Читати книгу - "Казки для бабусі"

— А хочете відчути себе історичною особою? Тримайте.

— Який маленький вишуканий пістолет…

— Це «Деринджер» тридцять восьмого калібру. З такого самого було вбито Авраама Лінкольна. Лінкольн мав того дня якесь передчуття, він попросив, щоби черговий офіцер супроводжував його. Одначе така ось крихітка металу переважила і прекрасну інтуїцію Аба Лінкольна, і любов до життя цього мужнього чоловіка. Цей «Деринджер», що ви тримаєте в руці, — та ж сама модель, але призначено її для інших покупців. Лінкольна вбив актор Джон Бут. Річ ця занадто коштовна як для його гаманця.

— Можна спитати вас про особисте?

— Чому ні?

— Ви відноситесь до числа найзабезпеченіших та найупливовіших громадян країни. А зброєю прагнуть володіти звичаєм люди слабкодухі, беззахисні. У зброї вони підсвідомо вбачають засіб до вирішення своїх внутрішніх проблем. Вона нібито компенсує їм брак мужності, талану…

— Я зрозумів, можете не розвивати далі своєї думки. Ось, до речі, зверніть увагу — пістолет китайського виробництва. Маузер так званого «Типу 17», модель «Янь». Назва співзвучна зі словом «ян», що китайською прочитується як чоловіча суть, начало. Фрейд знайшов би в цьому поживу для складних інтерпретацій. Насправді ж — усе просто. Янь Сі Шань — так звали військового губернатора провінції Шаньсі, котрий озброїв свою особисту армію цим незвичним напівавтоматом. Нині їх зосталося всього кілька зразків. Усі — в приватних колекціях. Так, я люблю зброю. А знаєте чому? Бо вважаю її одним із найчесніших проявів утіленої в металі людської мислі. Книжки нас ошукують. Філософи вибудовують красиві неживі утопії. Служителі культу за плату дають благословення цілим арміям, в ім'я любові до ближнього освячують воєнні кораблі. Але коли тобі у вічі зирить зіниця пістоля…

— Крий Боже…

— Я тільки хочу, щоб ви мене зрозуміли. Отож, коли опиняєшся під прицілом, раптом усвідомлюєш: цівка дивиться на тебе прямо й чесно. Вона обіцяє тобі тільки те, що може дати. На добрячий пістолет можна покластися завжди, чого не скажеш про найкращу людину. Бо людину створено не із заліза. Міцність будь-яких стосунків має певну межу. Хоч би які випробування їх гартували.

— Ще раз дякую за інтерв'ю, за екскурсію. Не маю жодного сумніву, що наші слухачі гідно поцінують не лише розповідь про колекцію… Одне з найцікавіших приватних зібрань з усіх, що мені довелося бачити…

— Ви, до речі, були першим журналістом, якому пощастило оглянути мою колекцію…

— Дякую… Гадаю, що в тих, кого зацікавила наша передача, сформується відповідне уявлення й про вас… Як про людину, котра знайшла свою правду в житті й зуміла виробити свою позицію. Ба навіть стиль, свій спосіб існування. Очевидно, цей стиль — по-своєму вишуканий та аж ніяк не дешевий. Адже те, що ми з вами оглядали, коштує чимало?

— Мені навіть складно відповісти. Бо лише в залі сучасної зброї — понад двадцять тисяч зразків. І кожний по-своєму рідкісний, єдиний. Багато що з того — просто неоціненне, як, приміром, картини Рубенса. До речі, всі одиниці зберігання не зіпсовані, без ґанджів. Усі придатні для використання за призначенням. Цим колекція надзвичайно цінна. © http://kompas.co.ua

— Мало не забув. Ви обіцяли на початку розмови познайомити мене з вашим улюбленцем — бультер'єром. З досвіду знаю: коли спостерігаєш за домашньою твариною, неодмінно підмітиш якусь нову рису вдачі її хазяїна.

— Це ви про що?

— Про вашого піт-буля. Ви обіцяли показати його. Якщо можна.

— Будь ласка. Він завжди при мені.

— Але ж це…

— «Ауто-Орднанс «Піт-Буль». Американського виробництва. За основу взято славнозвісну конструкцію «Кольта». Сорок п'ятий калібр. Цілком надійна зброя кишенькових габаритів. Кулі «Уейдкатер». Дія — підвищеної травматичності. Важкуватий… Проте я справді звик до нього, мов до живого.

— Невже так може бути?

— Призвичаїтися до знаряддя вбивства? А ви ніколи не замислювалися над тим, скільки життів урятували пістолети й револьвери в руках законослухняних людей? У тих американських штатах, де дозволяється потай носити зброю, ви можете спокійно ходити вулицями. Грабіжник не зазіхатиме на ваш гаманець. Ґвалтівник не накинеться на жінку, бо знає, що дістане відсіч. А спробуйте вночі пройтися лондонським Сохо? Або Нью-Йорком, де зброю дозволяється мати лише копам? Мені, наприклад, вуличні грабіжники не страшні. Я пішки давно не ходжу. Але тут, у цьому домі…

— Що більше схожий на палац…

— У цьому особняку, захищеному не згірш од фортеці… Якщо фортуна повернеться проти мене, — а на віку всяке буває… То й собаки враз без нюху зостануться, й сигналізація не спрацює, й охорона не ворухнеться… Зате оця іграшка… Вона лише на вигляд іграшка. Я їй вірю, як собі. Така моя життєва філософія: бачити відданість і силу тільки там, де вони є насправді. Бути захищеним від ошуканства й не обдурювати самого себе…

— … Усе? — коротко спитав слідчий.

Дзижчала муха, намагаючись вирватися з липких павукових тенет.

— На третій касеті є ще мій коментар.

— Я послухаю його згодом. Що вам відомо про героя вашої останньої програми?

— Мало що. Бізнесмен при величезних прибутках. Останнім часом — ще й публічний політик. Джерела стартового капіталу затемнені. Подейкують — «чорний» реекспорт енергоносіїв, контрабанда кольорових металів. Сфера нинішніх зацікавлень — експортно-імпортні операції на ринках зброї. Фігурував як персонаж кількох скандалів, але їх зам'яли. Нібито продавав на Близький Схід розукомплектовану бронетехніку… Як металобрухт, хоч насправді там була суто секретна електроніка та найновіша вітчизняна система наведення… Судився з газетою, що написала про це, і виграв процес. Згідно з анкетою — винятково чистий чоловік, ув'язнений не був, навіть ніколи не притягувався. Та ви ж знаєте про все це значно більше од мене.

— Ні, на відміну од вас, я не був із ним особисто знайомий.

Звичним рухом слідчий поправив окуляри. Йому нестерпно хотілося спати. Журналіст здогадався про його втому з кількох майже непомітних прикмет, — офіцер тримався бездоганно.

— Та що це за знайомство? Цей бізнесмен утримував кілька програм