Читати книгу - "Три хрестики Аліє"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Усе зібрання зовсім не походило на вечері в домі покійної пані Софії, де гості навіть ніколи не танцювали – тут був блиск і розкіш, витончені розмови й напускна вченість. Підстрижені «під макітру» спудеї все намагалися виголосити кожен свій панегірик на герб Ґурських, а незаміжні панянки та їхні матері чатували на багатих нежонатих юнаків.
У натовпі Аліє розгледіла й пана Калиновського – уже майже здорового після недавньої хвороби. Він теж помітив дівчину, і його погляд примусив Аліє здригнутися. Так поглядає на свою здобич кішка, коли вона знає, що пташка вже не втече з її лап. Щоправда, поруч з Адамом Калиновським трималася Гелена Струсь, тож Аліє не поспішала пускатися навтіки – пан Калиновський і так знає, де її потім знайти, а зараз їй хотілося насолодитися першим у своєму житті балом. Нехай навіть зі свого кутка.
Раптом Аліє розгледіла Катрусю. Її за плече тримав кремезний шляхтич із довгими, покритими ранньою сивиною вусами. Шапка його сповзла на бік, а розкішно розшитий кунтуш був облитий чимось червоним.
– А ти що тут робиш?! – голосно вигукнув він. – Ти ж – кухарка! Та й більше того, як там про тебе люди кажуть? Ні жінка, ні дівка, так – людська поговірка!
Катруся спробувала пручатися, щоб звільнитися з рук пана, але той міцно тримав її. Усі навколо мовчки розступилися, здивовано спостерігаючи за сценою.
– Той, хто так говорить про дочку Єви, мабуть, сам не одного гріха за душею має, – зненацька на всю залу пролунав розмірений голос. Трошки хриплуватий, але від того не менш приємний, – подумала Аліє, про себе дякуючи несподіваному захисникові честі її сусідки.
Тепер панство повернуло голови в інший бік, із цікавістю шукаючи гострого на язик сміливця. Це був смаглявий молодий чоловік, невисокий, але гарно складений, із великими сірими очима, ледь прикритими темними кучерями, що вибилися з зібраного на загривку хвоста. На противагу ряженому в різнобарвні тканини натовпу, чоловік був убраний скромно й дещо похмуро – у все чорне. Лише білий комірець під саме горло виділявся на його темному вбранні, і на перев’язі від короткої рапіри поблискувало коштовне каміння.
Аліє стояла на віддалі від незнайомця, але й звідти змогла запримітити його незвичайну зовнішність і особливу манеру триматися. Здавалося, що цей чоловік дивився на всіх присутніх згори вниз.
– Жидам слова не давали! – мов ножем, відрізав шляхтич. – Що за провінційна мода – за панський стіл усяку челядь садовити!
– Добряче нализався! – почали перешіптуватися за спинами.
– Та пан Можарчук завше такий! Йому пить не можна – від краплі пива п’яніє. А пан пив біленьку… – вже сміливіше заговорили в натовпі.
– У моєму домі правила встановлювати мені і мені вирішувати, кого за стіл садовити й на іменини кликати! – пролунав розкотистий бас десь за спинами. То у залу ввійшов сам пан Анжей Ґурський, якого тривалий час ніде не було видно.
Господар балу, високий дебелий бородань із пронизливим поглядом і трохи викривленим носом підійшов до Можарчука й із усього розмаху вперіщив йому розкритою долонею по обличчю, що той від несподіванки аж повалився на землю, не втримуючись на п’яних ногах.
– Піди проспися, пане-шляхтичу! А назавтра вже явишся до мене з уклоном просити пробачення. Але я ще подумаю, чи матиму його прийняти.
– Ти, пане Анжею, чого зі мною, як з холопом поводишся? – підвівся задирака, потрясаючи кулаком. – От я тебе зараз!.. – Можарчук сам замахнувся, але його ноги вдруге підкосилися, тож він знову важко повалився на підлогу.
Пан Анжей кивнув своїм козакам, котрі давно вже стояли напоготові, і ті миттю винесли п’яного буяна геть, відпочивати в сусідні покої.
Що сталося з Можарчуком далі, Аліє так і не дізналася, вона одразу втратила будь-який інтерес до того вельможі. Тепер її думки займав красень з великими сірими очима. Із усієї розмови було ясно, що він не шляхтич, але й не збирався поступатися шляхті нічим. Побачивши вільне крісло, Аліє вмостилася зручніше й продовжила спостерігати.
Тепер її невинне заняття набуло нового сенсу – слідкувати за таємничим чоловіком виявилося значно цікавіше, ніж просто бездумно оглядати гостей. Ось він заговорив зі схожою на гуску підстаркуватою пані в величезній намітці з тонкого серпанку. А ось його затулили танцюючі пари – дві схожих між собою дівчати в німецьких сукенках незграбно підстрибували не в такт музиці, наслідуючи відточені й плавні рухи своїх значно вміліших кавалерів. А ось і незнайомець уже танцює з «гускою». Вона просто з’їдає його поглядом, а він апатично дивиться крізь свою пару, повторюючи завчені рухи повільної алеманди. І жодного зайвого поруху, жодної зайвої емоції.
Аліє прикипіла поглядом до чоловіка. Він був прекрасним, але холодним і відстороненим. До нього хотілось доторкнутися, вимолити його посмішку, чи принаймні погляд.
Ось він уже розмовляє з товстою пані в дорогій оксамитовій сукні й кумедному капелюсі з величезним пером. Пані улесливо йому посміхається, змовницьки підморгуючи, ніби їх ніхто не бачить, бере за руки. Він дивиться на неї байдуже, але тактовно відповідає, схиляючи голову й механічно цілуючи руки. А потім і зовсім зникає від погляду татарки за гравцями в кості й шахи.
Однак, перед тим як випустити незнайомця з-під свого нагляду, Аліє звернула увагу на його повіки. Вони були злегка червонуваті, а самі очі поблискували нездоровим тьмяним вогнем. Такі самі очі вона бачила в молодих яничарів, які виходили з турецької бані. Ельнур казав тоді, що це дія опію – так дарують собі щастя ті, хто не може дістати його інакше.
– Хто цей пан у чорному? – запитала Аліє в Катрусі, яка ніби з-під землі виринула поруч.
– Лікар пана Ґурського. Його звати Адріян. Думаю, один із кращих лікарів Подільської України, – сказала вона й зашарілася.
– Ти теж підпала під його чари? –
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Три хрестики Аліє», після закриття браузера.