Читати книгу - "Чарівник Смарагдового міста"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ой-ля-ля! Отак діють у нас, Марранів. — І ніби за сигналом із-за скель і пагорбів повискакували сотні Стрибунів: так називали їх сусідні народи.
— Ой-ля-ля! Ой-ля-ля! Спробуйте пройти! — загув різноголосий хор.
Розлютований Лев кинувся в атаку, грізно рвучи і хльоскаючи себе хвостом по боках. Але кілька Стрибунів, підбігши, сильно тицьнули його в груди своїми плескуватими головами й міцними кулаками, що Лев теж покотився вниз, перевертаючись і нявкаючи від болю, мов звичайнісінький кіт. Він устав присоромлений і, шкутильгаючи, відійшов од підніжжя гори.
Залізний Дроворуб змахнув сокирою, спробував гнучкість своїх суглобів і рішуче поліз вгору.
— Вернися, вернися! — загукала Еллі й, плачучи, схопила його за руку. — Ти розіб'єшся об скелі! Як ми тоді складемо тебе у цій дикій країні?
Сльози Еллі примусили Дроворуба повернутись.
— Покличмо Летючих Мавп, — запропонував Страшило. — Без них тут не обійтись, пікапу, трикапу!
Еллі зітхнула:
— Може, Стелла зустріне нас непривітно, тоді ми станемо зовсім беззахисні…
І тут раптом заговорив Тотошко:
— Соромно зізнаватися розумному псові, але правду не сховаєш: ми з тобою, Еллі, великі дурні.
— Чому? — здивувалась Еллі.
— А тому! Коли нас із тобою ніс вожак Летючих Мавп, він розповів нам історію Золотої Шапки… Адже Шапку можна передавати!
— То й що? — все ще не розуміла Еллі.
— Коли витратиш останній чар Золотої Шапки, передай її Страшилові, і в нього знову буде в запасі три чари.
— Ура! Ура! — закричали всі. — Тотошенько! Ти наш рятівник!
— Шкода, звичайно, — скромно мовив песик, — що ця геніальна ідея не спала мені на думку раніше. Ми б тоді не постраждали від повені.
— Нічого не вдієш, — сказала Еллі. — Що минуло, те не повернеш…
— Дозвольте, дозвольте, — втрутився Страшило. — Це що ж виходить… Три, та три, та три… — Він довго рахував на пальцях. — Отже, я, та Дроворуб, та Лев, ми зможемо наказувати Летючим Мавпам цілих дев'ять разів!
— А про мене ти забув? — ображено запитав Тотошко. — Адже я також можу бути володарем Золотої Шапки!
— Я про тебе не забув, — зітхнувши, зізнався Страшило, — та я вмію рахувати тільки до десяти…
— Це великий недолік для правителя, — серйозно зауважив Залізний Дроворуб, — і я займуся тобою у вільний час.
Тепер Еллі могла сміливо витратити своє останнє чародійство. Вона вимовляла чарівні слова, а Страшило повторював їх, пританцьовуючи від радощів і погрожуючи кулаками войовничим Марранам.
У повітрі зашуміло, і зграя Летючих Мавп опустилася на землю.
— Що накажете, володарко Золотої Шапки? — спитав вожак.
— Віднесіть нас до палацу Стелли, — відповіла Еллі.
— Слухаємо!
І мандрівники вмить опинилися у повітрі.
Пролітаючи над горою, Страшило робив потворні гримаси Стрибунам і відчайдушно лаявся. Стрибуни високо підскакували у повітря, та дістати Мавп не могли і шаленіли від люті.
Кільце гір, а з ними й уся країна Марранів швидко лишилися позаду, і зорові мандрівників відкрилась мальовнича родюча країна Балакунів, котрою правила добра чарівниця Стелла.
Балакуни були милі, привітні й працьовиті люди. Вони мали єдиний недолік — страшенно полюбляли базікати. Навіть на самоті могли цілими годинами говорити самі з собою.
