Читати книгу - "Українські казки"

Одного разу зимою лишився хлопець сам удома, а в хаті було дуже холодно. Став він і думає: «Доки ми будемо так бідувати? Я ще небагато прожив, а вже так набідувався». І згадав він, що колись був у пана і перекладав книжечки з повної скрині в порожню. А ще згадав, що він сховав у кишеню маленьку книжечку. Знайшов її, відкрив і побачив портрет пана, в якого служив два роки.

І раптом той пан до нього із книжки заговорив. Хлопець почув людський голос, злякався і закрив книжку. А голос чути й далі:

— …Ти не бійся мене, ти в мене служив два роки і зробив велике діло. Тепер я буду служити тобі до смерті. Що тобі треба, відкрий книжку і попроси в мене. Всі твої бажання буде виконано.

Хлопець подумав і сказав:

— Я б хотів, щоб у мене в хаті було тепло.

І відразу в хаті зробилося тепло. Тоді хлопець відкрив книжку знову і каже:

— Тепер я хочу щоб на столі було що їсти.

І на столі з'явилося все, чого душа бажає.

А в ту пору прийшла хлопцева мати. Побачила вона, що в хаті так тепло, і говорить:

— Ти, напевно, всі дрова спалив. Як тепер я буду варити обід?

А він і каже:

— Мамо, відсьогодні ви вже ні про дрова не будете думати, ні про їжу. Сідаймо до столу та будемо обідати.

Мама як уздріла, що на столі так багато усіляких наїдків, то здивувалася і питає:

— Звідкіля ти це все маєш? Може, де вкрав?

А хлопець і говорить:

— Ми й красти ніколи не підемо, та їсти будемо мати.

І з того часу стали вони в достатках жити.

Отак вони жили, жили собі, й надумав хлопець женитися. І вирішив він свататися до царівни. Мати злякалася:

— Що ти, сину, собі думаєш! Як ми підемо до царя сватати його дочку, коли їм не рівня?

А син каже:

— Ви зачекайте, я вийду надвір. А як вернуся, то вам скажу, можемо сватати царську дочку чи ні.

Вийшов він надвір, відкрив свою книжечку а вона й каже:

— Що господар просить?

Хлопець питає:

— Можу я в царя сватати дочку чи не можу?

А книжка говорить:

— Можеш сватати, коли хочеш. Ми всі цареві бажання виконаємо.

На другий день пішла мати до царя сватати дочку. Йшла вона довго, цілих два тижні. Прийшла нарешті до царського палацу та й каже цареві:

— Найясніший царю, хочу просити вас, щоб ви свою дочку віддали за мого сина заміж.

А цар питає:

— Скільки ж ти йшла сюди до мене пішки?

— Два тижні, — сказала вона.

— Через два тижні щоб ти пригнала моїй дочці сто лисів на шубу. Щоб вона мала в чому їхати вінчатися. А не приженеш, то й тебе покараю, й твого сина. Будеш знати, як сватати царську дочку.

Думає собі жінка: «Оце вже доведеться зі світом прощатися. Як я виконаю таке завдання?»

Прийшла вона додому, розповіла все синові, а він і каже:

— Лягайте, мамо, спати і ні про що не думайте. Все буде зроблено.

А на другий день попросив хлопець чарівну книжечку, і вмить на подвір'ї з'явилося сто лисів, запряжених у візок. Сіла жінка та й поїхала до царя. А лиси так швидко мчали, що через півдня вже були в палаці. Побачив цар, що пригнала жінка сто лисів, та й дає їй ще одне завдання:

— Два тижні тобі треба додому йти. А на другий день після двох тижнів щоб такі самі палаци у твого сина були, як у мене. І щоб була така дорога, аби я відкрив вікно, і твій син відкрив вікно, і ми один другого бачили.

Прийшла жінка додому, розказала все синові, а він і каже:

— Ви лягайте спочивати з дороги, а я все зроблю.

Лягла жінка спати, а хлопець вийшов надвір і відкрив чарівну книжечку. Книжечка й питає:

— Що господар бажає?

Розповів хлопець про цареву забаганку а книжка каже:

— На ранок усе буде зроблене, а ти лягай спати.

Прокинулися зранку мати з сином — а вони вже в пишних палацах. Відкрив хлопець вікно і побачив царя, а цар побачив хлопця. Зрадів тоді цар, що має такого заможного зятя, та й погодився віддати свою дочку. Відгуляли вони весілля та й жили в достатку. Може, й досі живуть.

Примітки

1

Цебро — тут конічна, переважно дерев'яна посудина з дужкою, призначена для носіння і зберігання води та іншої рідини; велике відро. — Прим. уклад. (тут і далі).

2

Сіряк — тут старовинний верхній довгополий одяг із грубого сукна.

3

Коновка — те саме, що відро.

4

Фурман — візник.