Читати книгу - "Будинок з привидами"

Сторож Никифор дав Сашкові свою стару, пропахлу тютюном ліврею. В цій — обшитій золотими галунами лівреї, яка була йому до п'ят, Сашко побіг в актовий зал гімназії і просидів там цілий день, поки Никифорова дружина випрала і висушила йому одяг. На перерві ми побігли до Сашка.

Веселий, побачивши нас, Сашко скинув ліврею і, голий, колесом пішов по паркетній підлозі.

До закінчення трудової школи залишалося не більше року, — всі хлопці підросли, порозумнішали, мене навіть в учком вибрали, — тільки Сашко Бобир схибив і став раптом прислужувати в архієрея. Вдень учиться, а як вечір — в Троїцьку церкву. Що йому на думку спало, не знаю. Разів зо два ми навмисно ходили в церкву подивитись, як Сашко прислужує. Рудий, в нарядному, позолоченому стихарі, з довгим фартухом на грудях, він бродив, розмахуючи кадилом, слідом за сивим архієреєм, засвічував свічки, гасив пальцями недогарки і навіть інколи, обходячи віруючих з блюдцем, збирав мідяки. Всім класом ми оголосили Сашкові бойкот, намалювали його в стінній газеті «Червоний школяр» і навіть попросили Лазарєва, щоб цього попівського прихвосня забрали від нас в іншу групу. Тільки Котька Григоренко в ті дні розмовляв з Бобирем, — вороги в минулому, вони стали раптом нерозлучними друзями. Разом ходили додому і сиділи на одній парті.

Не знаю, скільки часу прислужував би ще Сашко архієреєві, можливо, вийшов би з нього диякон або справжнісінький піп, як несподівано з Києва повернувся старший брат Бобиря, комсомолець з осередку друкарів, Анатолій Бобир. Три місяці вчився Анатолій на курсах у Києві і, повернувшися, став переконувати Сашка, щоб той кинув свого архієрея.

Агітував він, очевидно, добре, бо днів через два після братового приїзду Сашко перестав ходити в Троїцьку церкву. А ще через місяць сам кричав, що попи обманщики, сивий архієрей — найголовніший шахрай. Сашко розказував нам, як кожного разу після відправи архієрей забирав собі з усіх кружок і з підноса половину грошей, а решту віддавав попам. Сашко божився, що тільки з самих воскових свічок попи Троїцької церкви разом з архієреєм заробляють втроє більше, ніж одержує платні директор нашої трудшколи Лазарєв.

Виявилося, що архієрейським прислужником Сашко Бобир зробився несподівано. Якось увечері разом з двома знайомими хлопцями він поліз у сад до попа Кияниці. Сидячи на дереві, Сашко трусив гілки, а хлопці збирали яблука. Вони вже назбирали повні пазухи, як раптом помітили Кияницю — і драла. Бідолашний Сашко зостався на дереві і, зрозуміло, втекти не міг. Повільно злазячи, він думав, що Кияниця відшмагає його поясом, забере сорочку, а то ще гірше — поведе до батьків. Нічого подібного не сталося.

Тільки-но Сашко сплигнув на траву, Кияниця ласкаво взяв його за руку й сказав:

— Ти хотів яблук, хлопчику? Ну що ж, набери, скільки тобі треба.

Сашко обережно підняв з трави двоє яблук і чекав, що ось зараз піп і почне його шмагати, але Кияниця сказав:

— Чого ж ти? Бери ще, бери. Не соромся!

Сашко подумав-подумав і, вирішивши «більш копи лиха не буде», став підбирати стиглі, запашні яблука. Він напхав у кишені, наклав повний кашкет, накидав за пазуху. «Пропадати — то з музикою!» — вирішив Сашко.

Стомлений і зразу обважнілий, він стояв перед Кияницею і чекав: що ж буде далі? На велике Сашкове здивування, Кияниця не торкнув його навіть пальцем, не тільки не повідбирав яблук, а навіть сам відчинив Сашкові хвіртку і сказав на прощання:

— Захочеш ще яблук — попроси. Дам. А красти не треба.

Через три дні Сашко наважився і прийшов до попа знову. Перш ніж повести Сашка в сад, Кияниця довго розпитував його про те, що робиться в трудшколі, які нові вчителі прийшли, як справляється Лазарєв.

Ласкаво й ніжно розпитував він Сашка, а потім запропонував допомагати йому готувати уроки. Ось і став Сашко заходити до попа Кияниці в гості, з ним разом він і в церкву спочатку ходив, а потім, коли Кияниця влаштував його прислужником, уже й сам бігав туди кожного вечора, коли йшла відправа.

Мене дуже здивувало, коли я дізнався, що саме Сашко Бобир розказав Маремусі про привиди в радпартшколі. Після того як весною ми закінчили трудшколу, я ні разу не бачив Сашка Бобиря в наших краях: він пропадав десь там у себе, на Підзамчому. Від кого ж, цікаво, він міг дізнатися, що в радпартшколі водяться привиди? Я нетерпляче чекав наступного вечора.

Та нічого, на жаль, я не дізнався. Більш того: я не зміг прийти до Петька Маремухи о сьомій годині, як обіцяв.

Вранці, коли я вмивався під кущем бузку, у двір в'їхали одна по одній чотири селянські підводи. Візник першої підводи спитав щось у вартового. Той показав рукою на задній двір, і підводи проїхали туди.

Вже пізніше, коли сонце стояло над головою, я бачив, як курсанти винесли з будинку кілька тюків з білизною, ковдрами і навантажили їх на підводи. Я вирішив, що, мабуть, знову де-небудь петлюрівська банда перейшла кордон і курсанти збираються її ловити.

Прийшов час обідати.

Я вбіг у кімнату до рідних і почув, як батько сказав тітці:

— Ну, годі!

— Нічого не годі! — раптом закричала тітка. — Ти мені рота не замажеш. Говорила й говоритиму.

— Ну й говори, — сказав батько лагідно.

— А от і скажу. Свідомі, свідомі, а…

— Ти знову за своє, Маріє! — підносячи голос, сказав батько.

— А що, хіба неправду кажу? Правду! Жили на Заріччі — нічого не траплялося. А сюди переїхали, і зразу пішло: суп украли, ложки…

— Тихше, Маріє! — крикнув батько.

— Ложки покрали…

— Тихше, кажу!

— Нічого не тихше. Ложки покрали, а потім…

— Замовчи! — встаючи, вже зовсім голосно сказав батько. — Замучила ти мене своїми ложками. То слухай. Я сам узяв ложки і передав їх у комісію допомоги безпритульним. Зрозуміла? А будеш кричати — і решту віддам.

Тітка зразу замовкла. Вона дивилася на батька недовірливо. Я не знаю, чи повірила вона йому.

Щоб врятувати мене від тітчиних нарікань, батько сказав те, чого й не було. Цього я не сподівався! Мені стало шкода батька. «Ех, тварюка я, тварюка! — думав я. — Ну навіщо мені треба було продавати ті ложки? Попросив би в батька грошей, адже напевно дав би». А тут ще той суп! А з ним зовсім смішно вийшло.

На другий день після нічної тривоги батько повернувся додому брудний. Під ранок за