Читати книгу - "Карпатське танго"

мушу зібрати й відшліфувати до бездоганної досконалості те, що залежить тільки від мене, – свої знання. Матиму міцні знання – рішуче переведу людину на берег квітучого саду життя. Не повинні прогалини в моїх знаннях стати причиною тих п’яти відсотків неправильних діагнозів, що призводять до смерті пацієнта. Лікарська помилка є, була й буде. Фатальні п’ять відсотків сумної медичної статистики є для пацієнтів смертю, а для їхніх родин – зламаними долями.

Я люблю вчитися. Знання – це порядок і свобода у твоїй голові. Уже як щось робити, то робити добре. Або не робити зовсім. У медицині насамперед. У нашій сільській школі малювання викладала вчителька, яка зовсім не вміла малювати, навіть коло від руки. Зате впевнено й амбітно критикувала та вимагала від нас гарних малюнків, нічого не показуючи й не пояснюючи… У медицині так не вийде. Тепер розумію, що вчитель може одних навчити, а інших – ні. Швачка може дозволити собі кривий шов. Журналіст – надрукувати красиву чи огидну, але брехню. Шкода від того, що вони зробили щось не те, не висітиме на їхньому сумлінні багатотонною каменюкою. Вона не є життєво важливою для конкретної людини. Якщо вони й несуть відповідальність за свої помилки, то набагато меншу, аніж медик. Лікар-проводир стає для пацієнта або богом, або дияволом. Для моєї господині і її сина лікарі, на жаль, стали другим. Ну що ж, у медицині помилка одного лікаря – хоч і сумна, та можливість навчитися для іншого. І врятувати майбутніх пацієнтів. Колись усе-таки час покаже, що там у Саші таке…

Ізабель і я, будучи інтернами, набували навіть не стільки нових знань, скільки виваженості в прийнятті лікарських рішень. Це на іспиті тебе похвалять за швидкість відповіді, а в реальному житті твій поспіх може стати фатальним для пацієнта. Утім, як і неквапливість. А ще за півроку мій лікарський досвід обріс важливими навичками й знаннями. Навіть такими, про які ще обережно написано в старих підручниках із медицини. Цивілізація таки змінює анатомію людини. Людську еволюцію добре видно й у ротовій порожнині: зуби-«вісімки», або зуби мудрості, насправді в багатьох людей взагалі не прорізуються. Колись кутні зуби допомагали пережовувати грубу сиру їжу, та за тисячі років полегшення, що дала людям термічна обробка їжі, організм багатьох відкинув потребу в цих «жорнах». От і тепер на прийомі я часто бачив: якщо навіть і настав час появи зубів мудрості, нижня щелепа пацієнта вже й не має місця для нових мешканців. Та часто організм усе одно виконує свою генетичну програму: зуби вперто намагаються вилізти, посуваючи сусідів і провокуючи нестерпний біль. Доводиться видаляти їх, щоб полегшити муки пацієнтів. Через ті ж харчові лінощі предків і зменшення довжини нижньої щелепи почастішали випадки неправильного прикусу. А він теж здатен спровокувати в організмі багато болячок: проблеми з травленням, часті головні болі й ранню втрату зубів через нерівномірний розподіл навантаження. Людина майбутнього, швидше за все, матиме вже не тридцять два, а двадцять вісім зубів. Пропорції людського обличчя теж зміняться. І хтозна, які нові сюрпризи готує людству еволюція?..

Мені дуже подобалася ця робота. Стоматологія – це моє. Хоч трошки, та я змінював цей світ на краще, бо давав людям те, що найбільше цінував сам: волю і красу. Звільнившись від болю, вони всміхались і несли світло гарного настрою із собою. Єфим Єгорович усе частіше кидав на мене схвальні погляди. Я перейняв його педантичність та акуратність: баночки, колбочки й лотки з інструментами теж стоять на моєму робочому столику в найбільш зручній позиції, інструменти вчасно очищаю від пломбувальних матеріалів, не допускаю перевитрат медикаментів. Упевнено проводжу санацію й видалення. У результаті після тижня роботи наші з Є. Є. халати ідеально білі.

– Добре набираєш обертів, Андрію. Колись зі стану халату робили висновок про майстерність лікаря. У давнину йшли на операцію до того, хто найменше плям крові на халаті ставив. Тому відтоді одежа ескулапів традиційно має бути лише біла. Ти, здається, правильний хлопець. І стоматолог із тебе буде добрий, – поплескав мене якось по плечу. – Ще тебе дечого маю навчити, щоб ти вижив у цьому світі, – спустив окуляри на кінчик носа й по-змовницьки підморгнув. – Десь так після новорічних свят.

Обіцянка заінтригувала. Та як же мені пощастило, що Є. Є. її так і не виконав! Попит породжує пропозицію – це закон не ринку, а життя. Він змушує думати, шукати, знаходити, робити, творити, обманювати. Це безупинний рух людини, сім’ї, суспільства вперед замкнутим колом перетворення кавалка хліба на діаманти. Це гриби-печериці, що пруть крізь товстий міський асфальт. Піднімають його й змушують тріскатися, бо хочуть жити. Бажання одних усміхатися й бажання інших їсти більше ковбаси знайшли одне одного. Любов радянського люду до золотих зубів і незадоволення стоматологів малою зарплатою зустрілися й зав’язалися у вигадливий потайний вузол. Та асфальт таємниці над ним тріснув з та-а-аким гуркотом…

Єфим Єгорович любив клієнтів із села. Особливо тих, які просили зробити їм золоті протези. Селяни були більш терплячі й завжди мали із собою невеликий клуночок із гостинцями для лікаря. Вони йшли щасливі, з ідеально припасованими й блискучими новими зубами та більше не поверталися. Натомість брати, свати, куми вдячних клієнтів шанобливо переступали поріг кабінету й з надією в очах передавали вітання від Івана, Степана, Василя, Ганни… Сільська клієнтура Є. Є. зростала в геометричній прогресії. Єфим Єгорович, показно зітхаючи, брав новачків на протезування. Два зубні техніки-веселуни середньої віку, що приходили за зліпками ротових порожнин до лікаря, світилися від задоволення: роботи в них було через край. Для мене це було дивним: наша зарплатня не передбачала заохочення позапланового ентузіазму. Ти міг полікувати чи зробити хоч десять, а хоч тисячу зубів чи протезів – гроші отримував ті самі. Горіти чи не горіти на роботі – питання, радше, недосвідченості й подальшого поступового прозріння. Численні заохочувальні моменти у вигляді грамот, вимпелів і стіннівок ніяк не допомагали придбати меблевий гарнітур, килим чи квартиру. Тож я працював у команді справжніх фанатів стоматології й не ставив запитань…

Єфима Єгоровича заарештували прямо на моїх очах. Три чоловіки в костюмах і хутряних шапках та один міліціонер завалилися до кабінету без стуку. Я безпомилково визначив за колючими поглядами, звідки вони є. Без зайвих слів на зап’ястки Є. Є. наділи кайданки. Мій статечний колега й наставник несподівано якось обм’як, кутики його губ затремтіли, а погляд зробився відчуженим. Його провели як злочинця через переляканий онімілий натовп хворих і колег. Спитали й записали