Читати книгу - "Українські казки"

— Коли прийдемо до Поганина, то всі йому поклонимося. Він буде запрошувати старшого сісти. Ми візьмемо стілець, розламаємо його й скажемо, що сідати не будемо, бо ми всі старші. Коли Поганин буде частувати нас з одної склянки, ми візьмемо склянку, розіб'ємо і скажемо, що ми не п'ємо з одної склянки, бо ми всі старші.

Прийшли парубки до Поганина, вклонилися йому. Дивиться той і не може впізнати, хто з них старший. Подає стілець і каже:

— Хто між вами старший — сідай!

Розламали парубки стілець, посідали кожний на свій кусок й кажуть:

— Ми всі старші.

Подає Поганин склянку вина й каже:

— Хто між вами старший — пий!

Парубки розбили склянку й кажуть:

— Ми всі старші.

Так і не зміг впізнати Поганин, хто з них старший. Розсердився і послав парубків спати до комори.

А сестра Поганина каже братові, що вона впізнає старшого. Пішла вона увечері до парубків у комору й каже одному:

— Коли скажеш, що ти старший, я тебе поцілую.

— Скажу, тільки поцілуй! — відповів парубок.

На світанку сестра Поганина пішла з комори. Встав парубок, дивиться, а в нього на ґудзику написано: «Старший». Взяв Іван крейду й кожному парубку написав на ґудзику: «Старший».

Дивиться вранці Поганин і бачить, що в кожного парубка на ґудзику написано: «Старший». Розізлився він і кричить:

— Та хто з вас старший, відрубай мені голову!

Кинувся Іван до Поганина, вихопив шаблю, розмахнувся — і покотилася Поганинова голова. Заволодів Іван Поганиновою державою і повернувся до свого царя. Каже йому цар:

— А тепер справимо весілля! Віддаю за тебе свою дочку!

— Ні, зараз я іду до морського півня розуму набиратися, а весілля справимо потім, коли повернуся! — відповів Іван.

Іде Іван світом, іде. Ніч застала його коло млина. Вирішив він тут переночувати. А в млині жили дід із бабою, їх дочка, собака і кішка. Проситься Іван на ніч, а його питають:

— Ти куди йдеш?

— До морського півня.

— То запитай у того півня, чому ми ріжемо телицю, печемо хліб, все з'їдаємо й залишаємося голодні?

— Спитаю! — відповідає Іван.

Переночував Іван у мельника і вранці пішов далі. Йде, йде і приходить до одної хати. Дивиться, а в хаті дванадцять прекрасних дівчат.

— Куди ти йдеш, славний парубче? — питають дівчата.

— Іду до морського півня.

— То запитай його, чому ми, дванадцять прекрасних дівчат, не можемо вийти заміж?

— Спитаю!

Іде Іван далі. Бачить, в одному саду стоїть груша, під грушею дванадцять панів. Усі вони дивляться на грушу й чогось чекають.

— Куди ти йдеш, парубче? — питають у Івана.

— Іду до морського півня.

— Спитай, добрий парубче, коли ця груша вродить срібні плоди.

— Спитаю! — відповів парубок.

Іде він і бачить — на узліссі чоловік заганяє пташку в дупло.

— Куди ти йдеш, парубче? — питає чоловік.

— Іду до морського півня.

— Спитай його, коли я цю пташку зажену в дупло.

— Спитаю! — відповів парубок.

Прийшов нарешті Іван до морського півня. Дивиться, аж тут і сестра Поганина. А морського півня саме не було вдома. Поки він прийшов, парубок встиг із сестрою Поганина про все домовитись. Як тільки півень з'явився, сестра Поганина смикнула перо з морського півня і кинула Іванові під ліжко.

Прокинувся морський півень і питає:

— Чого ти смикаєш мої пера?

— Та як не смикати, коли мені таке страшне приснилося.

— А що тобі приснилося?

— Снилося мені, що там і там є млин, а в тому млині живуть дід, баба, дівчина, собака і кішка. Напечуть вони хліба, заріжуть телицю, а все голодні.

— Вони завжди будуть голодні, бо ні псові, ні кішці не дають їсти. А коли б нагодували пса і кішку, то й самі були б ситі! — відповідає півень.

Коли морський півень заснув, сестра Поганина знову смикнула перо з його хвоста.

— Чому ти не даєш мені спокійно спати?

— Та як тобі дати спокій, коли мені таке страшне снилося.

— А що тобі снилося?

— Там і там є дванадцять дівчат. Усі вони дуже гарні, та жодна з них не може заміж вийти.

— Вони ніколи не вийдуть заміж, бо, коли метуть хату, сміття кидають сонцю в очі. Коли б сміття кидали на захід, відразу вийшли б.

Знову заснув морський півень. Та раптом Іван висмикнув перо.

Півень прокинувся, побачив Івана й давай сваритися:

— Чому ти мені не даєш спати?

— Та як тобі дати спати, коли мені таке страшне сниться.

— А що тобі сниться?

— Сниться, що під грушею стоять пани. Є їх дванадцять. Ті пани чекають, коли груша вродить срібні плоди.

— Груша ніколи не вродить срібних плодів. Бо під нею закопаний срібний казанок, в тому казанку — гроші. Коли б того казанка викопати, гроші роздати бідним, груша знову почала б родити.

Тільки заснув морський півень, як Іван знову висмикнув перо з його хвоста. Розізлився півень і питає Івана, чому він не дає йому спокійно спати.

— Та як тобі дати спокій, коли мені таке страшне сниться.

— А що тобі сниться?

— Мені сниться, що на одному узліссі чоловік заганяє в дупло птаха і ніяк не може загнати.

— Той чоловік ніколи пташку в дупло не зажене. Бо забив він свого товариша й тепер хоче знову загнати в нього душу.

Встав тоді Іван і пішов у зворотний путь. Приходить до чоловіка на узліссі. Чоловік і питає його:

— Що сказав морський півень?

— Казав, що ти ніколи не заженеш пташку в дупло, бо ти забив свого товариша.

Гірко заридав чоловік і упав на землю.

Приходить парубок до панів, що стоять під грушею.

— Що сказав морський півень?

— Беріть лопати, розкопуйте під грушею землю.

Узяли вони лопати, почали розкопувати. Викопали із землі казанок із грошима. Коли роздали гроші бідним, груша розвилася й вродила срібні плоди. Дають пани парубкові гроші за те, що він послужив їм, та парубок грошей не бере.

Прийшов Іван до дванадцяти дівчат і тут заночував. Вранці, коли всі прокинулися, почав учити їх, як вимітати хату. Не встигли дівчата вимести сміття, як з'явилися дванадцять сватачів. Дівчата дають парубкові гроші за добру пораду, але він грошей не бере.

Нарешті прийшов Іван до того млина, де ночував колись. Зустріли його дідусь із бабусею й питають:

— Що сказав морський півень?

Нічого не сказав парубок, тільки взяв хліб і м'ясо, нагодував пса і кішку. І відразу старий, стара й донька стали такими ситими, що навіть по шматку м'яса не змогли з'їсти.

Потім, на якийсь день, прийшов Іван до царя. Справили