read-books.club » Любовні романи » Три хрестики Аліє 📚 - Українською

Читати книгу - "Три хрестики Аліє"

185
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Три хрестики Аліє" автора Наталія Довгопол. Жанр книги: Любовні романи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 54
Перейти на сторінку:
знайшовши собі прихисток у кутку біля відкритого вікна, подалі від світла й галасу. Був час, коли вона з гордо піднятою головою проходилася й залами палацу, і людними вулицями. Що ж тепер вона не могла знайти собі місця, почуваючись злодійкою-лисицею, яка таємно пробирається в господарський курник, щоби просто помилуватися новими курочками? Дівчина набрала повні груди повітря й уявила, що вона – Аліє Ханим, яка вийшла прогулятися вуличками Кафи. Вона може спостерігати, але не втручатися. Від цієї думки зробилося легше. Аліє широко розкрила очі і, уявивши себе лише сторонньою спостерігачкою, уже без сорому розглядала чудернацькі вбрання шляхтичів й дослухалася до їхніх розмов. Музики, що грали капелою, саме стихли, тож до слуху Аліє долинало тепер багато цікавих речей.

Усе зібрання зовсім не походило на вечері в домі покійної пані Софії, де гості навіть ніколи не танцювали – тут був блиск і розкіш, витончені розмови й напускна вченість. Підстрижені «під макітру» спудеї все намагалися виголосити кожен свій панегірик на герб Ґурських, а незаміжні панянки та їхні матері чатували на багатих нежонатих юнаків.

У натовпі Аліє розгледіла й пана Калиновського – уже майже здорового після недавньої хвороби. Він теж помітив дівчину, і його погляд примусив Аліє здригнутися. Так поглядає на свою здобич кішка, коли вона знає, що пташка вже не втече з її лап. Щоправда, поруч з Адамом Калиновським трималася Гелена Струсь, тож Аліє не поспішала пускатися навтіки – пан Калиновський і так знає, де її потім знайти, а зараз їй хотілося насолодитися першим у своєму житті балом. Нехай навіть зі свого кутка.

Раптом Аліє розгледіла Катрусю. Її за плече тримав кремезний шляхтич із довгими, покритими ранньою сивиною вусами. Шапка його сповзла на бік, а розкішно розшитий кунтуш був облитий чимось червоним.

– А ти що тут робиш?! – голосно вигукнув він. – Ти ж – кухарка! Та й більше того, як там про тебе люди кажуть? Ні жінка, ні дівка, так – людська поговірка!

Катруся спробувала пручатися, щоб звільнитися з рук пана, але той міцно тримав її. Усі навколо мовчки розступилися, здивовано спостерігаючи за сценою.

– Той, хто так говорить про дочку Єви, мабуть, сам не одного гріха за душею має, – зненацька на всю залу пролунав розмірений голос. Трошки хриплуватий, але від того не менш приємний, – подумала Аліє, про себе дякуючи несподіваному захисникові честі її сусідки.

Тепер панство повернуло голови в інший бік, із цікавістю шукаючи гострого на язик сміливця. Це був смаглявий молодий чоловік, невисокий, але гарно складений, із великими сірими очима, ледь прикритими темними кучерями, що вибилися з зібраного на загривку хвоста. На противагу ряженому в різнобарвні тканини натовпу, чоловік був убраний скромно й дещо похмуро – у все чорне. Лише білий комірець під саме горло виділявся на його темному вбранні, і на перев’язі від короткої рапіри поблискувало коштовне каміння.

Аліє стояла на віддалі від незнайомця, але й звідти змогла запримітити його незвичайну зовнішність і особливу манеру триматися. Здавалося, що цей чоловік дивився на всіх присутніх згори вниз.

– Жидам слова не давали! – мов ножем, відрізав шляхтич. – Що за провінційна мода – за панський стіл усяку челядь садовити!

– Добряче нализався! – почали перешіптуватися за спинами.

– Та пан Можарчук завше такий! Йому пить не можна – від краплі пива п’яніє. А пан пив біленьку… – вже сміливіше заговорили в натовпі.

– У моєму домі правила встановлювати мені і мені вирішувати, кого за стіл садовити й на іменини кликати! – пролунав розкотистий бас десь за спинами. То у залу ввійшов сам пан Анжей Ґурський, якого тривалий час ніде не було видно.

Господар балу, високий дебелий бородань із пронизливим поглядом і трохи викривленим носом підійшов до Можарчука й із усього розмаху вперіщив йому розкритою долонею по обличчю, що той від несподіванки аж повалився на землю, не втримуючись на п’яних ногах.

– Піди проспися, пане-шляхтичу! А назавтра вже явишся до мене з уклоном просити пробачення. Але я ще подумаю, чи матиму його прийняти.

– Ти, пане Анжею, чого зі мною, як з холопом поводишся? – підвівся задирака, потрясаючи кулаком. – От я тебе зараз!.. – Можарчук сам замахнувся, але його ноги вдруге підкосилися, тож він знову важко повалився на підлогу.

Пан Анжей кивнув своїм козакам, котрі давно вже стояли напоготові, і ті миттю винесли п’яного буяна геть, відпочивати в сусідні покої.

Що сталося з Можарчуком далі, Аліє так і не дізналася, вона одразу втратила будь-який інтерес до того вельможі. Тепер її думки займав красень з великими сірими очима. Із усієї розмови було ясно, що він не шляхтич, але й не збирався поступатися шляхті нічим. Побачивши вільне крісло, Аліє вмостилася зручніше й продовжила спостерігати.

Тепер її невинне заняття набуло нового сенсу – слідкувати за таємничим чоловіком виявилося значно цікавіше, ніж просто бездумно оглядати гостей. Ось він заговорив зі схожою на гуску підстаркуватою пані в величезній намітці з тонкого серпанку. А ось його затулили танцюючі пари – дві схожих між собою дівчати в німецьких сукенках незграбно підстрибували не в такт музиці, наслідуючи відточені й плавні рухи своїх значно вміліших кавалерів. А ось і незнайомець уже танцює з «гускою». Вона просто з’їдає його поглядом, а він апатично дивиться крізь свою пару, повторюючи завчені рухи повільної алеманди. І жодного зайвого поруху, жодної зайвої емоції.

Аліє прикипіла поглядом до чоловіка. Він був прекрасним, але холодним і відстороненим. До нього хотілось доторкнутися, вимолити його посмішку, чи принаймні погляд.

Ось він уже розмовляє з товстою пані в дорогій оксамитовій сукні й кумедному капелюсі з величезним пером. Пані улесливо йому посміхається, змовницьки підморгуючи, ніби їх ніхто не бачить, бере за руки. Він дивиться на неї байдуже, але тактовно відповідає, схиляючи голову й механічно цілуючи руки. А потім і зовсім зникає від погляду татарки за гравцями в кості й шахи.

Однак, перед тим як випустити незнайомця з-під свого нагляду, Аліє звернула увагу на його повіки. Вони були злегка червонуваті, а самі очі поблискували нездоровим тьмяним вогнем. Такі самі очі вона бачила в молодих яничарів, які виходили з турецької бані. Ельнур казав тоді, що це дія опію – так дарують собі щастя ті, хто не може дістати його інакше.

– Хто цей пан у чорному? – запитала Аліє в Катрусі, яка ніби з-під землі виринула поруч.

– Лікар пана Ґурського. Його звати Адріян. Думаю, один із кращих лікарів Подільської України, – сказала вона й зашарілася.

– Ти теж підпала під його чари? –

1 ... 30 31 32 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Три хрестики Аліє», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Три хрестики Аліє"