Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

Інспектор витяг зі свого записника пом’ятий клаптик паперу й подав Голмсу.

— Це було знайдено в руці убитого. Схоже на уривок якогось документа. Тут згадано час, коли загинув нещасний кучер. Судячи зі змісту, це щось на кшталт запрошення на зустріч.

На папері вціліли ось такі слова:

об одинадцятій годині сорок п’ять хвилин

дізнатися, що

можливо

— Якщо це дійсно запрошення, — вів далі інспектор, — то напрошується висновок, що Вільям Керван, хоч і вважався за чесну людину, міг бути в змові з крадієм. Можливо, він зустрівся зі злочинцем і навіть допоміг йому зламати двері, після чого вони щось не поділили та зчепилися між собою.

— Цей клаптик рукопису надзвичайно цікавий, — нарешті проговорив Голмс, уважно вивчивши записку. — Справа набагато складніша, ніж я уявляв. Ваше зауваження щодо можливого зв’язку між грабіжником і слугою та здогадка про те, що в листі, можливо, містилося запрошення на зустріч, здається мені не позбавленим підстав. Але цей клаптик указує й на те, що... — Він узявся за підборіддя й на декілька хвилин занурився в роздуми. Коли Голмс повернувся до дійсності, я з подивом помітив, що щоки його порожевіли, а очі блищать, як до хвороби. Здавалося, до нього повернулась колишня енергія.

— Знаєте, інспекторе, — вигукнув він, — я зовсім не проти взятися за цю справу! Є в ній щось привабливе. Якщо дозволите, полковнику, я залишу вас із Ватсоном, а сам прогуляюся з інспектором, щоб перевірити деякі свої міркування. Обіцяю за півгодини повернутися.

Приблизно за півтори години повернувся інспектор — але без Голмса.

— Містер Голмс усе ще снується туди-сюди двором і просить, щоб ми разом вирушили до будинку містера Каннінгема.

— Навіщо?

Інспектор знизав плечима.

— Не можу сказати. Між нами — мені здається, містер Голмс іще не зовсім здоровий. Він надто збуджений і поводиться якось дивно.

— Не хвилюйтеся, — заспокоїв я його. — Ці дивацтва — частина його методу, я давно це знаю.

— Я б сказав, що в нього досить незвичні методи, — пробурчав інспектор. — Полковнику, поквапмося, оскільки містерові Голмсу нетерпеливиться розпочати.

Голмс і справді нервово походжав двором, низько нахиливши голову й засунувши руки в кишені брюк.

— Справа стає все цікавішою! — вигукнув він, помітивши нас. — Ватсоне, ця поїздка на природу дійсно йде мені на користь. Я чудово провів ранок.

— Ви вже побували на місці злочину? — довідався полковник.

— Так, ми з інспектором провели невелику рекогносцировку.

— Пощастило хоч щось знайти?

— Ми бачили деякі дуже цікаві речі. Ходімте, я все розповім дорогою. По-перше, ми оглянули тіло бідолахи. Він дійсно помер від вогнепальної рани. У нього вистрілили з револьвера.

— А ви хіба мали сумніви щодо цього?

— Ніколи не завадить зайвий раз перевірити. Інспектор теж не гаяв часу. Потім ми поспілкувалися з містером Каннінгемом та його сином, вони вказали нам місце, де злочинець переліз через живопліт. Потім ми зустрілися з матір’ю вбитого, щоправда, нічого нового від неї ми не дізнались. Але й без того я твердо впевнений, що злочин цей аж ніяк не звичний. Думаю, ви погодитеся зі мною, інспекторе: затиснутий у руці вбитого клаптик паперу з точною вказівкою часу, коли відбулося вбивство, — доказ надзвичайно рідкісний.

— Це може дати ключ до розгадки, містере Голмс.

— Не може дати, а дає! Автор цієї записки витяг із ліжка кучера Вільяма Кервана в дуже пізній час. Але де ж решта аркуша?

— Я обстежив усе навколо будинку, але нічого не знайшов, — сказав інспектор.

— Її вирвали з рук убитого, бо в ній містилося те, що вказувало на вбивцю. На вашу думку, як він мав би вчинити з папером? Швидше за все, запхав до кишені, не звернувши уваги, що невеликий клаптик залишився в руці жертви. І якщо записка опиниться в наших руках, ми будемо в двох кроках від розкриття всієї справи.

— Але як нам залізти в кишеню злочинця, не спіймавши його самого?

— Гарне запитання. Маємо ще одну зачіпку: Вільям одержав записку. Значить, хтось її приніс або вона надійшла поштою.

— Я довідався, — вставив інспектор. — Кучер одержав листа учора з денною поштою. Конверт він знищив.

— Чудово! — вигукнув Голмс. — Отже, ви бачилися з поштарем. Із вами приємно працювати, інспекторе... А ось і сторожка! Йдіть за мною, полковнику. Якщо не заперечуєте, я покажу вам місце злочину.

Ми залишили позаду невелику будівлю, в якій жив кучер з матір’ю, і вийшли на дубову алею. Дорога вела до впорядкованого старовинного будинку часів королеви Анни. Проминувши парадні двері, Голмс із інспектором обвели нас навколо будинку до бічного входу. Сад відокремлював його від живоплоту, що тягся вздовж дороги. Біля дверей, що вели до кухні та буфетної, чергував констебль.

— Офіцере, відчиніть двері, будь ласка, — попросив Голмс. — Ось на цих сходах стояв містер Каннінгем, дивлячись на чоловіків, що боролися внизу. Містер Каннінгем-старший був коло другого вікна ліворуч, звідти він бачив, як убивця пробіг ліворуч від ось цього куща. Потім містер Алек збіг сходами і нахилився над пораненим. Земля тут, як бачите, утоптана, тому слідів не залишилося.

Тим часом із-за рогу будинку показалися двоє чоловіків і попрямували до нас. Один із них видавався старшим, у нього було вольове, порите глибокими зморшками обличчя, пильні очі глибоко сиділи під густими бровами. Другий був ефектного вигляду молодий чоловік, чий жвавий вираз обличчя та показний костюм жодним чином не відповідали тій справі, яка привела нас сюди.

— Ще не знайшли вбивцю? — звернувся молодик до Голмса. — Я думав, що для вас, лондонців, це дріб’язкова справа. Але, схоже, ви не такі вже й моторні, хіба ні?

— О, дайте нам ще трохи часу, — бадьоро обізвався Голмс.

— Вам він точно знадобиться, — сказав Алек Каннінгем. — Схоже, у вас і досі немає навіть версій.

— Одна є, — відповів інспектор. — Ми вважаємо, що якщо нам удасться знайти... Боже правий, містере Голмс! Що це з вами?

Раптом обличчя мого друга жахливо спотворилось. Очі підкотилися, губи зсудомило, і він із болісним стогоном опустився на землю. Ми були так перелякані цим несподіваним нападом, що відразу ж кинулися до Голмса, підвели, віднесли на кухню й посадили в просторе крісло. Він сидів, безсило схиливши голову на спинку та