Читати книгу - "Доки кава не охолоне, Тосікадзу Кавагуті"

зустрітися з Гіраї. Спершу, ще бачачи в ній маленьку сестричку, Гіраї не відмовляла Кумі в зустрічі й завжди її вислуховувала. Але з часом її почало гнітити відчуття, що своїми проханнями Кумі тисне на неї, тому вона щоразу дедалі більше дратувалася. Останній рік або й два Гіраї взагалі уникала сестру.

Востаннє вона ховалася від Кумі в кафе. Потому, не бажаючи читати її листа, наказала Кеї викинути його. Гіраї сховала листа Кумі, якого для неї зберегла Кеї, назад до конверта.

— Я знаю правило. Теперішнє не зміниться, хай би що я для цього робила. Я чудово це розумію.

— …

— Поверніть мене в той день.

— …

— Благаю! — Обличчя Гіраї зробилося як ніколи серйозним. Вона низько опустила голову.

Вузькі очі Негаре звузилися ще більше, коли він дивився на її понуро опущену голову. День, який Гіраї назвала «тим днем», був три дні тому, коли Кумі навідалася до кафе. Негаре, звісно ж, знав про це. Гіраї просила повернути її в минуле, щоб побачитись із сестрою. Кеї з Когтаке, затамувавши подих, чекали на відповідь Негаре. Запала моторошна тиша. Тільки жінка в білій сукні, наче й не було нічого, усе читала свій роман.

Бряц.

Звук, з яким Негаре опустив на барну стійку баночку солі, луною прокотився через усе кафе.

Відтак, не зронивши й слова, він пішов до затильної кімнати.

Гіраї підняла голову й глибоко втягнула повітря.

Із затильної кімнати ледве чулося, як Негаре кликав Казу.

— Але Гіраї…

— Так, я знаю.

Здавалося, Гіраї перебила Когтаке на півслові, аби не слухати, що та хотіла сказати. Вона підвелася й рушила до жінки в білій сукні.

— Гм, як я щойно сказала… Чи можу я, будь ласка, посидіти на цьому стільці?

— Гі… Гіраї! — поквапилася зупинити її Кеї.

— Можете поступитися мені місцем?.. Дуже вас прошу! — Не зважаючи на Кеї, Гіраї склала долоні докупи, ніби молилася до якогось бога. Виглядала вона досить кумедно, але налаштована була рішуче.

Однак жінка в білому й оком не змигнула. Це розлютило Гіраї.

— Агов! Ви мене чуєте? Не треба мене ігнорувати. Невже ви не можете поступитися мені місцем? — не вгавала Гіраї, а потім поклала руку на плече жінці.

— Ні! Гіраї, зупинись! Не роби цього!

— Будь ласка!

Гіраї не слухала Казу. Вона щосили потягнула жінку в білому за руку, намагаючись зрушити її з місця.

— Гіраї, зупинись! — кричала Кеї.

Але тієї миті жінка в білій сукні широко розплющила очі та втупилася в Гіраї. Ураз дівчині стало неймовірно важко. Мовби земна гравітація посилилася в кілька разів. Світло потьмянішало, ніби в приміщенні горіли, блимаючи на вітрі, самі свічки, а через кафе луною прокотилося моторошне примарне завивання, і годі було розібрати, звідки воно взялося. Не в змозі поворухнути жодним м’язом, Гіраї впала на коліна.

— Що за… що це таке?

— Даремно ти мене не послухала! — відповіла Кеї в манері «я ж тобі казала» і драматично зітхнула.

Гіраї знала про правила, але нічого не чула про прокляття. Про все, що було їй відомо, вона довідалася з пояснень іншим відвідувачам, які хотіли повернутися в минуле. Та зазвичай усі вони відмовлялися від свого задуму, почувши про ті осоружні правила.

— Вона якийсь демон… відьма! — вигукнула Гіраї.

— Ні, вона лише привид, — незворушно відказала Кеї.

