Читати книгу - "Чарівник Смарагдового міста"

Тотошком та Левом. Вони шукали пліт. Дорогою Тотошко кинувся до купи водоростей, принюхався і почав розривати її лапами.

— Водяний щур? — спитала Еллі.

— Стану я турбуватися через таку погань, — зневажливо відказав Тотошко. — Ні, тут дещо краще.

Під водоростями щось раптом зблиснуло, і, на превелику радість Еллі, з'явилася Золота Шапка. Дівчинка ніжно пригорнула песика й поцілувала його в замурзану мулом мордочку, а Шапку заховала до кошика.

Подорожні знайшли плота, міцно прив'язаного до жердин, забитих у землю. Обчистивши плота від мулу й багна, вони попливли вниз за течією річки з наміром обігнути острів, на якому зазнали лиха. Поминувши довгу піщану косу, мандрівники потрапили у головне русло Великої річки. На правому березі виднівся_чагарник. Еллі попрохала Залізного Дроворуба кермувати туди: вона побачила на кущі капелюх Страшила.

— Ура! — закричали всі четверо.

Швидко знайшли й самого Страшила, який висів на кущі у чудернацькій позі. Мокрий і розшарпаний, він не відповідав на запитання товаришів: вода зовсім змила з нього рота, вуха й очі. Не вдалося лише віднайти чудовий ціпок Страшила — подарунок Мигунів: напевне, його десь занесла вода.

Друзі витягли Страшила на піщаний берег, витрусили і розстелили на сонечку солому, повісили сушитись каптан і капелюх. Голова сушилася разом з висівками; витрушувати дорогоцінний мозок дівчинка не наважилася.

Підсохлою соломою знову напхали Страшила, поставили на місце голову, і Еллі витягла з-за пояса фарби й пензлик, що зберігалися у непромокальній жерстяній коробці, якими вона запаслася ще у Смарагдовому місті.

Перш за все Еллі намалювала Страшилові праве око, і воно дружньо і дуже ніжно підморгнуло дівчинці. Потім з'явилось друге око, а за ним в а, Еллі ще не закінчила рота, як веселий Страшило вже співав, заважаючи дівчинці малювати:

— Ей-гей-гей-го! Еллі знову врятувала мене! Ей-гей-гей-го! Я знову, знову, знову разом з Еллі!

Він співав, пританцьовуючи, і вже не лякався, що його побачить хто-небудь із підданих: адже це була зовсім пустельна країна.

ЛЕВ СТАЄ ЦАРЕМ ЗВІРІВ

відпочивши після пережитого, мандрівники рушили далі. За річкою місцевість повеселішала. З'явились тінисті діброви й зелені галявки. Через два дні подорожні увійшли до великого лісу.

— Який чарівний ліс! — захоплено вигукнув Лев. — Я ще не бачив таких пречудових глухих лісів. Мій рідний ліс. набагато гірший.

— Тут похмуро, аж занадто, — зауважив Страшило.

— Анітрішечки! — заперечив Лев. — Погляньте, який м'який килим із сухого листя під ногами! І який густий та зелений мох звисає з дерев! Я хотів би залишитися тут назавжди!

— У цьому лісі, напевне, є дикі звірі, — сказала Еллі.

— Дивно було б, щоб таке чудове місце не було заселене, — відповів Лев.

І, ніби на підтвердження цих слів, із гущавини лісу долинуло глухе ревіння багатьох звірів. Еллі налякалася, та Лев заспокоїв її.

— Під моєю охороною ти у безпеці. Хіба ти забула, що Гудвін дав мені сміливість?

Уторована стежка ввела їх на велику галяву, де зібралися тисячі звірів. Там були ведмеді тигри, вовки, лисиці й чимало інших звірів. Усі з цікавістю розглядали Лева; по всій галяві вже рознеслося про його прибуття.

