Читати книгу - "Одержимий злом"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вістінґ запитально глянув на Стіллера. Той кивнув, даючи зрозуміти, що він теж приєднається.
— Що ж, там і зустрінемося, — сказав Вістінґ Семмельману.
Щоб потрапити на протилежну околицю Осло, у Ліллестрьом, треба було перетнути все місто. На виїзді на кільцеву дорогу вже вилаштувалася тягучка. Вони добралися на місце й припаркувалися з чвертьгодинним спізненням. Поліцейський на прохідній для відвідувачів пропустив їх через турнікет. Шестеро слідчих уже сиділи за великим столом для нарад. Сорокарічна жінка на протилежному кінці столу підвелась і відрекомендувалася.
— Рейдюн Коксвік, старша інспектор поліції.
Вістінґ сів на вільний стілець поруч із Семмельманом. Стіллер зайняв місце навпроти. Вони коротко ознайомили присутніх зі станом справ, а тоді Вістінґ прозвітував детальніше. Про невдале вистежування Тома Керра промовчав, лише повідомив, що вони знайшли літній будинок, де втікач перевдягнувся і поцупив ключі від катера.
— Маєте когось на оці, хто міг би йому допомагати? — запитала Коксвік.
Вістінґ розповів про листи, які виносила з тюрми Луне Мельберґ.
— Тео Дерман, — повторив собі під ніс один зі слідчих. — Звучить як вигадане ім’я.
Вістінґ труснув головою.
— Що ви сказали?
Молодий слідчий говорив вестланнським діалектом. Вістінґ відразу зрозумів, щó той сказав, але щось у його словах викликало ледь вловний резонанс.
— Може, псевдонім чи щось таке, — пояснив слідчий. — Хоч ім’я і не зареєстровано в переписі населення, десь усе ж може висіти поштова скринька.
— Адреси теж не існує, — додав Вістінґ. — В Осло немає вулиці Антона Брекке.
Він занотував собі нагадування: запитати Гаммера, наскільки далеко він просунувся у перевірці Поштової служби. Рейдюн Коксвік кивком голови подякувала за звіт і перейшла до подробиць справи про вбивство Нанни Томле.
— Це вбивство має істотні спільні риси з іншими убивствами, за які було засуджено Тома Керра. Це саме стосується і зникнення Таран Нурюм. Усе змушує нас припустити, що тут замішаний Інший.
Куксвік вивела на великий настінний екран фото жертви. Вістінґ одразу її впізнав, свого часу фотографія з’явилася в усіх медіа. Біляве волосся обрамляло кругле личко з блакитними очима, веснянками і пухкими губами.
— Нанна Томле, 22 роки. Працювала в кав’ярні на вулиці Університетсґата в Осло. Незаміжня, ніяких тривалих стосунків у минулому. Мешкала разом з матір’ю.
Друге фото було взято з камери спостереження на залізничній станції 14 липня о 01.47. Про це свідчила позначка в кутку кадру.
— Це її останнє прижиттєве фото, — сказала Куксвік.
Вона витримала паузу, не прибираючи фотографію з екрану, а потім замінила її супутниковою. На зображенні було позначено квартиру Нанни Томле, пунктирною лінією нанесено маршрут. Відстань від залізничної станції до будинку — 732 метри, по прямій лінії — менше.
— Після вбивства ми не спостерегли там нічого такого, що можна було б пов’язати зі справою, — вела далі Куксвік. — Фіксували всі пересування людей і рух транспорту в кварталі, проаналізували телефонний трафік, переглянули записи на камерах спостереження. Ніякого результату.
Вона обвела поглядом стіл, ніби питала, чи не бажає хтось із колег додати коментар.
— Шість тижнів тому в лісі під Оппеґардом, між озером Єршьоен та Бюннефьордом, було знайдено відірвану праву руку.
На екрані з’явилася карта місцевості.
— Пошук розширили й знайшли ще багато частин тіла, а згодом і місце, де закопали рештки. Чимало з них пошматували звірі, випорпали з ями й рознесли по лісі.
