Читати книгу - "Чарівник Смарагдового міста"

— Коли Еллі покине цю країну, — сумно почав той, — я дуже нудьгуватиму. Але я хотів би потрапити до країни Мигунів, які обрали мене своїм правителем. Я намагатимусь добре керувати Мигунами, котрих дуже люблю.

— Другий чар Золотої Шапки примусить Летючих Мавп перенести вас у країну Мигунів. У вас немає такого чудового мозку, як у вашого товариша Страшила Мудрого, зате ви маєте любляче серце, у вас такий блискучий вигляд, і я певна, ви будете чудовим правителем для Мигунів. Дозвольте і вас вважати своїм другом.

Залізний Дроворуб поволі схилився у поклоні перед Стеллою.

Потім чарівниця звернулася до Лева:

— Тепер ви розкажіть про ваші бажання.

— За країною Марранів є чудовий дрімучий ліс. Звірі того лісу визнали мене своїм царем. Тому я дуже хотів би повернутися туди і там доживати віку.

— Третій чар Золотої Шапки перенесе Сміливого Лева до його звірів, котрі, звичайно, будуть щасливі, маючи такого царя. І я теж розраховую на вашу дружбу.

Лев поважно подав Стеллі велику міцну лапу, і чарівниця дружньо потисла її.

— Потім, — сказала Стелла, — коли здійсняться три останні чари Золотої Шапки, Я поверну її Летючим Мавпам, щоб ніхто і ніколи більше не зміг турбувати їх виконанням своїх бажань, часто безглуздих і жорстоких.

Усі погодилися з нею, що краще розпорядитися Золотою Шапкою неможливо, й прославили доброту і мудрість Стелли.

— Але як же ви повернете мене до Канзасу, добродійко? — нагадала дівчинка.

— Срібні черевички перенесуть тебе через ліси і гори, — відповіла чарівниця. — Коли б ти знала їхню чудодійну силу, то повернулася б додому того ж таки дня, коли твій будиночок розчавив злу Гінгему.

— Але в такому разі я не одержав би свій чудовий мозок! — вигукнув Страшило. — Я й досі лякав би вороння на фермерському полі.

— А я не одержав би своє любляче серце, — сказав Залізний Дроворуб. — Я стояв би у лісі, іржавів, аж доки розсипався б на порох!

— А я й досі лишався б боягузом, — проревів Лев, — і, звичайно, не зробився б царем звірів!

— Ваша правда, — відповіла Еллі, — і я аніскілечки не шкодую, що мені так довго довелось прожити у Країні Гудвіна. Я всього лиш слабка маленька дівчинка, але я любила вас і намагалася допомогти вам, любі мої друзі! Тепер, коли здійснились ваші заповітні бажання, я мушу повернутися додому, — так записано у чарівній книзі Вілліни.

— Нам боляче і сумно розлучатися з тобою, Еллі, — мовили Страшило, Дроворуб і Лев, — та ми благословляємо ту хвилину, коли буревій закинув тебе до Чарівної країни. Завдяки тобі ми пізнали найдорожче і найкраще, що є на світі — дружбу!..

Стелла усміхнулася до дівчинки. Еллі обняла за шию великого Сміливого Лева і лагідно скуйовдила його густу кошлату гриву. Потім поцілувала Залізного Дроворуба, і той гірко заплакав, забувши про свої щелепи. Відтак погладила пухкого, напханого сбломою Страшила й поцілувала його миле, добродушне, розцяцьковане обличчя…

— Срібні черевички мають багато чарівних властивостей, — сказала Стелла, — та найдивовижніша з них та, що, ступивши три кроки, вони перенесуть тебе хоч на край світу. Варто лише стукнути каблучком об каблучок і назвати місце…

— То нехай же вони зараз перенесуть мене до Канзасу!

Та коли Еллі подумала, що вона назавжди розлучається зі своїми вірними друзями, з котрими їй довелося стільки всього зазнати, котрих вона стільки разів рятувала і котрі, в свою чергу, самовіддано рятували її, серце в неї стислося від болю, і вона голосно заридала.

Стелла зійшла з трону, ніжно обняла Еллі і поцілувала її на прощання.

— Вже час, дитя моє! — лагідно промовила вона. — Розлучатися важко, та час зустрічі солодкий. Згадай, що за хвилину ти будеш удома і обіймеш своїх батьків. Прощавай, не забувай нас!

— Прощавай, прощавай, Еллі! — вигукнули друзі.

Еллі схопила Тотошка, стукнула каблучком об каблучок і гукнула черевичкам:

— Перенесіть мене в Канзас, до тата і мами!

Шалений вихор підхопив Еллі, все попливло перед її очима, сонце заіскрилось на небі вогненною дугою, і, перш ніж вона устигла злякатися, так раптово опустилася на землю, що перевернулась кілька разів і випустила з рук Тотошка…

ЗАКІНЧЕННЯ

Мама, вкрай здивована, дивилася на неї з ґанку, а від скотарні, відчайдушно розмахуючи руками, біг радісний тато.

Еллі кинулася до них і помітила, що вона в самих лише панчохах: чарівні черевички десь загубилися під час останнього, третього, її кроку. Та Еллі не пошкодувала за ними: адже у Канзасі чудес немає. Вона опинилася в маминих обіймах, і та обсипала її цілунками й плакала від щастя.

— Ти, часом, не з неба повернулася до нас, моя крихітко?

— О, я побувала у Чарівній країні Гудвіна, — просто відповіла дівчинка. — Та я весь час думала про вас… І… чи ти їздив, татусю, на ярмарок?

— Ну, що ти, Еллі, — відповів батько сміючись і плачучи водночас, — хіба нам було до ярмарку? Ми подумали, що ти загинула, і дуже побивалися за тобою!

Кілька днів Еллі безперервно розповідала про дивовижну країну Гудвіна та про вірних друзів — Мудрого Страшила, Доброго Дроворуба, Сміливого Лева.

Тотошко був присутній при цьому. Він не міг підтвердити розповіді Еллі словами, бо, повернувшись до Канзасу, втратив мову, однак його хвостик красномовно підтверджував усе, що казала Еллі.

Зайве говорити, що поєдинок із сусідським Гектором відбувся того ж таки вечора, після повернення Тотошка із Чарівної країни. Поєдинок закінчився внічию, і супротивники сповнилися такою великою повагою один до одного, що стали нерозлучними друзями, й відтоді відбивалися від навколишніх одноплемінців удвох.

Фермер Джон поїхав у сусіднє місто на ярмарок, узяв із собою Еллі й зводив її до цирку. Там вона несподівано зустріла Джеймса Гудвіна, і радості обох не було меж.