Читати книгу - "Прерія"

внаслідок угоди я подорожую з вищезгаданим Ішмаелом Бушем. Проте, хоч я і погодився виконувати певні обов'язки під час цієї мандрівки, не було такої умови, що подорож мусить бути семпітернум, тобто вічною. Крім того, хоч про цей край і не можна сказати, що його всебічно вивчено наукою, і для природознавця це незаймана цілина, однак рослинний світ у ньому вельми бідний. Отже, я давно вирушив би на кілька сотень миль східніше, коли б не палке бажання дослідити, описати й класифікувати звіра, про якого йдеться. І я сподіваюсь, — провадив він далі, притишуючи голос, ніби звіряв слухачам велику таємницю, — умовити Ішмаела Буша, щоб він дозволив мені зробити розтин цієї тварини.

— Ви бачили звіра?

— Не органами зору, а набагато точнішим баченням: умовиводами й висновками з наукових передумов. Я спостерігав звички тварин, юначе, отже, керуючись доказами, на які не ввернув би уваги пересічний дослідник, можу сміливо твердити, що цей звір великий, малорухливий, — може, перебуває в сплячці, — зажерливий і, за свідченням шановного мисливця, лютий і м'ясоїдний!

— Хотів би я, приятелю, знати, — сказав Пол, на якого цей опис справив неабияке враження, — чи це звір узагалі!

— Щодо цього не може бути жодного сумніву: крім змальованих мною звичок, ми маємо твердження самого Ішмаела. Кожен мій висновок має щонайточніше обгрунтування. Мене спонукає, юначе, не пуста цікавість, бо я сподіваюсь, що мої дослідження, по-перше, служать науці, а по-друге, корисні моїм ближнім. Я палав бажанням дізнатися, що саме приховує Ішмаел в наметі, який він так ревно оберігає і до якого я, згідно з нашою домовленістю, протягом певного часу не повинен підходити ближче ніж на стільки ось ліктів, у чому я присягнув богами. Всякий юс юрандум, тобто обітниця — діло серйозне, і жартувати з цим не можна; але, оскільки моя експедиція залежить від цієї умови, я погодився, маючи можливість спостерігати на відстані. Днів десять тому Ішмаел, зглянувшись на мене, скромного служителя науки, повідомив, що в фургоні міститься звір, якого він везе в прерію як принаду: з її допомогою він сподівається піймати інших тварин того ж роду або й виду. Відтоді моє завдання значно полегшилося: мені лишалося тільки спостерігати звички тварини і записувати наслідки спостережень. Коли ми досягнемо того місця, де цих звірів, як кажуть, дуже багато, я матиму змогу вільно оглянути даний екземпляр.

Пол слухав, як і досі, в глибокому мовчанні, поки вчений закінчив це дивне пояснення. Але тоді бортник недовірливо похитав головою і визнав за потрібне сказати:

— Послухайте, приятелю, старий Ішмаел запхав вас у дупло, на самісіньке дно, де вам від ваших очей не більше користі, ніж трутню від жала. Я теж знаю дещо про цей фургон, а ваш скватер просто брехун. Скажіть, друже, хіба стала б така дівчина, як Еллен Уейд, приятелювати з диким звіром?

— А чом би й ні? — відповів природознавець. — Нел дівчина допитлива і з задоволенням збирає ті скарби знань, що їх я змушений розкидати в цій пустці. То чом би їй не вивчати звичок якої-небудь тварини, хай хоч і носорога?

— Легше, легше! — рішуче відказав бортник, не такий освічений як доктор, але, безперечно, обізнаніший у цьому питанні. — Еллен дівчина відважна й має свою думку, або ж я в ній дуже помиляюся; але, попри всю свою хоробрість і сміливий вигляд, вона всього лише жінка. Чи я не бачив, як вона, бува, плаче…

— Отже, ви знайомі з Неллі?

— Та ні, хай мені чорт! Але жінка — то завжди жінка, і всі книжки в Кентуккі не змусять Еллен Уейд увійти в намет до хижака!

— Мені здається, — спокійно зауважив трапер, — тут щось не так. Скватер не любить — я сам у цьому пересвідчився, — щоб хто-небудь зазирав у намет, і я маю певні докази, — куди певніші, ніж ваші, — що в фургоні немає ніякої клітки із звіром. Ось Гектор. Цей собака з доброго роду, і кращого нюху, ніж у нього, не знайти; так от, був би там звір, Гектор давно б уже сказав про це своєму господареві.

— Отже, ви порівнюєте людину до собаки? Неуцтво до знання? Інстинкт до розуму? — скипів доктор. — Яким чином, скажіть мені, коли ваша ласка, може собака розпізнати звички, вид чи рід тварини, як то робить освічена, розумна, озброєна знаннями, могутня людина?

— Яким чином? — холоднокровно повторив старий. — Слухай — і коли ти думаєш, що шкільний учитель може навчити розуму краще, ніж всевишній, то побачиш, як глибоко ти помиляєшся. Чуєш, щось ворушиться в чагарнику? Гілки тріщать уже хвилин п'ять. Можеш мені сказати, хто там?

— Сподіваюсь, то не лютий звір! — вигукнув Оубед, у пам'яті якого ще збереглася зустріч із веспертіліо горрібіліс. — Однак у вас є рушниці: про всяк випадок треба їх зарядити — від мого дробовика пуття мало.

— Мабуть, він правий! — відгукнувся трапер, беручи рушницю, яку він на час обіду відклав убік. — А все-таки скажи, що це за тварина?

— Це поза межами людських знань! Навіть сам Бюффон не сказав би, чотиринога це тварина чи належить до ряду змій! Вівця чи тигр!

— Тоді твій Буфон дурень проти мого Гектора! Гей, песику! Хто там, собако? Поженемося за ним чи дамо пройти?

Собака, який уже порухом тремтливих вух сповістив досвідченому траперові, що підходить якийсь невідомий звір, підвів голову й розтулив губи, ніби збираючись показати рештки зубів. Але тут-таки, відмовившись від свого войовничого наміру, він понюхав повітря, стріпнувся і знову мирно ліг.

— Ну, лікарю, — сказав переможно трапер, — я певен, що в гущавині немає ні дичини, ані хижака; знати це дуже важливо людині, яка надто стара, щоб марнувати свої сили, але й не хоче потрапити пумі на обід!

Собака перепинив свого господаря, загарчавши, але й далі лежав, притиснувшись до землі.

— То людина! — вигукнув трапер, підводячись. — Там людина, якщо я хоч трохи тямлю у звичках свого пса — ми з ним мало розмовляємо, але рідко коли не розуміємо один одного!

Пол Говер із швидкістю блискавиці схопився на рівні й, наставивши рушницю, загрозливо крикнув:

— Якщо друг, то підходь; якщо ворог, то начувайся!

— Друг, біла людина і, гадаю, добрий християнин! — почувся з чагарника голос, і через мить на галяві з'явився його власник.

РОЗДІЛ X

Відійди вбік, Адаме, і ти почуєш, як він

накинеться на мене.

Шекспір. Як вам це подобається

Відомо, що задовго до того, як неосяжні простори Луїзіани змінили своїх господарів удруге і, сподіватимемося, востаннє, незахищені землі її часто-густо зазнавали вторгнень білих шукачів пригод.