Далі пішли фотографії залишків мотузок, намотаних навколо стоп та зап’ястків. На близьких планах було видно, що все мотуззя зав’язане однаковими вузлами.
— Мотузки з ідентичними вузлами знайшли на двох трупах у лісі, за хутором Тома Керра, — продовжувала розповідь Рейдюн Куксвік. — Біологічних слідів не виявлено. Частини тіла були оброблені рідким хлором. Внутрішньо і зовнішньо.
Усе, що повідомила старша інспекторка, Вістінґ уже знав від Стіллера, а от фотографій досі ще не бачив.
— Що це за синці на стегні? — запитав він, показуючи пальцем на екран.
Уздовж одного стегна тягнулися дві ледь видні діагональні смужки, темнішого кольору, ніж решта шкіри.
Рейдюн Куксвік кивнула, мовби схвалюючи його уважність.
— На інших частинах є такі самі синці, — відповіла вона. — Кримінальні техніки вважають, що після розчленування шматки поскладали в пластикові бокси із заглибленнями на дні, а потім залили хлором. На тих рештках, які лежали в самому низу, і відбилися заглиблення.
— Вам вдалося з’ясувати, які саме бокси використовувалися?
— Найімовірніше шведського виробника — «Smartstore». У Норвегії вони продаються у крамницях низьких цін «Europris». Проміжки між заглибленнями вказують на ящики місткістю 70 літрів.
— Він мав би скористатися щонайменше двома або трьома, — втрутився слідчий з вестланнським діалектом. — В одному з наших проєктів ми відстежуємо всі такі ящики, куплені за останні дванадцять місяців, проте залежимо від того, що не всі покупці — члени клієнтського клубу або ті, хто оплачував купівлю банківською карткою.
Вістінґ кивнув, погортав свої нотатки.
— Лише в одному захоронення Нанни відрізняється від захоронень Теї Полден і Сальви Гаддад, — озвався Семмельман. — Перших двох закопали майже на глибині одного метра в грузькій, болотистій землі. А частини тіла третьої жертви лежали ледь не на самій поверхні, і звірі змогли до них дістатися.
Відповів один зі слідчих, який досі мовчав.
— Ґрунт у Чорному лісі значно твердіший, — завважив він. — Багато коріння. Там глибоко не копнеш. Та й копати він мусив сам. До того ж, не страшний ризик, що її знайдуть. Він знав, яку нищівну дію має хлор. Не було підстав боятися, що поліція виявить його ДНК.
— Чи шукали в тій місцевості ще захоронення? — запитав Вістінґ.
Рейдюн Куксвік запитально глянула на нього.
— Я маю на увазі Таран Нурюм, — пояснив Вістінґ і нагадав: — Її ж так і не знайшли. Якщо вбивця той самий, він мав би закопати її неподалік.
— Так, ми пустили службових собак, але вони нічого не виявили.
Розмова за столом точилася доволі мляво. Вістінґ час від часу поглядав на годинник. Йому ще треба було підвезти Стіллера до Кріпоса, перш ніж вернутися у Ларвік на зустріч зі слідчим Спецвідділу.
Нараду закінчили коротким підсумком і планами на майбутнє.
Вони вийшли надвір. Дощ ущух, але хмари низько нависали над землею.
—Ти не встигнеш на зустріч, — сказав Стіллер, сідаючи в авто.
— Нічого, зачекають…
Розділ 36
Головною темою усіх радіотрансляцій була новина, що Тома Керра досі не затримали. Один із поранених поліцейських ще перебував у лікарні, решту виписали.
Ліне сповільнила швидкість. Якийсь автомобіль обігнав її під дощем, коли вона з’їжджала з автостради на майданчик для перепочинку.
Їй буде потрібен інсайдер у поліції. Не батько, а людина, відкритіша за нього. І не Адріан Стіллер. Хтось такий, як ота
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одержимий злом», після закриття браузера.