Читати книгу - "Історик"

був вище страху певний час і я змусив себе заприсягтись у тому, що відкопаю останні ключі, і якщо витримаю, то відшукуватиму мого переслідувача аж до його лігвища. Ця дивна думка була для мене такою ж звичайною, як і рішення надрукувати наступну статтю або здобути постійне місце роботи в радісній атмосфері нового університету, до якого линуло моє змучене серце.

Поринувши в рутину академічного життя і готуючись повернутися в Англію наприкінці семестру, щоб побачитися з батьками й передати кілька сторінок своєї докторської дисертації у видавництво, де за моєю роботою особливо стежили, я вирішив ще раз ризикнути й піти по сліду Влада Дракули — історичної особи чи надприродної, ким би він не виявився. Мені здавалося, що моїм наступним завданням буде вивчення цієї загадкової старовинної книги: звідки вона з’явилася, хто продумав дизайн, скільки їй років. Я віддав її (зізнаюся, що неохоче) до лабораторії Смітсонівського університету. У відповідь на мої точні питання вони тільки хитали головами й натякали на те, що на додаткові досліди, які виходять за межі їхніх власних ресурсів, буде потрібно більше грошей. Але я був упертий, до того ж не вважав, що фартинги зі спадщини, залишеної дідом, й убогі заощадження з Оксфорда мають піти на одяг, їжу або розваги, коли Хеджес спочивав у могилі (але, слава Богові, з миром) у церковному саду, де труна Хеджеса не повинна була б з’являтися ще як мінімум п’ятдесят років. Я більше не боявся сюрпризів і збігів, бо все найгірше, що я міг собі уявити, уже звалилося на мене. Принаймні, тут сили зла прорахувалися.

Але моя думка змінилась, і я згадав значення слова «жах», коли незабаром знову відбулося дещо.

У Смітсонівському університеті моєю книгою займалася маленька людина, бібліограф на ім’я Ховард Мартін. Це був добрий мовчун, він усім серцем перейнявся моєю справою, наче знав усю мою історію. (Ні, подумав я, якби він знав усю мою історію, то показав би мені на двері ще під час мого першого візиту.) Але він бачив тільки мою пристрасть до історії, симпатизував мені й робив для мене все, що було в його силах. А в його силах було багато чого, він дуже добре працював, ретельно переглядаючи те, що надсилали йому лабораторії, з такою точністю, що більше підійшла б Оксфорду, а не цим досить бюрократичним музейним закладам Вашингтона. Я був уражений його роботою, але ще більше — його знаннями у сфері європейського друку часів до й після Гутенберга.

Зробивши для мене все, що можливо, він написав, що я можу прийти по результати, якими б вони не були, і додав, що віддасть книгу мені особисто, оскільки я передав її йому з рук у руки (звичайно, якщо я не хочу, щоб її надіслали поштою). Я приїхав потягом, уранці трохи подивився визначні пам’ятки, а потім з’явився перед його дверима за десять хвилин до призначеної години. Серце скажено калатало, у горлі пересихало, я з нетерпінням чекав тієї миті, коли книга знову опиниться в моїх руках, і я дізнаюсь, про що пощастило довідатися стосовно її походження.

Містер Мартін відчинив двері і, посміхаючись, запросив мене ввійти.

— Я дуже радий, що ви змогли приїхати, — сказав він гугнявим американським говором, що став для мене найпривітнішою мовою у світі.

Коли ми сіли в кабінеті, заповненому манускриптами, я, дивлячись Ховарду просто в обличчя, був шокований змінами, які відбулися в ньому. Я бачив його лише мить кілька місяців тому, і тоді я запам’ятав його обличчя, у своїх численних листах до мене він нічого не говорив про хворобу. Зараз він був блідий і змучений, шкіра стала сіро-жовтою, а губи неприродно яскраво-червоними. Він сидів, трохи нахилившись уперед, ніби якийсь біль чи хвороба не давали йому можливості випростуватися. Здавалось, життя висушило його.

Я намагався переконати себе в тому, що під час свого першого візиту я просто поспішав, а після спілкування з цією людиною через листування став спостережливішим або більш жалісливим, але все одно не міг позбутися відчуття, що бачу, як він за короткий час буквально змарнів. Я переконав себе в тому, що він, мабуть, слабує на якусь рідкісну прогресуючу хворобу, чимось схожу на рак. Звичайно, через ввічливість я не наважився спитати про зміни у його зовнішності.

— Ну, а зараз, містере Россі, — сказав він американською. — Я не думаю, що ви до кінця розумієте, який дорогоцінний унікальний примірник у ваших руках.

— Дорогоцінний? — він не міг знати, яке значення мала для мене ця книга, подумав я, які б аналізи він не проводив. За допомогою цієї книги я хотів помститися.

— Так, це унікальний примірник середньовічного центральноєвропейського друку, дуже цікава й надзвичайна річ, і зараз я досить сміливо можу стверджувати, що вона була надрукована 1512 року, можливо, в Буді, а може, у Валахії. Це пізніше від Послання Святого Луки і раніше від угорського Нового Завіту 1520 року, який, звичайно ж, вплинув би на видання цієї книги, якби вже існував. — Він засовався на своєму скрипучому кріслі. — Можливо навіть те, що ксилографія у вашій книзі вплинула на Новий Завіт 1520 року, у якому була схожа ілюстрація крилатого сатани. Але цього не можна довести. У кожному разі це був би цікавий вплив, чи не так? Я маю на увазі те, що в Біблії є така сама диявольська ілюстрація, як ця.

— Диявольська? — мені було приємно чути цей висновок від іншої людини.

— Звичайно. Ви розповіли мені легенду про Дракулу, але, як ви гадаєте, чи зупинився я на ній?

Тон містера Мартіна був таким спокійним та чітким, таким американським, що мені потрібна була хвилина, щоб відреагувати. Ще ніколи у своєму житті я не чув більш зловісної глибини в такому звичайному голосі. Я пильно поглянув на нього, здивований, але його колишній тон зник і обличчя нічого не виражало. Він переглядав папери, які витяг із папки.

— Отут результати наших тестів, — сказав він. — Я зробив із них точні копії для вас, плюс мій опис. Гадаю, вони будуть вам цікаві. Вони не говорять нічого більше, ніж я щойно сказав вам. А-а, там є ще два цікавих додаткових факти. Хімічні аналізи показали, що цю книгу зберігали довгий час у приміщенні, де багато кам’яного пилу, і це трапилося до 1700 року. Також задня сторона обкладинки книги була злегка попсована морською водою, можливо, внаслідок невдалої подорожі через океан. Орієнтовно це могло бути Чорне море, якщо версія про місце друку точна, але, звичайно ж,