read-books.club » Дитячі книги » Привид у Домі Гукала 📚 - Українською

Читати книгу - "Привид у Домі Гукала"

173
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Привид у Домі Гукала" автора Олександр Шевченко. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 37
Перейти на сторінку:

— Твоя правда, Ді, — кивнув Семко. — Від них чого завгодно можна чекати. Ет, шкода, що я не дотумкав вікно відчинити в тому купе. Вони могли б вирішити, що папуга якимось чином звільнився й випурхнув на волю.

— Разом із кліткою? — скривився Данилко.

— Клітку треба було там покинути, — не відступався Семко. — Тоді б усе здавалося правдоподібно. Ніби папуга сам з неї вибрався і зробив ноги… тобто, крила.

— Що вже махати після бійки кулаками, — зітхнув Миколка.

— Це навряд чи щось дало б, Семчику, — Діанка, побачивши, як засмутився друг, заходилася заспокоювати його. — Вони… ну, ці бандити, звісно, перевірили, чи вікно зачинене, перш ніж піти звідти. Чим би птах міг його відчинити? Дзьобом? Лапами? Воно ж опускається згори вниз…

— А добре було б тих двох знешкодити, — сказав Миколка, думаючи про своє. — Тільки як?

— Ніяк. Краще нам підстрахуватися на той випадок, якщо вони все ж виявлять зникнення Флінта. Я піду шукати начальника поїзда. І тутешню міліцію, — з цими словами Діанка попрямувала до дверей. — Тепер у нас є докази. Є телефон справжніх господарів папуги. Вони все підтвердять. Так що нехай «велетня» та «лісовика» затримають за крадіжку…

— Хто? Міліціонер та начальник потяга? А крім того, Ді, ти гадаєш, що ці кримінальники так одразу й скажуть: «Авжеж, це ми його викрали, судіть нас, люди, народним судом»? — зіронізував Семко. Діанка насупилася.

— А по-твоєму, що вони скажуть? — огризнулась вона.

— По-моєму — щось типу «самі ми нетутешні». Мовляв, нас попросили перевезти птаха, ми погодилися, чом би й ні, і про жодного Микиту Сквира, орнітолога, ми й близько не чули. І спробуй довести, що це не так. Між іншим, на поїзд вони сідали разом із нами, у Полтаві, а Сквири мешкають у Києві.

— Ну то й що?

— Та нічого, Ді! Їм цієї справи не пришити.

— От якби дізнатися, як їх звуть, — мрійливо промовив Миколка. — Прізвища, паспортні дані… Я тоді точно б тата потурбував. І якщо вони до чогось причетні, це спливло б. Недарма ж отой «лісовик» про розшук згадував! Отже, мав причини міліції боятися. І ми б їх затримали…

— Закричали б «тримайся, хто може!», — хмикнув Семко. — А що робив твій Еркюль Пуаро, Ді? В такій ситуації?

— Він не мій, і… він збирав усіх в купе… чи деінде… усіх підозрюваних, і провокував їх на зізнання… Викладав свою версію злочину і звинувачував когось, хто був ні до чого. Справжній злочинець розслаблявся, втрачав пильність. І коли мсьє Пуаро починав говорити вже про істинного винуватця, той навіть не відразу розумів, що йдеться про нього… А потім…

— Ні, — категорично забракував Миколка. — Нам це не підходить. Недарма кажуть: що нам, слов’янам, добре, те французам — смерть. Ну, і навпаки.

— Пуаро — бельгієць, — машинально виправила Ді. Миколка знизав плечима.

— Хай хоч папуас — не про це йдеться… З цими товаришами в одному купе не посидиш. І вже точно в очі не звинуватиш…

— Постривай поперед батька в пекло лізти, — зупинив його Данилко. — І мсьє Еркюля ти дарма недооцінюєш. Провокація — це доволі дієвий метод. Тим більше, що ми ним уже користувалися. Не раз.

— То що, — втомлено спитала Діана, — мені не йти до міліціонера?

— А може, нехай іде? — висловився Миколка. — Іншої нагоди може й не бути.

Маковій-молодший як у воду дивився. Однак тоді про це ще ніхто не знав, і Миколку не підтримали.

— Нащо ворушити осине гніздо? — знизав плечима Данилко. — Ось прийде Ді, приведе з собою міліціонера… І що? Доведемо ми щось чи ні, ще вилами по воді писано. А от коли вони злізуть з потяга, а на пероні на них чекатимуть ті, хто треба, — тоді буде інша справа. Навіть якщо від викрадення Флінта вони відкараскаються, то, цілком можливо, що їх розшукують — тут Миколка має рацію. Так що… не будімо лихо, доки тихо.

— А вони, до речі, в те купе можуть і до кінця шляху не зазирати, — підтримав Семко. — Нащо їм? Вагон спить, папуга мовчить — чого смикатися?

— То буде класно, якщо так, — виразно сумніваючись, відповіла дівчинка. — Однак я все ж боюся…

— Чого?

— Того, Семчику, що все це надто добре, аби бути правдою.

Глава 10

І, як виявилося згодом, Діанка мала рацію. Бо доки дітлахи радилися, в сусідньому купе почулося ворушіння. Хтось із злодіїв відкашлявся, зліз зі своєї полиці, довго чимось шарудів — так довго, що розбудив напарника — «велетня». Той лайнувся і звелів:

— Перевір, як там товар — чи не здох часом…

— Тю, чого б це він здихав? Не сто років їдемо, — прокашляв у відповідь «лісовик» — йому, видно, не хотілося виходити з купе.

1 ... 30 31 32 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид у Домі Гукала», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Привид у Домі Гукала"