Притиснута до землі, Гіраї лаяла жінку в білому на чім світ стояв, проте її прокльони анітрохи не допомагали.

— Ох!.. — Із затильної кімнати вийшла Казу. Вона відразу зрозуміла, що трапилося.

Дівчина кинулася на кухню й повернулася зі скляною карафкою, повною кави. Вона підійшла до жінки в білій сукні.

— Бажаєте ще кави? — запитала Казу.

— Так, будь ласка, — відповіла жінка, і прокляття спало.

Дивина, однак лише Казу могла зняти прокляття. Свого часу Кеї та Негаре теж намагалися, але їм це не вдавалося. Коли прокляття минуло, до Гіраї повернулися звичні відчуття. Вона важко відсапувалася. Добряче приголомшена тим, що сталося, вона повернулася до Казу.

— Казу, люба, благаю, скажи їй щось… Нехай вона встане! — прохала Гіраї.

— Послухай, я розумію, що тобі довелося пережити, Гіраї.

— То ти можеш щось зробити?

Казу опустила погляд на кавову карафку й на кілька секунд замислилася.

— Не знаю, чи це спрацює… — нарешті озвалася вона.

Гіраї перебувала в такому відчаї, що ладна була спробувати будь-що.

— Байдуже! Будь ласка, зроби це для мене! — Вона знову склала руки, ніби до молитви.

— Гаразд, спробуймо.

Казу підійшла до жінки в білій сукні. Кеї допомогла Гіраї підвестися, і вона уважно спостерігала за діями Казу.

Аж раптом, незрозуміло навіщо…

— Бажаєте ще кави? — знову запитала Казу, хоча чашка була повною по вінця.

— ?

Гіраї та Когтаке схилили голови набік, не тямлячи, що замислила Казу.

Та несподівано жінка в білому погодилася.

— Так, будь ласка, — сказала вона й випила всю каву, що її лише кілька хвилин тому налила Казу, аби зняти прокляття з Гіраї.

Дівчина знову наповнила її чашку. Жінка в білій сукні повернулася до свого роману, наче не трапилося нічого надзвичайного.

А потім…

— Бажаєте ще кави? — знову запитала Казу.

Жінка в білому ще навіть не встигла торкнутися долитої кави, що наповнювала чашку по самі вінця. І все ж знову погодилася.

— Так, будь ласка, — сказала вона й одним махом випила всю каву.

— Хто б міг подумати… — Вираз обличчя Когтаке змінився, коли вона зрозуміла, що замислила Казу. Дівчина намагалася здобути того стільця для Гіраї та все доливала каву жінці в білій сукні.

Казу дотримувалася свого божевільного плану. Наливши свіжої кави, вона знову пропонувала нову порцію, ввічливо запитуючи: «Бажаєте ще кави?» І знову повторювала все спочатку. Жінка в білому щоразу погоджувалася на її пропозицію, відповідаючи: «Так, будь ласка», і випивала каву.

Згодом жінка в білій сукні змінилася, ніби почувалася не надто добре. Вона вже не могла випити каву одним махом, а потягувала її маленькими ковтками. Казу, не вгаваючи, змусила її випити декілька чашок поспіль.

— Здається, їй зле. Чому вона просто не відмовиться? — запитала Когтаке, співчуваючи жінці в білому.

— Не може, — прошепотіла їй на вухо Кеї.

— Чому?

— Мабуть, таке правило.

— Святий Боже… — здивувалася Когтаке, розуміючи, що не лише люди, які хотіли мандрувати в часі, мали дотримуватися тих осоружних правил. Вона спостерігала далі, адже їй кортіло дізнатися, чим усе скінчиться.

Казу налила восьму чашку, знову по самі вінця, аж кава ледь не вихлюпнула через край. Жінка в білій сукні скривилася. Але Казу не відступала.

— Бажаєте ще кави?

Коли Казу запропонувала жінці в білому дев’яту чашку, вона раптом підвелася зі стільця.

— Вона підвелася! — радісно вигукнула Когтаке.

— Убиральня… — пробурмотіла жінка