Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Через кілька днів, коли Оксана відновилася після емоційної бурі, вона вирішила зробити перший крок і написати Мирославу. Вона не могла більше жити в невідомості.

"Мирославе, я хочу поговорити. Можливо, це буде важко, але я не можу більше терпіти, що від мене що-небудь приховано. Я готова зрозуміти, але хочу бути чесною з собою і з тобою", — вона написала повідомлення і натиснула "відправити".

Мирослав відповів швидко:

"Я буду чекати тебе сьогодні ввечері, Оксано. Ми поговоримо. Ти маєш знати правду."

Ці слова не принесли спокою, а тільки посилили хвилювання. Оксана не знала, чого очікувати, але глибоко в серці вона розуміла, що це рішення дасть їй більше ясності.

Вечір підходив. Оксана приготувалася до розмови. Її серце билося швидше, коли вона виходила з дому. Вона поїхала до нього, знову відчуваючи ту ж тягуче-хвилюючу невизначеність.

Коли вона приїхала, Мирослав вже чекав її, і його погляд був спокійним, але в очах все ж відчувалась тривога.

— Оксано, — сказав він, коли вона увійшла, — я дуже ціную, що ти хочеш поговорити.

Вони сіли на диван, і Мирослав глибоко зітхнув, перш ніж почати.

— Ти маєш право знати все, — почав він. — Я не можу більше тебе тримати в невідомості. Ти запитала про моє минуле, і я не міг дати тобі відповіді, бо боявся, що це може зруйнувати те, що ми будуємо.

Оксана стисла руки в кулаки. Їй було важко слухати, але вона знала, що це важливо.

— Я завжди був залучений у справи, які не стосувалися лише мене. Я маю справи з людьми, яких ти не знаєш, і деякі з них мають вплив на твоє життя теж. Ти стала частиною мого світу, і це небезпечно.

Оксана уважно слухала, і її серце стискалося від незнання, до чого це все призведе.

— Я хочу бути з тобою, Оксано. Але моє життя не таке, як ти собі уявляєш. І я не можу дати тобі те, що ти хочеш, без того, щоб поставити тебе під загрозу.

Оксана подивилася на нього, її погляд був сповнений розчарування, але й співчуття. Вона розуміла, що він важко переживає це.

— Я ціную твою відвертість, Мирославе, але це надто важко для мене, — сказала вона, трохи відвернувшись. — Мені потрібно дати собі час, щоб зрозуміти, чи можу я продовжувати бути з тобою, знаючи, що є стільки прихованих аспектів.

Мирослав кивнув, і його обличчя стало сумним, але він не заперечував. Він зрозумів, що це було правильне рішення для Оксани.

— Я буду чекати, Оксано. Я зрозумію твої почуття.

Оксана вийшла з його дому, відчуваючи важкий тягар на серці, але водночас впевненість у своєму рішенні.