Читати книгу - "Що таке антична філософія?"

філософських трактатах. Існують, звичайно, філософські концепти, типові для кініків, але вони не використовуються в логічній аргументації, а служать для визначення конкретних настанов, що відповідають виборові життя: аскеза, атараксія (відсутність хвилювань), автаркія (самостійність), зусилля, пристосування до умов, незворушність, простота чи скромність (atuphia), безсоромність. Кінік обирав свій спосіб життя, бо вважав, що природний (phusis) стан — такий, який можна побачити на прикладі поведінки тварини чи дитини, є вищим за умовності цивілізації (nomos). Діоген кидає свою миску та кружку, побачивши дітей, які обходяться без цих предметів, і переконується у правильності свого способу життя, дивлячись, як миша гризе свої крихти в темряві. Опозиція між природою та людськими умовностями була предметом довгих теорійних дискусій за доби софістів, але кініків більше не цікавлять спекуляції, для них важливе рішення, яке визначає все їхнє життя. Їхня філософія, таким чином, цілком і повністю є вправою (askesis) та зусиллям. Оскільки винаходи, умовності та зручності цивілізації, розкіш та марнота роблять тіло і душу м’якими. Ось чому спосіб життя кініків полягає у майже атлетичному, але розумному тренуванні у тому, щоб терпіти голод, спрагу, непогоду, з метою здобути, зрештою, свободу, самостійність, внутрішню силу, відсутність турбот, спокій душі, яка буде здатною пристосуватися до будь-яких обставин[318].

Платон начебто сказав про Діогена: «Це Сократ, що з’їхав з глузду»[319]. Автентична ця формула, чи ні, вона пропонує нам замислитися. У певному сенсі Сократ передує кінікам. Комічні поети також насміхалися над зовнішньою стороною поведінки Сократа, над його босими ногами та його старим плащем. І якщо, як ми бачили, постать Сократа в «Бенкеті» ототожнюється з постаттю жебрака Ероса, то чи не є безпритульний та неприкаяний Діоген зі своєю бідною торбою іншим Сократом, героїчною постаттю філософа, що не піддається класифікації та чужий світові? Іншим Сократом, який також вважає себе наділеним певною місією — місією спонукати до роздумів людей, викриваючи шляхом дошкульних нападів та самого свого способу життя їхні вади та помилки. Його турбота про себе була одночасно і турботою про інших. Однак хоча Сократова турбота про себе, спонукаючи до внутрішньої свободи, розвіювала ілюзію видимості та хибних уявлень, пов’язаних із соціальними умовностями, він завжди зберігав ввічливу посмішку міського жителя, яка зникає у Діогена та кініків.

Пірон

Пірон[320] також цілком може розглядатися як дещо екстравагантний Сократ. Він був сучасником Діогена та Александра і, супроводжуючи останнього під час його походу в Індію, зустрічав там східних мудреців. Пірон в будь-якому разі заслуговує на нашу увагу, оскільки в його особі ми також маємо філософа, який не присвячує себе навчальній діяльності, хоча вміє дуже вправно дискутувати, і який навіть не пише та вдовольняється тим, що просто живе й притягує тим самим учнів, які імітують його спосіб життя.

Його поведінка цілком непередбачувана. Іноді він замикається в повній самотності, або ж вирушає у подорож, нікого не попередивши, обираючи своїми супутниками і співрозмовниками на час подорожі людей, яких він випадково зустрів. Всупереч будь-якій розважливості, він наражається на всі можливі ризики та небезпеки. Він продовжує говорити, навіть якщо його слухачі пішли. Побачивши одного разу, як його учитель Анаксарх упав у болото, він проходить повз нього, не намагаючись допомогти, і Анаксарх вітає його за це, хвалячи його байдужість та нечуйність. Однак, на відміну від кініків, він, здається, поводить себе дуже просто і у повній відповідності до способу поведінки інших людей. Ось як про це говорить античний історик: «Він благочестиво жив у своєї сестри, яка була повитухою; іноді він ходив на ринок продавати курей та молочних поросят і з байдужістю порався по господарству; говорили також, що з такою ж байдужістю він доглядав свиней»[321]. Зазначимо, мимохідь, що ця історія нагадує, поза будь-яким можливим історичним зв’язком, те, що Чжуан-цзи розповідає про Лі-цзи, китайського філософа: «Упродовж трьох років він сидів дома, займаючись господарськими справами своєї дружини та годуючи свиней, як він годував би людей; він зробився байдужим до всього і ліквідував все, що не є необхідним, щоб віднайти простоту»[322].

Поведінка Пірона відповідає життєвому виборові, який досконало підсумовується одним словом; байдужість. Пірон живе у повній байдужості стосовно всіх речей. Таким чином, він завжди залишається в одному й тому самому стані[323], тобто не переживає ніяких емоцій, жодної зміни своїх поглядів під впливом зовнішніх речей; він не надає аніякого значення факту присутності в тому чи іншому місці, зустрічі з тією чи іншою людиною; він не робить жодного розрізнення між тим, хто зазвичай вважається небезпечним і тим, хто вважається цілком безпечним, між справами, що бачаться важливими і неважливими, між тим, що називають стражданням і задоволенням, життям та смертю. Адже людські міркування щодо цінності тієї чи іншої речі засновані лише на умовностях, тоді як насправді неможливо знати, чи є певна річ сама по собі доброю або поганою. А нещастя людей насправді мають джерелом їхнє бажання отримати те, що вони вважають добром, чи уникнути того, що вважають злом. Якщо відмовитися робити подібні розрізнення між речами, якщо утриматися від ціннісних суджень щодо них і від того, щоб надавати перевагу тій чи іншій речі, якщо сказати собі: «це не більше, ніж те», то отримаєш мир, внутрішній спокій, і не буде потреби говорити про такі речі. Мало важить те, що ти робиш, важливо робити це із внутрішнім станом байдужості. Мета філософії Пірона полягає, таким чином, у досягненні досконалого стану рівності самому собі, повної байдужості, абсолютної незалежності, внутрішньої свободи, безпристрасності — стану, який він вважав божественним[324]. Інакше кажучи, він до всього ставиться байдуже, за винятком байдужості до байдужих речей, що, зрештою, є чеснотою[325], а отже абсолютною цінністю. Досягнути такої байдужості нелегке завдання: як говорить Пірон, йдеться про те, щоб «повністю зняти з себе людину»[326], тобто повністю позбутися людської точки зору. Ця формула, можливо, є дуже показовою. Чи не означає вона, що «знімаючи з себе людину», філософ повністю трансформує своє сприйняття всесвіту, долаючи точку зору, обмежену «людським, надто людським», щоб піднятися до бачення з вищої точки зору, до своєрідного надлюдського бачення, звідки відкривається нагота існування поза межами окремих опозицій та усіх хибних цінностей, які людина додає до цього існування, а це, можливо, дає змогу досягнути стану простоти, що передує будь-яким розрізненням?

Якщо такого повного знімання з себе не вдається досягнути на практиці, потрібно вправлятися в ньому за допомогою внутрішнього дискурсу, тобто шляхом нагадування собі принципу