Читати книгу - "Іван Сила на прізвисько «Кротон»"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Досить! Жили розтягнеш!
— У мене, пане професоре, не з баранячих кишок жили, — і почав крутитися зі штангою над головою. — Усе удержать.
Легенько, наче штанга була зроблена з ніжного кришталю, поклав її на поміст.
Нейман витирав піт з лисини, ніби сам підіймав ту вагу. Від захоплення ляснув у долоні.
— Ну як, колеги, беремо його до себе? — спитав Нейман своїх учнів, що стояли обіч помосту і жадібно ковтали слину, переглядаючись.
— Міцний, — погодився Зденек.
— То є, прошу, справжнісінький екземпляр силача! — Нейман од радощів за знахідку знову поплескав Івана по спині. Раптом щось задумався, вийняв з кишені блокнот, олівець, швидко написав на папірці дрібними буквами. Хлопці знали, що в тій книжечці занотовані всі їхні результати тренувань. Тепер, очевидно, й Іванове прізвище потрапило туди. І наслідки нинішнього іспиту. Та Нейман швидко вирвав сторінку, підозвав Ростислава: — Маш ту цідулку а гонем до крейчі[62]!
Ростислав підождав Івана, поки той одягався у свої домашні шати.
До кравця було недалеко. Його майстерня — поруч, за рогом.
Кравець почитав записку, заметушився і з словами «єден момент» побіг кудись за полотняну перегородку. Необавки повернувся з метром, що теліпався в нього на шиї. Випростав згорблену спину, покректав і заходився приміряти Іванові плечі, захоплено мурличучи собі під ніс: «А то є, просім!», «А то є, просім!». Вибачаючись, кравець запитав:
— Кдесте нарозені, просім вас[63]? — і знову: «А то є, просім!».
— Там, кде чрстві вздух[64] — відповів Іван по-чеськи, глянувши на Ростислава, чи той, бува, не сміється з його вимови. — На Подкарпатску.
— Шістдесят вісім сантиметрів у плечах! — не надивується дрібненький кравець, вистукуючи каблучками навколо Сили. Шістдесят вісім сантиметрів у плечах! То є, прошу, для нього рідкісний клієнт. — Не гнівайтеся на мене, прошу вас, коли запитаю, скільки вам років?
— Двадцять три, — чітко відрубав Іван, хоч знав, що у паперах значиться на два роки менше, бо отець Антоній забув завчасно завести його у метричну книгу. Саме через це Івана не брали рекрутом у цісарську армію. Це, правда, не така вже велика біда. Нянько з тої помилки дуже радів, що залишили йому на обійстю хоч одного сина.
— Що ви їсте, прошу вас? — довідувався говорючий кравець.
— Усе, окрім гвіздя, — серйозно відповів Іван.
— То є, просім, то є п’єкнє! — знімаючи мірку, промовив кравець і записував огризком олівця якісь цифри. Потім підраховував щось, прицмокував і нарешті сказав:
— Три з половиною метра матеріалу. То є точно, прошу вас, без найменшої комбінації. Пан Нейман знає, же я чесний чоловік…
Кравець почав проводити Івана та Ростислава, вибачався перед ними, щоб, не дай то Боже, не подумали, же він обміряв пана Неймана. Ще раз повторив:
— Три з половиною метра!..
Вже майже коло виходу Іван зупинився:
— Кілько ото шатя буде коштувати?
— О, то є, прошу, не ваша жура. Пан Нейман має у мене свій рахунок.
— А я хочу мати свій, — посерйознішав Сила і кравцеві здалося, що парубок насправді розгнівався на нього. — Я не жебрак, прошу вас. У мене гроші є, не бійтесь. Не доста буде — зароблю та виплачу вам.
— То все в порядку, добрий молодий пане. Для мене записка професора Неймана — цінніша за гроші. Я перед ним буду все життя в боргу.
«Не повість, корінець би ’му висох! А може, з фіґлів зазвідати? Шкода розсердити і пана Неймана, правда. І перед ним не дуже добре буду виглядати… Ба за що йому кравець винен?.. Може, він такий підприємець, як і Прохазка? І той починав із шатів. Айбо сей перший одяг я мушу сам собі заробити».
* * *Ввечері, як і кожного разу, про всі свої денні походження Іван розповідав Свадебі. Не тільки Ян, але й Ганічка раділа з свого квартиранта, що той потрапив до такої чудової людини, як пан професор Нейман.
— То не Прохазка, друже мій. Той не збиває свої капітали у банки. Нуждарям часто допомагає. Навіть у раду безробітних прислав колись дві десятки тисяч крон. Звідки в нього гроші? Сам працює, має добрий заробіток. Після смерті батька мати весь маєток передала сину-одинаку. Ось чому він такий щедрий!..
Мало таких людей у Празі. Він не паниться, як більшість його одномасників. Тим більше з так званого вищого світу.
— Не пропадеш, друже мій. Тримайся, слухай його, вчися. Виходь у люди!
Іван знову задивився на оту красну зірницю, що заглядала у вікно…
Яке ремесло здобуде він у пана Неймана?
Ким стане після тої науки?
СтрайкаріКоли тільки-но почало благословлятися на ранок, Іван уже був на залізничному вокзалі. Людей було мало, і навіть його кроки гучно відлунювалися під високим склепінням. Дзвякали фуфери, і цей звук-гриміт щоразу повторювався.
Шипіли і зітхали локомобілі.
Проскочив на привокзальну площу. Крила на башті величезного вокзального будинку, здавалося, ось-ось піднімуть оцю гігантську споруду і понесуть її кудись у гори.
А навкруг — туман, кіптява, дим
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван Сила на прізвисько «Кротон»», після закриття браузера.