Читати книгу - "Замах на Селену"

Арсен зрозумів, що до цієї печери довгий підводний лабіринт, по якому без акваланга, напевно, не вибратися.

Час летить тільки тоді швидко, коли нічого не очікуєш, коли маєш клопоти, а чи в захопленні вирішуєш невідкладні справи.

Тут у підводному царстві час зовсім зупинився. Тут гробова тиша. Правда, через якісь проміжки часу і то дуже рідко сюди пробивається тихе ледь вловиме шумовиння морського прибою. А, може, воно тільки йому примарюється? Ні! Він його чує, воно подібне до музики морської ракушки, коли її притулити до вуха. Певно, підводний дзвін якимось чином з’єднаний із зовнішнім світом. Невже в камінній товщі є якийсь отвір? А, може, цей дзвін вловлює зовнішню музику світу і ретранслює її своєю акустичною будовою?

Арсен уже вкотре проходить вподовж стін. Широколисті пагіння густим килимом закривають їх поверхню. Не видно жодного отвору. Баня стелі також бездоганно чиста, наче висічена руками якогось умільця. І тільки в кам’яній підлозі декілька прорубів-ополонок. Яка ж їх глибина?

Арсен спробував пірнути в одну, другу, третю. І в кожній спочатку вертикальний ствол, потім він круто повертає у горизонтальну штольню. Пропливши в кожній з них скільки можна, щоб не задихнутися, Арсен повертав назад.

Складається враження, що ці підводні штольні штучно кимось видовбані навзамін прямих отворів у стіні, які б з’єднували грот безпосередньо з морем. Але… В такому разі чи можливий був би наповнений повітрям дзвін?

Отже, прямого виходу в море немає.

Безнадія і відчай охопили бранця.

Треба щось робити. Треба шукати виходу зі становища, в якому опинився…

На другий день Арсен простежив, як русалки, а між ними були і набагато старші від Арі, відправляються на морські промисли. Вони це роблять колективно, дружно і повертаються не скоро. Якщо перевести на земний час, то, приблизно, близько половини доби вони перебувають в морі.

Без цього, певно, Арі не змогла б пригощати свого бранця смачними рибними стравами, а також креветками, крабами, молюсками та різновидами салатів із морських водоростей.

Від Арі довідався, що подібні помешкання є і в інших місцях підводних скель архіпелагу.

Зробив висновок: цивілізація русалок обширна і має певні наукові досягнення. Широколистий рослинний килим на стінах гроту виробляє не лише кисень, використовуючи світло дивних світильників, а й дає плоди для життєдайних лікувальних напоїв. Тільки не ясно, за рахунок якої енергії чаші-світильники випромінюють денне світло? Невже це форма біологічного струму За аналогією морських риб-світлячків? Багато неясного, та більше всього Арсена турбує, як вибратися на волю. Арсен розуміє, що Арі до нього ставиться більше, ніж милосердно. В очах іскорки захоплення, ніжні миттєві доторки рук, бажання пригостити щоразу смачнішими стравами, говорять самі за себе.

І вона йому також подобається. Але риб’ячий хвіст викликає насторогу і навіть відразу, яку він намагається приховувати. Адже тільки з допомогою цієї дивної істоти він зможе вирватися на білий світ. А час іде. Русалчине суспільство постійно перебуває в морі. На довгі, довгі години Арсен залишається на самоті. Бездіяльність і самотність, відсутність щонайменших порухів вітру, сонячного світла, спілкування з нормальними людьми кидають його у безпросвітню апатію. Почастішали нервові зриви, під час яких ладен був трощити все, що потрапить під руку. Врешті-решт, щоб не з’їхати з глузду, вирішив вивчити русалчину мову.

Арі, на диво, радо погодилася і стала неабияким вчителем. Арсен здивовано виявив, що їхні фонеми близькі до наших. Певно, прамова їхня і наша мали спільні витоки. Відтепер Арі стала більше вділяти часу Арсенові. А це для неї не так просто. Справа в тому, що в підводному суспільстві діє чіткий і строгий розпорядок дня.

Промисли в морі — основний спосіб існування. Для цього у них існує закон громади. Разом в море, разом — додому. Певно, поодинці вони не змогли б вижити.

Отже, щоб залишитися з Арсеном, їй треба було поламати споконвічний звичай. І Арі його поламала.

Коли Арсен подолав перші труднощі мовної науки, перед ним розкрилася дивовижна історія рибохвостого суспільства. У них повністю відсутній прояв егоїзму. Вони, не знають заздрощів, обману, зради. Зате мають досить розвинуте почуття милосердя.

— Звідки ви такі тут взялися? — запитує Арсен вчительку.

Ось що вона розповіла:

— Це було дуже давно. Моє плем’я жило там, де є сонце і вітер, дні і ночі. Воно уміло вирощувати зерно, полювати на звірів, ловити рибу. І раптом в один із добрих і спокійних днів на наш край напали чужинці. Це буди сильні і жорстокі люди. Вони хапали моїх предків без вибору статі і віку і відправляли невідомо куди. Звідти вже ніхто не повертався. З часом наскоки чужинців почастішали. Ми ховалися в лісах, печерах, заривалися в землю, але пришельці знаходили і там. Назрівало повне знищення нашого племені. І тоді наші риболови пригадали про підводні печери, яких багато у відрогах довколишніх гір. В них і переселилися мої предки, і врятувалися від повної загибелі.

За довгий час існування у нових умовах вони знайшли спосіб порозумітися з дельфінами. Це розумні мешканці моря. Вони також покинули сушу, тільки набагато раніше від нас. Ми навчилися їх не лише розуміти, а й з ними спілкуватися. Ми вивчили їхню мову, а потім вступили у більш близькі стосунки. Цього вимагає морська стихія. Ось цей плавник, — вона вказала на хвіст, — це від них. Завдяки йому ми пересуваємося в морі швидше за інших його мешканців, окрім дельфінів. Також завдяки дельфінам, ми пристосувалися до довгого перебування у воді. Тобто, ми дихаємо і легенями, як ти, а у воді — всім тілом. Тому нам не потрібен одяг.