Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

Наскільки упередженою була моя думка про цього викладача! Ні, не лише про нього. Я дивилася зверхньо на всіх, не помічаючи добро, яке закладено в кожній людині! Мені хотілося бачити лише негатив, адже так було легше закриватися від світу й продовжувати боятися знову відчути біль. Я постійно шукала привід, аби захиститися від оточення. Як довго я б змогла обманювати себе й далі, якби на моєму шляху не зустрілися вони – сьома команда з її навіженим куратором?

— Схоже, що це було найкрутіше тренування для нашої команди, — сміється Узумакі, ляскаючи себе по нозі. — Як і очікувалося від Какаші-сенсея!

Наруто, як не дивно, до цього дня дратував мене більше за інших. Його химерність та невимушена манера спілкування вражали тим, наскільки людина може бути відкрита до інших. Він показував свою доброту, яка здавалася мені дурницею, але насправді я лише заздрила… заздрила тому, що хотіла так само усміхатися та виявляти дружність, на що, здавалося, була просто не здатна.

Я ніколи не була сильною, адже сила проявляється на ділі, а я обороняла себе від будь-якої взаємодії з людьми. Ти не зможеш проявити себе й свій характер, якщо постійно уникаєш проблем. І тепер я бачу це настільки чітко, що починаю звинувачувати себе за слабкість, яка відібрала в мене так багато часу.

— Що ж, вчителю, — усміхається Саске, дивлячись на мене, — все-таки ваш урок засвоєно, чи не так, Сакуро?

Учіха має рацію. Цей урок виявився для нас трьох найціннішим. Ми повинні були об'єднатися, відкинувши наші сперечання та гордість, аби досягти головної мети. Сенсей створив для нас необхідність, зігравши на нашій гордині, адже знав, що ніхто з нашої трійці не вміє програвати. Ми були засліплені своїми потребами, не помічаючи одне одного й не намагаючись зрозуміти нікого, окрім себе. Якби ми знали про те, що ці картки такі важливі, ми б написали брехню, а починати щось з брехні не найвдаліший варіант.

— Ми як ніколи готові до боротьби, вчителю! — я з рішучістю та теплом відповідаю на усмішку Саске, показуючи всім виглядом, наскільки я готова до тих змін, які чекають нас попереду.

— Оце так, — тягне Наруто, позіхаючи від сонливості, — навіть уявити не можу, що ж це за іспит такий. Ми навіть не почали змагатися, а я вже геть виснажився. Особисто я вичавлений, наче лимон. Готовий заснути прямо на цьому вологому піску. Хтось взагалі планував, як ми ночуватимемо? Стає прохолодно!

— Ви що, не продумали навіть своєї ночівлі? — з досадою зітхає Какаші. — Про яку перемогу йдеться? Якщо ви не бачите нічого далі за свого носа – навіть не мрійте про неї! Цього разу вам пощастило, але наступного продумайте свій план на три кроки вперед! А тепер за мною! Я сподіваюся, що в пансіоні залишилися вільні кімнати, інакше доведеться всім нам тулитися в моїй, а вона надто мала для чотирьох!

Справді, вечір видався прохолодним, а через морський бриз стає ще холодніше. Ми попрямуємо в бік села, залишаючи морський берег позаду. Я ще кілька разів озираюся, прощаючись з морем, аби запам’ятати цей краєвид на довгі роки. Хто знає, скільки ще часу я не зустрінуся з ним?

Коли море вже практично зникає з очей, мені на мить вбачається силует, який стоїть вдалині та спостерігає за тим, як я розчиняюся у світлі яскравих вогнів села.

«Тато, я нарешті знайшла друзів», — кажу я про себе, заплющуючи очі, аби уявити собі радісне обличчя мого батька.