Читати книгу - "Замах на Селену"

Пройшло багато часу і в наші краї прийшли інші люди, які не мали злих намірів. Та моє плем’я уже не змогло повернутися на землю. Спекотне повітря швидко висушує наше тіло і ми задихаємося, як риби.

Окрім того, на протязі віків почуття обережності примушує нас продовжувати таємниче підводне життя. Ми досі не довіряємо людям, які мешкають на суші. Вони за своєю природою підступні, навіть самі цього не помічають. Вони злі тому, що їм легше прожити за рахунок слабших. І ще вони заздрісні, а заздрість породжує злодійство. Моє плем’я не відає, що таке заздрість.

— Ви боїтеся людей, що на суші? — питає Арсен.

— Так. Ми не довіряємо їм. Вони мають літаючі апарати. Можливо, це нащадки тих давніх пришельців, що примусили нас піти в море. Вони також мали літаючі апарати…

Арсен сумує за світом сонця. Арі це бачить і розуміє, що її полоненик так довго не витримає. В ній ведеться боротьба двох протилежних бажань. Одне — втримати Арсена біля себе якомога довше. Вона його кохає тією любов’ю, яка не хоче компромісів. В ній пробудилося бажання щастя, яке терзає душу, і вона дивується його нагальній з’яві. Друге — протилежне першому — це допомогти Арсену вибратися наверх. Він не спроможний пристосуватися до печерних умов існування і їй його шкода.

Якось вона сказала:

— На березі появилися люди. Довбають землю, щось шукають і час від часу пірнають у воду. У них є речі, з якими можна довго бути під водою.

Арсен аж підскочив.

— Вони мають акваланги? Ти їх бачила? — де і поділася млявість.

Надія на порятунок обпекла його вогнем. Він упав навколішки перед Арі і з благанням дивиться їй в очі. Він ладен виконати будь-яку забаганку: Він готовий на будь-який вчинок, аби Арі принесла акваланга.

— Арі! Ваші люди не знають, що таке взяти без дозволу те, що тобі не належить. Тебе ж я прошу це зробити. Ради мене. Ради мого порятунку, ради того, щоб я жив.

Арі була спокійна.

Певно, не розуміє, що значить для нього її повідомлення, не розуміє, на якій грані між життям і смертю він знаходиться. Та Арсен помилився.

Арі сказала:

— Я бачу, як ти втрачаєш себе. Тобі у нас тяжко. Я тобі допомогла під час шторму. Я мушу тобі допомогти і тепер. Цієї ночі, що скоро прийде на землю, я принесу тобі ту річ, з якою люди плавають у глибокій воді. Я вже знаю, де вона знаходиться.

Арсен недовірливо дивиться на свою рятівницю. Він почув те, про що навіть боявся подумати. Це не просто заспокійливі слова. Арі, напевно, стежила за людьми, вивчаючи їхню поведінку, вона це робила ради нього. Відтепер Арсен має реальну можливість вирватися на волю. І допоможе йому та, котра уже один раз його врятувала.

…Цієї ночі Арі пішла на ризик.

Арсен залишився один на один зі своїми надіями. У гроті немає механізму поділу доби на день і ніч. І все ж біологічний годинник спрацьовує чітко.

Арсен сидить над прорубом і відчуває, як там вгорі ходить ніч. Він напружено подумки стежить за кожним сплеском рук людини, яка має повернути йому життя. Його лякають несподіванки. То здається, що Арі спіймали на гарячому. Відтепер її вже ніколи не випустять на волю. Світ облетить сенсація, що спіймали русалку. На острів нагряне армія науковців та журналістів. Але, він упевнений, вона не скаже про бранця підводного дзвону. Вона берегтиме таємницю роду. І він навіки залишиться в неволі.

Потім він уявляє, як Арі хтось наполохані вона злякано повертається ні з чим. Потім його беруть сумніви — чи спроможна Арі на злодійський вчинок? Чи зможе щось зробити, маючи замість ніг — хвіст?

А тим часом у гроті безпросвітня тиша. Навіть не чутно музики прибою, яка раніше просочувалася через невідомий отвір. Ніч тягнеться безкінечно довго.

Нинішнє очікування виявилося особливо тривожним. Арсен, наче натягнута струна, яка ось-ось обірветься. Все, що було досі, він викреслив із пам’яті. Перед його очима залишилася одна-єдина у світі істота — не Арі. Він уже вкотре уявляє, як вона виходить із моря. Їй не заважає навіть хвіст. Навпаки, він допомагає, безшумно приблизитися до намету, де лежить акваланг. Ось вона його бере і повертається назад. Довкруги тихо, і темно. Ось вона входить у чорні хвилі і пірнає, щоб досягти підводної в’язниці.

Арсен зривається на ноги і біжить по дну дзвона. Все швидше і швидше. Напруга досягає граничної межі. Зараз він знеможено впаде.

І раптом…

У прорубі появляється Арі. Вона спокійно кладе до Арсенових ніг акваланг. Полоненик, забувши про все на світі, за декілька секунд готовий до стрибка у воду.

В останню мить глянув на Арі.

В її очах побачив сльози. Він знає, що у водному середовищі сльози втратили своє фізіологічне значення. Але природа, певно, зберегла сльози, як спосіб збереження від стресових напружень. Арі тяжко вдався акт злодійства.

Вона сказала:

— Я зробила те, чого ніхто з наших зробити не спроможний. Відтепер я не матиму спокою за свій вчинок. Але ти допоможеш мені його згладити…

Арсен все зрозумів.

Арі зробила відчайдушний вчинок, даруючи йому половинчату свободу.