Читати книгу - "Король Гризлі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Пройшовши футів зо двадцять по карнизу, Тор обігнув прямовисний скелястий виступ і страшними, налитими кров’ю очима оглянув підготовлену для нападників пастку.
Собача зграя валувала зовсім близько. Вона тісною купкою долетіла до виступу, і наступної миті перший із ерделів кулею вилетів на арену, яку обрав собі для оборони Тор. Решта ерделів так тісно збилася докупи, що ті, що бігли серед перших, не встигли зупинитися й під натиском задніх із розгону налетіли на ведмедя.
Грізно заревівши, Тор напустився на собак. Раз у раз мигтіла могутня правиця, то здіймаючись, то знову падаючи на ерделів. Мускві навіть здалося, що Тор уже втоптав у землю добру половину зграї. Страшно клацнули зуби: це Тор перекусив хребет найближчому з нападників. Могутній удар лапою — і ще один упав мертвий, а собача голова покотилася по землі, залишаючи густий кривавий слід.
Він рвонув уперед, і перш ніж ерделі отямились, так ушкварив одного з них, що той перелетів увесь карниз і розбився об кам’яне дно урвища. Все сталося блискавично, за якихось півхвилини, за цей час уцілілі пси устигли відступити від Тора.
Ерделі Ленгдона були не з тих, хто може здатися після першої невдачі. Усі собаки належали до бійцівського роду, а після вишколу, який пройшли у Брюса й Метусина, вони полізли б хоч до дідька в зуби. Тому жахлива смерть трьох ерделів уразила їх не більше, аніж вони самі — величезного гризлі.
Меткі, як блискавки, вони мигтіли біля Тора, припадаючи на передні лапи, готові будь-якої миті відскочити назад чи вбік, щоб уникнути раптового нападу, а їхній гавкіт перетворився на безперервне уривчасте дзявкання. Мисливцеві цей звук зазвичай підказує, що звіра загнали до глухого кута, і наступне слово — за ним. Власне, роль ерделів у тому й полягає, щоб дошкуляти загнаному звірові, набридати йому, раз у раз затримувати його доти, поки на сцені з’явиться мисливець і поставить крапку. Коли собаки б’ються з ведмедем, це виглядає все-таки як чесний, хоч і кривавий, двобій. Із втручанням же людини з рушницею все перетворюється на цинічне убивство.
Якщо в ерделів були свої хитрощі, то й Тор теж був не в тім’я битий. Після трьох-чотирьох нападів, які минулися безслідно для вертких собак, він почав повільно відступати до скелі, біля котрої причаївся Мусква, й собаки знову напосілися на нього.
Їхній гавкіт став помітно гучніший, і Тор, як не намагався, не міг ані відбитися від них, ані роздерти їх на клоччя. Усе це нагнало на Мускву такого страху, якого він ще у житті не знав. З переляку він крутонув хвостом і поліз в ущелину.
А Тор тим часом задкував, допоки не торкнувся брили, яка заступила карниз. Тоді він зупинився й повів головою, шукаючи Мускву. Того ніде не було. Він ще двічі оглядався і, пересвідчившись, що ведмежа втекло, позадкував знову і затулив вузенький боковий прохід — запасний вихід, що його він приберігав на випадок нагальної потреби.
Собаки гавкали, як навіжені. Вищирені пащі вкрилися піною, з них видно було не лише блискучі білі зуби, а й червоні ясна, цупка шерсть на загривках здибилася і нагадувала щітку. Ерделі чимраз лютіше напосідали на гризлі. Вони дражнили його, примушували тупцяти на місці та раз у раз робити випади і мовби насміхалися з його незграбності. Осліплені мисливським азартом, вони услід за ним заглибилися у вузький прохід ярдів на десять. Тор оцінив цю відстань, як тоді, у струмковому долі, коли полював на карибу. Він не ревів, попереджаючи собак про наступ, а просто кинувся на них, раптово, неждано, і ті безладною купою щодуху порснули навтіки.
Тор гнав ерделів, не зупиняючись. Біля брили ширина карниза не перевищувала п’яти футів, він оцінив її не гірше, аніж відстань до собак. Ухопивши найближчого пса, він підім’яв його важкою лапою. Ердель зайшовся передсмертним харчанням, і пронизливий звук досяг вух Ленгдона і Брюса, котрі, засапані, захекані, саме бігли схилом, що вів з улоговини.
Там, у вузькому проході, Тор усією тушею навалився на жертву, і там же, під шалене валування псів, шматував її доти, поки карниз не вкрився кров’ю, шерстю і собачими тельбухами. Порішивши ворога, він підвівся і знову повів головою, шукаючи Мускву. Той забився в ущелину, згорнувся тремтячим клубочком і сидів тихенько, як миша. Тор, мабуть, вирішив, що ведмежа чкурнуло далі вгору, рятуючись від собак, тож, не гаючи часу, залишив поле бою. Вітер знову повіяв на нього. Брюс із Ленгдоном швидко бігли до нього, і Тор відразу розпізнав запах їхнього поту.
Хвилин із десять він ішов, не зважаючи на собак, що із дзявканням крутилися поруч, і тільки час від часу зупинявся та крутив головою. Під час цієї ретиради ерделі сталі сміливіші, а один із них, відірвавшись від зграї, щосили уп’явся іклами в Торову лапу.
Чого не вдавалося добитися дзявканням, було досягнуте за допомогою зубів. Укотре вже люто заревівши, Тор розвернувся і добрих п’ять хвилин біг за зграєю, згаявши безцінний час. Але інакше він не зміг би продовжити своє сходження на вершину.
Собачі зусилля були б недаремні, якби вітер повернув в інший бік. Доносячи до Тора запахи спітнілих тіл, він вчасно попереджав його про наближення мисливців. А Тор уважно стежив, щоб не опинитися з підвітряного боку. Була й інша дорога до вершини, коротша і легша, але якщо піти нею, то вітер, а разом з ним і запахи, не долітатимуть до Тора, і тоді він не знатиме, де його вороги. А так він був у повній безпеці. Головне, щоб
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король Гризлі», після закриття браузера.