував лікареві сісти. Однак той ще раз перепросив, відмовився і звернувся до Катрін.

— На жаль, тепер ми маємо поговорити про значно серйознішу проблему з вашим здоров’ям. Аналізи свідчать про наявність пухлини.

— Пухлини?

— Так, пухлини...

— Ви хочете сказати, що йдеться про рак?

Професор ствердно похитав головою.

Катрін і Анрі перезирнулися зі змішаними почуттями.

Президент схопився на ноги і владним тоном, що вимагав чесної і негайної відповіді, запитав:

— Докторе, це серйозно?

Професор Валансьєн прикусив губу, опустив очі додолу, потім перевів їх на стіну праворуч — ніби шукаючи відповідь, якої не існувала, — і відказав, не відводячи погляду від своїх білих черевиків:

— Небезпечно. Доволі небезпечно.

Навряд чи можна було сказати краще.

Президент дозволив собі вигук — «Трясця!». Це була його звична лайка. Щодо Катрін, то вона просто зомліла.

Її здоров’я різко погіршилося.

Повернувшись до Єлисейського палацу, до своїх апартаментів на мансарді, певний час вона ще сподівалася на одужання, хоча огляди доводили, що надто пізно розпізнана недуга прогресувала з жахливою швидкістю.

Хіміотерапія виснажила Катрін. Вона втратила апетит. Волосся порідшало. Фахівці вже не боролися проти метастаз і вирішили припинити лікування. Так Катрін отримала доказ, що вже не одужає і, на диво, відчула полегшення.

— Тож така була моя доля... Я мусила закінчити так... і тепер...

Передчуття смерті складається з трьох окремих страхів: незнання точної дати, незнання способу смерті і, власне, нерозуміння смерті як такої. Щодо Катрін, то дві складові були зрозумілі: піти вона мала невдовзі й від раку. І тривога її стосувалася лише відчуттів після смерті; втім, оскільки з дитинства Катрін вірила в Бога, то не сумнівалася щодо цієї загадки; звісно, вона нічого не могла знати напевно — як і жодна інша людина, — але довіряла вірі.

Анрі наполягав на тому, щоб вона залишалася у палаці, поруч із ним, доступна для друзів, які часто навідувалися.

Усі — разом із Анрі — дивувалися лагідності й покірливості Катрін. Вона глибоко усвідомила свій недуг. Одного дня Катрін запитала у юної медсестри, яка робила їй укол морфіну:

— Якби я заговорила раніше, якби виплюнула раніше те, що тяжіло у мене на серці, — чи змогла б уникнути раку? Якби я звільнила себе словами — можливо, ця хвороба не розвинулася б у мені?

— Рак — це ж просто нещасний випадок, пані.

— Ні, рак — це наслідок. Часом це форма, яку набувають надто важкі таємниці.

Звісна річ, Катрін не наполягала на цій думці, однак це давало їй змогу змиритися з тим, що халепа сталася саме з нею. Її рак не був нападом ззовні — радше історією, породженою самим її тілом, душею, нею самою.

Ріґо, радник президента, постійно шастав навколо. Катрін було добре відомо, що Ріґо ненавидів хвороби і навіть відмовився увійти до лікарні, де у муках конав його батько, тож вона сумнівалася, що запопадливістю рухало співчуття, і за чаєм попросила його відкритися.

— Справді, я маю про дещо вас попросити, — зізнався Ріґо. — Це мав би зробити президент, а не я, та він такий засмучений, що ніяк не наважиться. Катрін, чи дозволите повідомити про ваш стан, ваші... труднощі... ЗМІ?

Вона дивилася на нього гнівно. Щойно їй вдалося звикнутися з думкою про хворобу, як її в неї вже хотіли забрати.

— Навіщо?

— Президент вирушає у передвиборчу кампанію. І щодо вашої відсутності виникнуть запитання. Дехто вже зараз каже, ніби ви проти другого терміну; інші подейкують, буцімто між вами

1 ... 30 31 32 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Концерт пам’яті янгола, Ерік-Емманюель Шмітт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Концерт пам’яті янгола, Ерік-Емманюель Шмітт"