Читати книгу - "Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- І той, звичайно ж, дозволив?
- Звісно. Хоч це було дуже небезпечно, але, можливо, через нудьгу, бо переліт був довгим, парочка подовгу блукала поміж відсіками.
- Як я їх розумію, - зітхнула я, уявивши себе у компанії Олега в закритому просторі відсіка.
- Як я й казав, дівчина була неймовірної, просто небаченої вроди, і капітан Дейв Зетц Сьомий закохався у неї по вуха. А потім, звісно, почав переслідувати і все таке.
- Он як? А як на таке відреагував її жених? Мабуть, він гірко пошкодував, що показав таку красуню іншому чоловікові, бо, знаючи норов цього маніяка… То що ж він зробив?
- Капітан Дейв непомітно згодував хлопця корабельним монстрам.
- А тут є монстри?
- Дра-кулі.
- Ніколи не чула про таких…
- Звісно, не чула, бо це істоти з планети Жакх, і виглядають вони мов величезні драглисті клумаки слизу.
- Здається, що я їх вже бачила, - я раптом пригадала пустельний пляж Варгану, човник, який підплив під корабель і кулі, які повипадали донизу.
- Дра-кулі поглинають та переварюють різний непотріб. Коли ці істоти достатньо виростають, їх продають на курортні планети, або до планет третього світу, там із них вичавлюють сік.
- Навіщо?
- Як це – навіщо? Цей сік дуже поживний, його вживають у їжу.
- Брр, яка гидота, - я скривилася та зморщила носа, - продовжуй.
- Так ось, та дівчина надто тужила за своїм коханим і нізащо не хотіла відповісти капітану взаємністю.
- А невже у такій ситуації він ще й очікував на взаємність? Проте… знаючи норов Дейва… від нього можна чекати чого завгодно. От уже тупий убивця. То що сталося із дівчиною? Вона була чаклункою, так? І це саме вона прокляла «Вогняний вир»?
- Якби ж то.
- Тобто? Капітан домігся свого, і…
- Вона була занадто непоступливою, тому капітан Дейв теж згодом згодував її дра-кулям.
- Це повний капець…
- Усе могло закінчитися невідомістю, як уже бувало не раз. Згодом закохану пару оголосили б безвістю зниклими, й на тому крапка. А капітан Дейв остався б без покарання. Проте цього разу він добряче влип.
- Цікаво… підозрюю, що до викриття якось причетні жителі Баракурди?
- Саме так.
- О, то ви молодці! Але хто ж наклав прокляття? Хто відомстив за загублені життя?
- Справа в тім, що батько дівчини був якоюсь важливою людиною – чи то ватажком корупціонерів, чи успішним політичним лідером. Дізнавшись, що сталося з його донькою, він заплатив величезну суму консиліуму із наймогутніших чарівників, і ті наклали на зореліт страшне закляття. І тепер, аби його зняти, капітанові потрібно закохати у себе незайманку та отримати її добровільну згоду на шлюб. В іншому разі Дейв Зетц Сьомий та вся його команда вічно вештатимуться по космічному простору, час від часу виловлюючи мішки зі сміттям, аби роздобути із них для себе їжу, чи знайти всередині щось потрібне для продовження свого жалюгідного існування.
- Що??? То це означає ... Бррр, - я зморщила носа, відчуваючи напад нудоти. – Невже навіть та вода, яку я пила, і всі ті тюбики із їжею… Це що, було сміття?
- Ну… Ніхто не скасовував діяльність благодійних організацій, - промимрив дудук, зручно влаштовуючись на моїх колінах, я ж про всяк випадок обережно погладила його по голові, немов кішку, аби відчував, що я ставлюся до нього, мов до тваринки. - Волонтери теж іноді підкидають цим бідолахам деякий харч. До речі, та пляшечка, яку ти розбила – гуманітарна допомога від «Активних трутнів».
- Знаю, ці хлопці дістануть будь-кого, - хмикнула я, згадавши одну з міжгалактичних волонтерських організацій, що промишляла насильницьким врученням гуманітарної допомоги. – І тепер добре розумію, що й вони потрібні. І що ж, невже немає якогось іншого способу зняти те прокляття, крім як закохати у себе невинну дівчину?
- Такий спосіб існує: у медіа-архівах Баракурди я бачив запис, що можна зняти таке прокляття якось інакше, за допомогою якоїсь молитви, або талісмана… Але вже точно не пригадаю. От коли б я знав, що мою маму вб'єш саме ти – полонянка із проклятого зорельоту, то я б уважніше засвоїв інформацію. Хоча…
- Хоча що? Кажи, - вхопившись рукою за драглисте око, я легенько його стиснула, потягнувши на себе. – Ти мусиш будь-що пригадати той спосіб, бо в іншому разі я зроблю тобі боляче. Дуже боляче. Затямив?
Я понадіялася на вроджений інстинкт дудука, бо кожен його має – самозбереження, усі найгеніальніші інсайти з’являлися саме після завдавання нестерпного болю або загрози каліцтва.
- Гадаю, капітан Дейв знає інший спосіб, - заскиглив монстр, - ось тільки якщо він упіймав тебе, вже не захоче ним скористатися.
– Зате я захочу! - відкинувши дудука вбік, я швидко порилася у шафці з одягом, знайшовши занадто просторий светр, швидко надягнула його поверх туніки.
Бо мало що могло стрельнути в голову команді чоловіків, зголоднілих за жіночою увагою, якщо он навіть монстр пропонував мені палкі обійми.
- Якщо цей спосіб існує, я маю про нього дізнатися, - пробурмотіла я, рушаючи до виходу з відсіку.
- Стій, я можу тобі допомогти, - кинувся мені навздогінці дудук, я з подивом помітила, що його тіло знову стало пласким, немов панчоха.
- Звичайно ж, допоможи, якщо ти можеш.
- Я можу багато, але ти мусиш взяти мене з собою.
- Бо це і в твоїх інтересах також?
- Лише… сховай мене на своєму тілі, в іншому разі у нас нічого не вийде – бо якщо мене помітять… Адже капітан знає, як виглядають баракурдці, і на що ми здатні.
- І що це ви причетні до прокляття? Що ж, ходи до мене,- задерши вгору светр, я вказала майже пласкому дудуку на свій живіт, - лізь сюди, ми з тобою вирушаємо на розвідку.
- І що ж ми шукатимемо?
- Поки що не знаю. Та гадаю, якщо ми проникнемо до капітанського відсіку, щось там корисного знайдемо точно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер», після закриття браузера.