Читати книгу - "Володар Туману"

його там. Однак не було й сліду ні Макса, ні дівчини, а вигляд зірваних із завіс і повалених дверей розбудив у ньому найгірші підозри. І раптом у серці старого зажевріла іскра надії: в халабуді горіло світло. Доглядач маяка поспішив туди, гукаючи Роланда. Та назустріч йому вийшла кам’яна фігура метальника ножів.

— Пізно тужити, діду, — мовив той, і старий упізнав голос Каїна.

Віктор Крей відступив на крок, але позаду нього хтось був, і не встиг старий зреагувати, як відчув сильний удар по потилиці. А потім запала темрява.

* * *

Макс завважив, що Роланд проник на «Орфей» крізь пробоїну, але відчував, що його сили тануть із кожним новим ударом хвиль. Він плавав набагато гірше, ніж Роланд, і йому насилу вдасться триматися так довго на поверхні, хіба що він знайде спосіб потрапити на корабель. З іншого боку, з кожною хвилиною хлопець дедалі більше впевнювався, що небезпека чатує на них саме на кораблі: Макс розумів, що чаклун заманює їх на свою територію, наче мух на мед.

Почувся оглушливий гуркіт, і Макс побачив, як гігантська стіна води, здійнявшись за кормою «Орфея», швидко насувається на корабель. За кілька секунд удар хвилі потягнув судно на скелю, воно врізалося носом у кам’яні брили, і його сильно струсонуло. Щогла зі світловою сигналізацією, що височіла над капітанським містком, впала на борт, а її кінець опинився за кілька метрів од Макса, котрий поквапився зануритись у воду.

Макс насилу добувся до щогли, вчепився в неї й кілька секунд відпочивав і відсапувався. Звівши очі, хлопець завважив, що повалена щогла простяглася, наче міст, яким він може видертися на палубу. Поки нова хвиля не відкинула його геть і не забрала з собою назавжди, Макс почав дертися на «Орфей», не помічаючи постаті, що, схилившись на поручень правого борту, незрушно чекала на нього.

* * *

Течія штовхала Роланда, який плив через затоплене лляло «Орфея», і хлопець затуляв руками обличчя, щоб не наразитися на рештки давньої корабельної аварії, які досі плавали у воді. Роланд віддався на ласку хвиль, коли це раптом корабель струсонуло, а його самого кинуло на перебірку, й хлопцеві вдалося вхопитися за металеві сходи, що вели на палубу.

Роланд поліз вузькими сходами нагору й дістався люка, що вів до машинного відділення, де стояли поламані двигуни «Орфея». Перетнувши машинне відділення, він опинився в проході, з якого можна було піднятися на палубу, а вже там швидко здолав інший прохід, уздовж якого були розташовані каюти, й потрапив на капітанський місток. З дивним почуттям Роланд упізнавав тут кожен куток і кожен предмет, які стільки разів споглядав, плаваючи під водою. З цього спостережного пункту Роланд бачив усю передню палубу «Орфея», по якій гуляли хвилі, розбиваючись об місток. Раптом Роланд відчув, що якась нестримна сила штовхає «Орфей» уперед, й ошелешено уздрів, як із мороку на ніс корабля насувається скеля. За мить судно вдариться об неї.

Роланд швидко вчепився в штурвал, але його ноги посковзнулися на шарі водоростей, що вкрив поверхню «Орфея». Хлопець пролетів кілька метрів і вдарився об старий радіопередавач, а коли корабель врізався в скелю, Роланда добряче струсонуло. Коли найгірше, здавалось, минулося, хлопець підвівся й крізь бурю почув зовсім поряд людський голос.

Потім голос почувся знову, й Роланд упізнав його: це Алісія гукала на допомогу.

* * *

Щоб вилізти на палубу «Орфея», Максові довелося дертися по щоглі десяток метрів, але хлопцеві здалося, що їх більше сотні. Деревина була гнилою й такою вищербленою, що, видершись нарешті на борт, хлопець відчув, як нестерпно сверблять його подряпані руки та ноги. Однак Макс розважливо вирішив не зупинятися, щоб роздивитися свої подряпини, й простягнув руку до металевого поручня.

Міцно вчепившись у нього, хлопець невдало стрибнув на палубу й упав долілиць. Темна тінь схилилася над ним, і Макс звів очі, сподіваючись побачити Роланда. Але то був Каїн: він розгорнув свого плаща й показав хлопцеві золотавий предмет, що погойдувався на ланцюжку. Макс упізнав свій годинник.

— Ти шукаєш це? — запитав чаклун, опустившись навколішки поруч із хлопцем і погойдуючи перед його очима годинник, який Макс загубив у склепі Якоба Фляйшмана.

— Де Якоб? — запитав Макс, не звертаючи уваги на глузливу гримасу, що відбилася на лиці Каїна, наче воскова маска.

— Ось головне питання, — відказав чаклун, — і ти допоможеш мені відповісти на нього.

Каїн стиснув годинник у кулаці, і Макс почув хрускіт металу. Коли чаклун знову простягнув долоню, від батькового подарунка залишилася невпізнанна купка роздавлених гвинтиків і коліщаток.

— Часу, любий Максе, не існує; це ілюзія. Навіть твій Коперник відкрив би це, якби йому, власне, не забракло часу. Смішно, еге ж?

Макс подумки прораховував шанси стрибнути з борту й утекти від чаклуна. Біла рукавичка Каїна здушила хлопцеві горло — не встиг він і дихнути.

— Що ви збираєтеся зі мною робити? — зойкнув Макс.

— А що б ти зробив із собою на моєму місці?

Мертва хватка Каїна не давала Максові дихати, в нього запаморочилася голова.

— Гарне запитання. Еге ж?

Чаклун кинув Макса на палубу. Хлопець ударився об іржаве залізяччя, й на якусь мить у нього помутніло в очах, його нудило.

— Чому ви переслідуєте Якоба? — промимрив Макс, щоб виграти час, який міг знадобитися Роландові.

— Бізнес є бізнес, Максе, — озвався чаклун. — Я виконав свою частину угоди.

— Але що для вас життя якогось хлопця? — запитав Макс. — До того ж ви вже помстилися, вбивши доктора Фляйшмана, чи не так?

Каїнове лице проясніло, наче Макс щойно поставив запитання, на яке він хотів відповісти ще на початку їхньої розмови.

— Коли вчасно не віддаєш боргів, треба платити відсотки. Але це не скасовує самого боргу. Такий мій закон, — прошипів чаклун. — І цим я живлюся. Життям Якоба й багатьох таких, як він. Знаєш, скільки років я блукаю світом, Максе? Знаєш, скільки в мене імен?

Макс заперечливо похитав головою; він радів кожній миті, яку чаклун гаяв, розмовляючи з ним.

— Розкажіть мені про це, — ледь чутно проказав хлопець, удаючи поштивий страх перед співрозмовником.

Каїн утішено усміхнувся. І в цю мить сталося те, чого Макс боявся найбільше. Крізь гуркіт бурі почувся голос Роланда, який гукав Алісію. Макс і чаклун перезирнулися; обидва чули цей голос. Посмішка зникла з лиця Каїна, воно спохмурніло, й він знову прибрав виду хижого й кривавого лиходія.

— Чудово, — пробурмотів він.

Макс проковтнув слину, приготувавшись до найгіршого.

Чаклун простягнув руку, і вражений Макс побачив, як пальці один по одному перетворюються на довгі голки. Вдалині