Всевладна Стелла ніяк не могла відучити їх від балаканини. Одного разу вона поробила їх німими, та Балакуни швидко знайшли вихід: почали спілкуватися жестами і днями юрмилися на вулицях і майданах, розмахуючи руками. Стелла побачила, що навіть їй не під силу переробити Балакунів, і повернула їм голос.
Улюбленим кольором у країні Балакунів був рожевий, тоді як у Жуванів — блакитний, у Ми-гунів — фіолетовий, а в Смарагдовому місті — зелений. Будинки й паркани були рожеві, а мешканці вбрані у яскраво-рожевий одяг.
Перед палацом Стелли Мавпи опустили друзів. Вартували біля палацу три красиві дівчини. Вони з подивом й острахом спостерігали появу Летючих Мавп.
— Прощавай, Еллі! — сумно сказав вожак Мавп Уорра. — Сьогодні ти викликала нас востаннє.
— Прощавайте, прощавайте! — закричала Еллі. — Красно дякую!
І мавпи, зареготавши, з шумом полетіли.
— Не дуже радійте! — гукнув їм навздогін Страшило. — Наступного разу у вас буде новий повелитель, і від нього ви так легко не відкараскаєтеся!
— Чи можна бачити добру чарівницю Стеллу? — з похололим серцем запитала Еллі дівчину з варти.
— Скажіть, хто ви такі і чого сюди прибули, і я доповім про вас, — відповіла найстарша.
Еллі розповіла, і дівчина пішла доповідати, а інші почали розпитувати мандрівників. Та не встигли вони ще нічого дізнатись, як дівчина повернулася:
— Стелла запрошує вас до палацу.
Еллі умилася, Страшило почистився, Залізний Дроворуб змастив суглоби і ретельно надраїв їх ганчірочкою з наждачним порошком, а Лев довго обтрушувався, здіймаючи пилюку. Їх нагодували ситним обідом, а потім провели у розкішно прибрану рожеву залу, де на троні сиділа чарівниця Стелла. Вона видалася Еллі дуже гарною, доброю і надзвичайно юною, хоча уже чимало століть правила країною Балакунів. Стелла лагідно усміхнулась до прибульців, запросила їх сісти у крісла і, звертаючись до Еллі, мовила:
— Розповідай свою історію, дитя моє!
Еллі розповідала довго. Стелла та її помічники слухали з великою цікавістю та співчуттям.
— Чого ж ти від мене хочеш, дитя моє? — запитала Стелла, коли Еллі скінчила.
— Поверніть мене у Канзас, до тата і мами. Як подумаю, що вони побиваються за мною, то серце моє крається від болю й жалю…
— Але ж ти казала, що Канзас — нудний і сірий курний степ. А в нас бач як гарно!
— І все ж таки я люблю Канзас більше ніж вашу чудову країну! — палко відповіла Еллі. — Канзас — моя батьківщина.
— Твоє бажання здійсниться. Але ти повинна віддати мені Золоту Шапку.
— Ой, з задоволенням, добродійко! Щоправда, я хотіла передати її Страшилові, але певна, що ви розпорядитесь нею краще за нього.
— Я зроблю так, щоб чари Золотої Шапки пішли на користь твоїм друзям, — мовила Стелла і звернулася до Страшила; — Що ви думаєте робити, коли Еллі покине нас?
— Я волів би повернутися до Смарагдового міста, — статечно відповів Страшило. — Гудвін призначив мене його правителем, а правитель мусить жити у тому місті, яким він править. Бо я не можу керувати Смарагдовим містом, коли залишусь у Рожевій країні! Але мене тривожить зворотний шлях через країну Марранів і Велику річку, де я тонув.
— Одержавши Золоту Шапку, я викличу Летючих Мавп, і вони віднесуть вас у Смарагдове місто. Не можна позбавляти народ такого чудового правителя.
— То це правда, що я чудовий? — просяявши, запитав Страшило.
— Більше того: ви єдиний! І я хочу, щоб ви стали моїм другом.
Страшило вдячно вклонився добрій феї.
— А ви що хочете? —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівник Смарагдового міста», після закриття браузера.