read-books.club » Любовне фентезі » Подаруй мені життя, Камілла Рей 📚 - Українською

Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

40
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Подаруй мені життя" автора Камілла Рей. Жанр книги: Любовне фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 102
Перейти на сторінку:
Розділ 9

Я виявилася правою. Наомі допомогла мені з адресою. І вже крокуючи тією самою вулицею, я зупинилася перед потрібним мені будинком (вулиця Херенстріт 23).

Увійшовши в досить-таки неохайний двір - я озирнулася.

Газон явно треба було стригти і вже давним давно. Кущами ялівцю теж давно ніхто не займався. Скрізь поросли бур'яни. Цьому двору явно не завадив би садівник. Як і цьому будинку потрібна тверда чоловіча рука.

Зовні будинок був великий. Його навіть можна було б назвати красивим, якби не облупилася бордова фарба на стінах і старі жахливі вікна - скло, яке не мили, навіть уявити не можу скільки років.

Я підійшла до старих, обшарпаних, дверей і занесла руку, щоб постукати. Але двері відразу відчинилися перед моїм носом.

Я трохи здригнулася.

- Здрастуйте, - видихнула я, опустивши руку. - Ви Жасмін?

- Так, - двері відчинила та сама жінка. Не дивлячись на страшну обстановку навколо, вона виглядала досить добре.

Бузкова кофта з довгим рукавом і така ж спідниця до колін. Кучеряве світле волосся було трохи заколоте на потилиці. Вона посміхалася.

- Мене звуть Ханна Тейлор, - вимовила я на одному подиху.

- Я пам'ятаю тебе, - сказала жінка, так само посміхаючись. - Не думала, що знову побачу тебе. Проходь.

Вона відступила вбік, пропускаючи мене до хати. Коли я увійшла, Жасмин зачинила за мною двері.

- Ходімо у вітальню. Чаю хочеш? - запропонувала вона.

- Ні, дякую, - я чемно відмовилася.

Ми сіли на м'якому дивані біля кавового столика.

Будинок був цілком охайний. Але меблі страшенно старі і вони надавали цьому будинку якийсь стиль загадковості. Це було чарівно.

- У вас чудовий дім. Дуже затишний, - озирнулася я.

- Дякую. Він належав моїй прабабці, потім бабусі, моїй мамі, а тепер мені, – сказала Жасмін. - Чому ти прийшла до мене?

Я в нерішучості потерла долоні.

- Ви пам'ятаєте, що сказали мені тоді, за нашої першої зустрічі? - запитала я, з надією дивлячись в очі Жасмін.

- Звісно, ​​я пам'ятаю, - посміхнулася вона.

- Що саме ви мали на увазі?

Жасмин важко зітхнула, піднялася з дивана і повільно підійшла до вікна.

- Якщо ти прийшла до мене за відповідями, то даремно витрачаєш час, - вона обернулася і з сумною усмішкою подивилася на мене.

- Я хотіла більше дізнатися про ваші слова. Хто ви? Екстрасенс чи ясновидець?

- Провісниця. У моєму роді дар передається виключно жіночою лінією. Моя прабабуся та бабуся займалися цим. Мама – ні. Вона намагалася заперечувати свій дар і захищала себе від цього. Я ж… просто не займаюся. Іноді, мені виходить, що-небудь передбачити. Але це відбувається не довільно. Я не можу контролювати свої сили. Зробити пророцтво, коли я хочу, у мене не вийде. Для цього потрібна практика та тривалі тренування. Можливо, знадобляться роки, щоб навчитися контролювати дар і пророкувати коли мені це потрібно. Тому тобі краще звернеться до когось іншого, - Жасмін сіла поряд зі мною.

- Дуже шкода, - зітхнула я. - А якщо спробувати, раптом вийде? - з надією дивлюся на неї.

Жасмин сіла ближче і взяла мою руку. Десь з хвилину сиділа мовчки і підняла на мене погляд:

- Нічого. Вибач.

- Все в порядку. Вибачте, що потурбувала, - я підвелася з дивану. – А ви випадково не знаєте, хто може допомогти мені у цьому питанні? - вже на виході запитала я її.

- Не далеко, вниз вулицею живе циганка Вадома. Хочеш, можеш сходити до неї. Херенстріт 2, будинок 58, – порадила Жасмін.

- Велике дякую.

Подякувавши, я пішла вниз вулицею, за адресою, яку мені дала Жасмін.

Іти мені довелося не довго.

Двоповерховий коричневий будинок, що красувався на розі Херенстріт 2 та Червоного проспекту, возвеличився переді мною наче повітряний замок.

Я постукала. Трохи згодом, двері відчинив якийсь хлопець. На вигляд циган. Можливо її син чи онук. Я не стала про це сильно замислюватись.

- Вітаю. Я прийшла до Вадоми. Здається, вона тут живе? - запитала я.

Хлопець обернувся і прокричав у глиб будинку.

- Бабусю до тебе прийшли!

- Хто там? - обізвався жіночий голос.

- Дівчина!

- Запроси її, хай увійде, - сказала жінка.

- Проходь. Вона чекає на тебе, - повернувся до мене хлопець.

Я увійшла всередину. Мені чомусь раптом стало дуже страшно, і я якнайсильніше притиснула до себе свою сумочку.

Мені на зустріч вийшла літня циганка. Вона була дуже помітна, і не дивлячись на вік – гарна. Одягнена, явно в дуже дорогий одяг.

- Я Вадома, - представилася першою жінка.

- Ханна. Мені вас порадила Жасмін.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 29 30 31 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подаруй мені життя, Камілла Рей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подаруй мені життя, Камілла Рей"