Читати книгу - "Історія Лізі"

завдали їй сьогодні стільки прикрості: ніяких привидів тут немає, люба моя дитино. Їй здавалося, що сьогоднішній день тривав для неї не менш як місяць, але цей вітер, приємний і, в якомусь розумінні, дрібнозернистий, як той, який її обдував попередньої ночі, в її сні, заспокоїв і освіжив її. Вона пройшла від сараю до кухні, не боячись, що «Зак Мак-Кул» десь чатує на неї поблизу. Вона знала, як звучать дзвінки, зроблені з мобільних телефонів: потріскуючи й іноді уриваючись. Скот пояснював це особливостями силових ліній, які він полюбляв називати «станціями живлення НЛО». Голос її приятеля «Зака» звучав у слухавці чисто і ясно, як дзвіночок. Цей космічний ковбой телефонував зі стаціонарного телефону, й вона дуже боялася, що це її найближчий сусід дозволив йому подзвонити зі свого телефону, щоб він міг залякати її.

Вона взяла ключі від автомобіля й поклала їх до бічної кишені джинсів (забувши про те, що вона досі носить невеличкий блокнот Аменди у задній кишені — хоч вона і згадає про це в належний час); вона взяла також із собою більше кільце з усіма ключами від Скотового королівства, кожен із яких мав етикетку, зроблену акуратним почерком Лендона. Вона замкнула будинок, а потім замкнула й зовнішні розсувні двері сараю та двері до кабінету Скота нагорі зовнішніх сходів. Зробивши все це, пішла до свого автомобіля з лопатою на плечі, і її довга тінь ковзала поруч із нею по запилюженому подвір’ю в червонястому світлі червневого дня, яке швидко згасало.

IV

Лізі й кривавий бул

(Психодіотизм у дії)

1

Поїздка до Аменди по нещодавно розширеному й замощеному Сімнадцятому шосе забирала не більш як чверть години, навіть якщо доводилося зупинятись біля світлофора, де Сімнадцяте перетиналося з дорогою до Гарлоу, прокладеною по дну глибокого рову. Лізі більшість часу, поки їхала, попри власну хіть, провела в роздумах про були загалом і про один конкретний бул зокрема — той, із яким вона вперше зустрілася. Цей бул не був тільки жартом.

— Але одна маленька ідіотка з Лісбон Фолз не побоялася вийти за нього заміж, — сказала вона собі, сміючись, і зняла ногу з педалі газу.

Ліворуч виринула крамниця Пейтла — помпи самообслуговування Техаської компанії на чистому чорному асфальті під сліпучими лампами денного освітлення, — і вона відчула надзвичайно сильне бажання зупинитися й купити пачку сигарет. Пачку добрих «Салем лайтс». І там-таки вона купить і смажених пиріжків Ніссена, які так любить Аменда, з дрібною начинкою, і кілька цукерок для себе.

— Ти божевільна дитино, — сказала вона, усміхаючись, і знову різко натиснула на газ. Крамниця Пейтла залишилася позаду. Вона їхала тепер з увімкненими фарами, хоча вечірнього світла було ще досить. Вона подивилася у дзеркало заднього огляду, побачила там ідіотську срібну лопату, що лежала на задньому сидінні, й повторила, цього разу голосно засміявшись: — Ти божевільна дитино, їй-бо, божевільна!

Ну то й що, як вона божевільна?

2

Лізі поставила свою машину за «Пріусом» Дарли й не встигла пройти половину відстані до охайного Амендиного будиночка Кейп-Код, як Дарла вийшла їй назустріч, намагаючись не бігти й не заплакати.

— Слава Богу, ти тут, — сказала вона, і коли Лізі побачила кров на руках Дарли, вона знову подумала про були, уявила собі, як її чоловік виходить до неї з темряви і подає їй свою руку, але вона вже більше не схожа на руку.

— Дарло, що там…

— Вона знову це зробила! Ця психована відьма знову себе порізала! Я відлучилася лише в туалет… Вона пила чай у кухні, і я… «З тобою все гаразд, Мендо», — спитала я і…

— Тихше, Дарло, — сказала їй Лізі, присилувавши себе поставитися до повідомлення сестри з тверезим спокоєм.

Вона завжди була тією, хто зберігає спокій, або тією, хто вдає, ніби вона спокійна. Тією, котра каже «Тихше» або «Заспокойтеся», або «Можливо, не так уже все й погано». Хіба така поведінка не мала бути притаманною найстаршій серед сестер? Мабуть-таки, ні, якщо найстарша сестра стала жертвою паскудного психічного захворювання.

— О, вона не помре, але яка це гидь, — сказала Дарла, давши нарешті волю сльозам.

«Авжеж, тепер, коли я тут, ти собі це дозволяєш, — подумала Лізі. — Вам ніколи навіть на думку не спадає, що маленька Лізі може мати і кілька власних проблем, чи не так?»

Дарлі висякала спочатку одну половину носа, а потім і другу на вже покритий сутінками моріжок Аменди, видавши два непристойні як для леді звуки.

— Яке це свинство, яка гидь, може, ти й маєш слушність, може, таке місце, як Ґрінлон, розв’яже всі проблеми… якщо це заклад приватний… і поводяться там коректно… Я не знаю… може, тобі вдасться якось уплинути на неї, мабуть, ти зможеш, вона слухається тебе, вона тебе завжди слухається, а я вже голову втратила…

— Заспокойся, Дарлі, — сказала Лізі й раптом зробила несподіване відкриття: виявляється, вона не має анінайменшого бажання закурити. Сигарети — це вчорашня погана звичка. Сигарети померли разом із її чоловіком, якому стало погано на лекції два роки тому і який через дві години по тому помер у лікарні штату Кентуккі, бул, кінець. Єдине, чого їй було треба, — це тримати в руках не пачку «Салем лайтс», а держално срібної лопати.

Ця лопата вселяла їй таке відчуття спокою, що не треба було й курити.

3

Це бул, Лізі!

Вона почула цю фразу знову, коли увімкнула світло в кухні Аменди. І побачила його знову, побачила, як він наближається до неї, перетинаючи затінений моріжок позаду її помешкання у Клівз Мілз. Скот, який міг бути божевільним, Скот, який міг бути хоробрим, Скот, який міг бути обома водночас, якщо тому сприяли обставини.

І то був не просто такий собі бул, то був кривавий бул.

Вона бачила його позад свого помешкання, у якому навчила його трахатися, а він навчив її казати: «От паскудство!», і вони навчили одне одного чекати, чекати й чекати, поки вітер змінить напрямок. Бачила Скота, який пробивався до неї крізь важкі, п’янкі пахощі змішаних квітів, бо було вже майже літо, і трохи далі був парк Ґрінгауз, і жалюзі були відкриті, щоб до кімнати вільно вливалося нічне повітря. Вона бачила Скота, який виходив із тих напоєних п’янкими пахощами випарів, із тієї теплої весняної ночі, виходив на світло дверей чорного ходу, де вона стояла, чекаючи. Вона хотіла відшити його, але це бажання не було дуже категоричним; вона була майже готова піддатися. Зрештою, її обманювали