Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

— Ватсон знає, що я зовсім недавно одужав, — пробурмотів він. — Але ці нервові напади досі мене переслідують.

— Дозвольте нам відвезти вас додому в екіпажі, — запропонував Каннінгем-старший.

— Ні, якщо вже я опинився тут, то хотів би де в чому переконатися. Це зовсім не важко. Бачте, у мене склалося враження, що Вільям з’явився на сцені не до, а після того, як грабіжник проник у будинок. Двері було зламано, але ви все ж вирішили, що крадій не встиг побувати всередині.

— По-моєму, це очевидно, — похмуро зазначив містер Каннінгем. — Мій син іще не лягав і напевно почув би, якби в будинку хтось ходив.

— Де він перебував у цей час?

— Я курив у своїй туалетній кімнаті.

— Де розташоване її вікно?

— Останнє зліва, поряд із вікном батькової спальні.

— І, звісно, у ваших кімнатах світилося.

— Безумовно.

— У цьому й полягає дивина, — посміхнувся Голмс. — Вам не здається дивним, що грабіжник — до того ж не новачок — зламує двері, побачивши, що у двох кімнатах горить світло і як мінімум двоє з членів сім’ї не сплять?

— Напевно, це був відчайдушний хлопець.

— Якби в цій справі не було дивацтв, нам би не довелося звертатись по допомогу до вас, містере Голмс, — сказав Алек Каннінгем. — Але ваше припущення про те, що крадій устиг побувати в будинку до того, як його помітив Вільям... Мені здається, це щирісінька нісенітниця. Адже нічого не пропало!

— Як знати, — похитав головою Голмс. — Наш грабіжник є особистістю незвичайною та поводиться не так, як пересічний хатній злодій. Згадайте, що він узяв у Актона. Клубок шпагату, прес-пап’є і ще деякі дрібнички.

— Що ж, містере Голмс, — сказав Каннінгем-старший. — Ми в будь-який час до ваших послуг. Усі ваші розпорядження будуть одразу виконані.

— По-перше, — сказав Голмс, — я б хотів, щоб ви призначили винагороду за свідчення про грабіжника. Думаю, п’ятдесяти фунтів буде цілком досить. Я тут накидав приблизний текст оголошення в газету, підпишіть його, якщо вам не важко.

— Я радо віддав би п’ятсот, — пробуркотів Каннінгем-старший, приймаючи з рук Голмса лист паперу і перо. — Але дозвольте, тут, здається, неточність! — вигукнув він, пробігши поглядом документ. — Ви пишете: «Вночі з понеділка на вівторок десь близько дванадцяти сорока п’яти було здійснено спробу...» Але ж насправді це відбулось об одинадцятій сорок п’ять!

Помилка Голмса мене занепокоїла, адже я знав, як прискіпливо він ставиться до своїх промахів. Що не кажи, а точність у деталях для його професії є річчю засадничою. Хвороба не минула для мого друга безслідно, і це маленьке непорозуміння довело мені, що до одужання ще далеко.

Інспектор здивовано зрушив бровою, а Алек Каннінгем відверто розсміявся. Суддя тут-таки виправив помилку й віддав папір Голмсові.

— Нехай це надрукують якомога швидше, — сказав він. — Як на мене, дуже непогана ідея.

Голмс обережно заховав аркуш між сторінками свого записника.

— А тепер, — сказав він, — нам варто оглянути увесь будинок і переконатися, що цей дивний крадій справді нічого не забрав.

Спочатку Голмс оглянув вхідні двері. Зломщик діяв просто — він просунув у замкову щілину кінчик ножа і за його допомогою відвів назад язичок замка. На дверях поряд зі щілиною залишилися помітні сліди вістря.

— Коли ваші слуги лягають спати? — несподівано запитав Голмс.

— Близько десяти.

— Наскільки я розумію, Вільям теж лягав у цей час.

— Так.

— Надзвичайно важливо, що тієї ночі він у цей час не спав. Тепер, містере Каннінгем, я попросив би вас провести нас до будинку.

Викладений кам’яними плитами коридор, до якого прилягала кухня, закінчувався дерев’яними сходами, що вели на другий поверх будинку. Нагорі розміщувався просторий майданчик, на який вели також сходи від парадних дверей. Туди ж таки виходили двері вітальні й кількох кімнат, включно зі спальнями містера Каннінгема та його сина. Голмс підіймався повільно, запам’ятовуючи розташування кімнат, сходів і вікон. Із виразу його обличчя було видно, що він, як говориться, йде по гарячому сліду, але я, хоч убий, не тямив, про що він думає.

— Сер, — нетерпляче промовив містер Каннінгем. — Я, звісно, розумію, що все це конче потрібно. Але подивіться самі. Ось моя спальня, ось кімната мого сина. Невже ви гадаєте, що ми б не помітили, якби злодій піднявся сюди?

— Може, випробувати іншу версію? — насмішкувато підтримав батька містер Алек.

— Я б усе ж хотів продовжити огляд. Мені необхідно, наприклад, з’ясувати, куди виходять вікна спалень. Ось це, напевно, кімната вашого сина. — Голмс штовхнув двері. — А там, мабуть, та сама туалетна кімната, в якій він курив, коли почувся шум ізнизу. Тут має бути вікно. Куди воно виходить? — Він пройшовся по спальні, відчинив двері до туалетної кімнати й роздивився її.

— Сподіваюсь, тепер ви задоволені? — кинув Каннінгем-старший.

— Дякую вам. Я побачив усе, що мені було треба.

— У такому випадку, якщо це вже так необхідно, пройдімо до моєї кімнати.

Містер Каннінгем стенув плечима і попрямував до своєї спальні, яка виявилася нічим не примітною кімнатою зі звичайною, якщо не сказати з геть зовсім непоказною, обстановкою. Коли ми всією компанією наблизилися до вікна, Голмс відстав, і ми з ним опинились позаду. Біля ліжка стояв маленький столик із блюдом апельсинів і карафою з водою. Коли ми проходили повз, Голмс, на мій превеликий подив, на секунду загородив мені дорогу та свідомо перекинув ногою столик. Карафа розлетілася на друзки, а фрукти розкотились по всій підлозі.

— Ну ось, будь ласка, Ватсоне. Помилуйтеся, що ви накоїли, — цілком спокійно сказав він, засмучено хитаючи головою. — Зіпсували такий гарний килим.

Геть розгублений я нахилився й почав збирати фрукти, розуміючи, що мій друг із якоїсь причини хоче, щоб я взяв провину на себе. Всі інші також узялися ловити по всіх кутках апельсини і ставити на місце столик.

Тим часом Голмс зник.

— Ось тобі й маєш! — вигукнув інспектор. — Куди ж він подівся?

— У цього пана, по-моєму, — проговорив Алек Каннінгем, — не все гаразд із головою. Батьку, подивімося, куди це він подівся.

Вони квапливо вийшли з кімнати, залишивши нас з інспектором і полковником у неабиякому