Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

Але найбільш вражаюча прикраса була всередині храму: стіни декорував барельєфний фриз, де зображені Панафінеї. Ці великі релігійні свята щорічно відзначалися 24, 26 і 28 дня місяця Гекатомбеона (липень-серпень), а більш урочисто – кожні чотири роки, у третій рік Олімпіади, і називалися тоді Великими Панафінеями (21–29). Засновані, відповідно до традиції, Ерехтеєм, вони були перетворені Тесеєм на свята всієї Аттики. Згодом Пісістрат і Перікл надали їм ще більшої урочистості.

Через п’ять століть, описуючи славу Періклових Афін, Плутарх зазначав: «Тим більшого подиву… заслуговують витвори Перікла, що вони створені в короткий термін, але для тривалого існування. За красою своєю вони із самого початку були стародавніми, а за блискучістю збереження вони донині свіжі, начебто недавно вершені. Вони так блищать новизною, начебто перейняті подихом вічної юності і мають нестаріючу душу!»

Суть церемонії полягала в тому, що в останній день статуї Афіни-Паллади підносився новий пеплос, виготовленим аррефорами. Процесія починалася в Кераміку і сходила на Акрополь, зупиняючись у всіх священних місцях Афін. До цієї церемонії, що завершувала свята, проходили музичні, гімнастичні, кінні змагання й інші ігри. Переможці одержували в дарунок олію, розлиту в панафінейські амфори, шедеври аттичної кераміки. У ніч перед процесією проводилася лампадодромія, себто біг зі смолоскипами; наступного дня була регата.

Фрагмент північного фризу Парфенону. Водоноси

Фрагмент північного фризу Парфенону. Вершники

Після IV ст. н. е. пам’ятники Акрополя втратили своє культове значення. Простоявши майже тисячоріччя, вони добре збереглися. Римляни і візантійці вивозили з Афін статуї, місто було навіть пограбоване готами Аларіха, але ніхто не торкався храмів.

Давня столиця Аттики зазнала першого удару на початку VI століття н. е., після того як християнство стало державною релігією. Абсиди серйозно зіпсували східний фасад Парфенона, а в причілках пробили вікна. В Ерехтейоні пообдирали все всередині, щоб перетворити його в церкву. Історія повторювалася – протягом століть люди то зберігали, то знищували витвори попередників.

Шкода, завдана цими перебудовами, була великою сама по собі, але потім стали чинити інше зло: багато скульптур знівечили в пориві релігійного іконоборства. Потім протягом майже тисячі років панував відносний спокій. У Греції змінювали одне одного візантійці і франки, каталонці і наваррці, флорентійці і венеціанці, але споруди якимось дивом виживали. Їм пощастило вистояти навіть в оттоманську навалу в XV столітті. Турки перетворили Парфенон на мечеть, надбудувавши зверху мінарет, а Ерехтейон пристосували під сераль і гарем військового губернатора.

День загибелі Парфенону вважається в Греції днем національної жалоби.

Венера Мілоська

У XVII столітті перші серйозні руйнування, хоч як не парадоксально, пояснювалися саме тим, що неприступна скеля була центром оборони міста. У Пінакотеці, розташованій поряд із Пропілеями, був улаштований пороховий льох. У 1654 році в нього потрапила блискавка і стався вибух. У 1686 році турки свідомо знесли маленький храм Афіни-Ніки, щоб розчистити бастіон і установити на ньому гармати. Двадцять шостого вересня наступного року настала черга Парфенона. Венеціанці під командуванням Франческо Моросіні взяли в облогу Акрополь, де укрилися турки. Обстрілюючи фортецю, венеціанці поцілили прямо в Парфенон, перетворений після руйнування Пропілеїв на пороховий склад, і вибух розніс всю будівлю. Дах злетів у повітря; великий пролом був пробитий у довгих бічних колонадах, і загинула велика частина скульптур. Вибух серйозно пошкодив і Ерехтейон.

Навесні 1820 року селянин з острова Мелос на ім’я Юргос, копаючи землю, знайшов античну мармурову статую, що відома нині як Афродіта (Венера) Мілоська. Знайдена вона була цілою, а до нас дійшла з обламаними по плечі руками.

Не вдовольнившись цим «подвигом», Моросіні пішов і на інші крайнощі. Коли турецький гарнізон здався і венеціанці зайняли Акрополь, він вирішив відвезти на батьківщину як трофей кілька вцілілих скульптур західного фронтону. Однак, коли його сапери вантажили величезні брили мармуру, канати обірвалися, і скульптури розбилися на друзки. Наступного року майбутній дож був змушений відступити з Афін. Залишив він Акрополь у руїнах.

Турки зібрали уламки храмів і скульптур і пустили їх на вапно. У XVIII столітті тільки в Афінах щонайменше три пам’ятники потрапили в печі: давній міст на річці Ілісс, акведук Адріана та іонічний храм. Потім винищування стародавностей охопило всю Грецію. За короткий час зменшилася кількість колон, що збереглися, на Суніоні й у Коринфі, в Олімпії зникли останні руїни храму Зевса.

Мандрівники, що побували в Афінах на початку XX століття, описували Акрополь як купу руїн. Порівняно добре зберігся лише Ерехтейон, але і він після облоги 1827 року являв собою жалюгідне видовище. Наприкінці XIX століття в Європі з’явився жвавий інтерес до класичної археології, яка вже понад тисячу років була в занепаді. З одного боку, це допомогло зберегти чимало матеріальних цінностей античного світу, а з другого – зазнати жахливих втрат.

Пристрасть лорда Елджіна

У 1802 році багато скульптур Акрополя, у тому числі одна зі знаменитих каріатид Ерехтейона, були вивезені в Лондон Томасом Брюсом, графом Елджіном і Канкардіном, надзвичайним і повноважним британським послом при Блискучій Порті Селіма III, султана Туреччини. Правду кажучи, цей дипломат і пристрасний колекціонер коштовних витворів з мармуру, був не першим серед грабіжників монументальної спадщини античної Греції. Як пише Вільям Сент-Клер, автор цікавої біографії лорда Елджіна, «щодалі більше мандрівників із Західної Європи вирушали до Греції. Переважно це були люди багаті: у місця, такі віддалені від «цивілізованої» Європи, їх вів інтерес до класичного мистецтва. Ці мандрівники ладні були добре платити за зразки оригінальної скульптури, а турки не могли не піддатися спокусі. Паша за пашею з радістю ловилися на спокусу і дозволяли вивозити фрагменти скульптур, продовжуючи при цьому робити вигляд, що вважають дії іноземців незаконними».

Так почався вивіз в Європу уламків, знайдених на Акрополі. А оскільки що менші вони були, то легше їх