Читати книгу - "Моя всупереч, Алекса Адлер"

Так ще й, підозрюю, багатьом вигідний такий стан справ. Я читала, що деяких діточок багаті панове вибирають собі на службу ще задовго до закінчення ними приютських шкіл, і таких обранців буквально готують для служіння саме цим власникам. А може і не тільки до служіння.

По суті, це живий товар. Залишити все, як є, після того, як мою племінницю мало не зробили іграшкою для чийогось багатенького синка? Нехай і не в Аша-Ірон? Ні, не можу.

Але впроваджувати зміни в чинну систему без підготовки та ретельного аналізу я, як людина дуже обережна, вважаю справою дурною та небезпечною. Для цих нещасних дітей насамперед. Поверхневих знань, отриманих мною, поки готувалася до цієї зустрічі, явно замало, щоб вважати себе експертом.

Тому я вимагаю у приголомшеної рії, щоб вона надала мені повний список притулків, з якими працює її благодійна організація. Також список усіх контактних та керівних осіб. І прошу висловити свою особисту думку про роботу цих притулків, їх добробут, про те, наскільки сумлінно працівники виконують свої обов'язки.

− Мені б хотілося трохи реорганізувати роботу цих установ, − повідомляю я з максимально незворушним, ретельно відпрацьованим виглядом. Схиляю голову набік: − І мені хочеться зрозуміти, чи можу я розраховувати на вас у цьому питанні, ріє Іошші. Чи станете ви моєю соратницею, чи мені варто пошукати когось іншого на цю роль?

Здається, мені вдалося вибити благородну даму з колії.

Хапавши ротом повітря, вона явно поривається щось мені сказати, можливо, запевнити у своїй компетентності, але завмирає, переводячи подих. Схиляє голову, ретельно аналізуючи почуте. У цьому всі ашари. Вони не роботи. Але та швидкість, з якою вони беруть свої емоції під контроль, іноді просто вражає.

Сталевого кольору шкіра, біле волосся і злегка загострені вуха роблять рію схожою на дроу з нашого земного фентезі. Холодна краса, гострий, як бритва, погляд. Тим цікавіше в цю мить спостерігати крайній ступінь подиву на її обличчі.

Прикривши чорні очі, вона посміхається, ледь помітно хитаючи головою.

− Мушу зізнатися, я дуже здивована, моя імператрице. Але, звісно, всі ваші умови я виконаю якнайшвидше. Мою особисту думку додати до списку, чи ви бажаєте почути її усно?

− Буду вдячна за обидві форми. гадаю, двох днів буде більш ніж достатньо, щоб підготувати всю інформацію. Вам повідомлять, коли я зможу вас прийняти.

За правилами етикету ця фраза є негласним сигналом до закінчення розмови. Тому рія Іошші, правильно витлумачивши мої слова, підіймається. І, подякувавши за зустріч та виявлену довіру, залишає терасу, на якій ми розмовляли.

− Що скажеш, алмо Ніба? − повертаю я голову до ранвіша, що стоїть за моєю спиною. – Наскільки вона була щирою у своїх словах та реакціях?

− Мені складно судити саме про щирість, – обережно зауважує той. – Емоції не настільки… однозначні. Але можу сказати, що ви її сильно вразили, моя імператриця. І викликали суміш емоцій дуже близьких до поваги. Про притулки рія Іошші говорила дуже переконано, як і про своє прагнення зробити життя цих дітей кращим. А ваші слова щодо реорганізації її щиро зацікавили.

− Це дуже добре. Дякую, – усміхаюся ранвішу.

– Ви мене для цього покликали? − з дитячою цікавістю дивиться він на мене.

− Не тільки. Я хотіла запитати, чи не погодишся ти й далі виступати моїм помічником на таких зустрічах? Чи це буде це для тебе надто обтяжливо? − У світі, де будь-які емоційні пориви заведено ховати й давити ледь не в зародку, мені дуже корисно буде знати, що все-таки відчувають мої співрозмовники. І якщо від ментальних впливів тут всі давно навчилися закриватися, оскільки існують на-агари, то з емпатами найвищим ашарам навряд чи часто доводилося стикатися.

– Я… можу спробувати, – несміливо посміхається ранвіш. І це саме та відповідь, яку мені дуже хотілося почути.

З того дня, як я заспокоювала його в темній гардеробній, вже багато чого змінилося. Одо Мі-ічан все-таки зумів синтезувати досить гарне заспокійливе, щоб наш гість зміг більш-менш комфортно почуватися в імператорському палаці. Але найвагоміше те, що бідолаха наважився просити у моїх се-аран про імперське підданство. І хоча ті обіцяли виконати його прохання після останнього суду, Ніба вже почав позиціювати себе підданим Аша-Ірон.

− А що ви скажете, ріє Соро? − повертаюся я тепер уже до своєї наставниці.

– Скажу, що ви дуже змінилися за цей місяць, моя імператрице, – усміхається вона. – Стільки зваженого та продуманого прорахунку у розмові, що вас вже цілком варто побоюватися. Що ж до притулків… будьте дуже обережні у своїх діях. Я ж правильно розумію, що ви націлилися на те, щоб дати дітям відмовникам можливість вибору у майбутньому? – Дочекавшись мого ствердного кивка, вона продовжує, обережно підбираючи слова: − Існування притулків у тому вигляді, в якому вони існують зараз, дуже багатьом вигідне, тому ваші нововведення швидше за все зустрінуть опір. Але рія Іошші цілком може стати вашою соратницею в цій справі. Досить відданою у своїх рамках.

На більше я поки що навіть не розраховую. Цього достатньо, щоб зрушити справу з мертвої точки. А там побачимо.