Шум і ревіння вщухли. Великий тигр виступив наперед і низько вклонився Левові:

— Вітаємо тебе, царю звірів! Ти прибув вчасно, щоб знешкодити нашого ворога і принести мир звірам цього лісу.

— Хто ваш ворог? — спитав Лев.

— У нашому лісі з'явилося страшне звірисько. Схожий на павука, але удесятеро більший за буйвола. Коли він суне лісом, то від нього залишається широкий слід від повалених дерев. Хто б до нього не потрапив, він хапає передніми лапами підносить до рота і висмоктує кров. Ми зібралися порадитися, як нам його позбутися.

— А леви у вашому лісі є? — спитав він.

— На наше нещастя, жодного.

— Коли я знищу вашого ворога, чи визнаєте мене своїм царем і чи будете мені підкорятись?

— О, з задоволенням! З великим задоволенням! — дружно заревіло звіряче збіговище.

— Я йду на бій! — відважно заявив Лев. — Охороняйте моїх друзів, доки не повернуся. Де те чудисько?

— Он там, — показав Тигр. — Іди стежкою, доки дістанешся великих дубів. Там павук перетравлює спійманого вранці бика.

Лев дійшов до лігвища Павука, оточеного поваленими деревами. Павук був значно бридкішим за дванадцятиногого звіра, виготовленого Гудвіном, і Лев розглядав ворога з огидою. До величезного тулуба Павука кріпилися могутні лапи зі страшними пазурами. На вигляд звір був досить могутнім, однак голова його була посаджена на досить тонку шию.

«Ось найслабше місце потвори», — подумав Лев. Він вирішив кинутися на сплячого Павука негайно.

Приловчившись, Лев зробив довгий стрибок і упав прямо на спину звіра. Перш ніж Павук прокинувся, Лев ударом пазуристої лапи перервав його тонку шию і миттю відстрибнув. Голова Павука покотилася геть, а тулуб задряпав пазурами землю і невдовзі затих.

Лев пішов назад. Прийшовши на галяву, де звірі з нетерпінням чекали на його повернення, він гордо заявив:

— Віднині можете спати спокійно: страшне чудовисько знищене!

Звірі захоплено заревіли й урочисто присягнули йому на вірність. Тоді Лев сказав:

— Я повернуся, ось тільки відправлю Еллі до Канзасу, і буду правити вами мудро і милостиво.

СТЕЛЛА, ВІЧНО ЮНА ЧАРІВНИЦЯ РОЖЕВОЇ КРАЇНИ

ешту дороги через ліс пройшли без пригод. Коли мандрівники вийшли з лісу, перед ними постала висока кругла скеля. Її неможливо було обійти — обабіч дороги були глибокі провалля.

— Важкенько дертися на оцю гору! — сказав Страшило. — Але гора — це ж не рівнина, і коли вона стоїть перед нами, то, виходить, через неї треба перейти!

І він поліз нагору, щільно притискаючись до скелі й чіпляючись за кожен її виступ. Решта подорожніх рушила за Страшилом. Вони вже піднялись досить високо, як зненацька грубий голос гримнув із-за скелі:

— Назад!

— Хто там? — запитав Страшило.

З-за скелі висунулась чиясь дивовижна голова.

— Це наша гора, і нікому не дозволено на неї-ступати.

— Але ж нам треба її перейти, — ввічливо заперечив Страшило. — Ми йдемо в країну Стелли, а іншої дороги тут немає.

— Ми, Маррани, нікого не пропускаємо через свої володіння!

На скелю з реготом вискочив маленький кремезний чоловічок з великою головою на короткій шиї. Його товсті руки були стиснуті в здоровенні кулаки, якими він погрожував подорожнім. Чоловічок не здавався грізним, і Страшило сміливо поліз далі.

Але тут сталося дивовижне. Чудернацький чоловічок, пружно відштовхнувшись од землі, підстрибнув у повітря, немов гумовий м'яч, і з розгону вдарив Страшила у груди головою та дужими кулаками. Страшило сторчака полетів до підніжжя