Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

«Як серпом по шиї. Як ножем по серцю»

            Степанія, перебуваючи у чудовому настрої, та ще й з транспортом, встигла переробити купу справ.

            Зустрілася з подружками, розповівши коротку історію про зраду чоловіка і свій переїзд до села. Без подробиць про балакучий будинок, та про свої нові таланти, звичайно ж.

            Подруги одностайно побажали Миколі раптової еректильної дисфункції, а Стьопці добре влаштуватися на новому місці та обіцяли заїхати у гості.

У супермаркеті запаслася деякими харчами, засобами гігієни і абсолютно щаслива поїхала додому в шикарному автомобілі. Поїздкою насолоджувалась повною мірою, бо може  ніколи їздити на такій автівці не доведеться. Щось усередині неї протестувало проти кандидатури олігарха-Антона на чоловіка. Такий все на собі зав'яже, як їй свої нові обов'язки виконувати з подібним чоловіком?

Майже біля самого села стався з жінкою невеликий конфуз. Хоча ні. Великий.

  З того ні з сього раптом дихання перехопило, в голові зашуміло і нудота накотила. "Блін, я що захиталася?" - майнуло в голові.

-Романе... Зупиніть… - просипіла вона і скрутилася у вузол на задньому сидінні. Водій ударив по гальмах, поспішно з'їхав на узбіччя і стурбовано вискочив із машини. Злякався, мабуть, кари Грізного, якщо з нею раптом що станеться.

-Степаніє Станіславівно, води? - простяг їй пластикову пляшку мінералки. Стьопка з його допомогою виповзла з авто і вмилася шипучою водою. Нудота не відпускала.

            Стало тільки гірше. До нудоти додалося неабияке запаморочення і шалено забилося серце. «Та що ж це таке?!»

У спробі оговтатися, Стьопка глибоко дихала, затримуючи подих і опускала голову між колін, сівши прямо на пожовклу траву на узбіччі, але нічого не допомагало. За симптомами її стан був схожий на гостре отруєння. Але ж вона нічого з ранку не їла. Випила лише філіжанку чаю з подругами. «Мати Василева, що ж так погано?» Потім нещасну вирвало і на якийсь час вона знепритомніла.

Чи їй так здалося? Тому що вона ніби бачила стурбоване обличчя водія і чула шум вітру, але ніби знаходилася в іншому місці. Очі заплющились.

            І тут її щосили вдарило об підлогу! Жінка розплющила очі. Хотіла закричати, та не вийшло.

            Автівки і Романа не було і знаходилася Степанія не в полі біля рідного села, а на якійсь підлозі і обіймалася... з унітазом! Жінка злякано подивилася на всі боки. Білі стіни у кахелі, коричнева плитка на підлозі з шаховим візерунком. Унітаз чистий. «Значить туалет не громадський!» - спало на думку.

            Піднялася на ноги і ледве не заволала! Це не її тіло! Маленькі акуратні ступні з рожевим лаком на нігтях не могли їй належати! Та ж у них тридцять п'ятий розмір, у цих ніг, не більше! Тоді як у Степанії сороковий!

            Ці чужі ноги зробили кілька кроків, руки вхопилися за борт раковини у спробі встановити рівновагу. Стьопка відчула, як чуже тіло тремтить від слабкості і ледве випростується.

            Перед очима з'явилося дзеркало і лице тієї, у чиє тіло невідомо як вторглася Степанія. Дівча було молоде. Років двадцять, не більше. Чорне волосся, стрижка під хлопчика, біла алебастрова шкіра та величезні блакитні очі. Дівчину можна було б назвати красунею, але синці під очима і виснажений вигляд псував весь вигляд. Одягнена дівчина була у спортивний рожевий топ та обтягуючи шорти, які носять зазвичай на тренуваннях, а на шиї висів золотий кулон у формі серця на шкіряному шнурі. Поки Степанія усвідомлювала весь жах того, що сталося з нею, дівчина гірко посміхнулася, взяла з раковини тест на вагітність і подивилася на дві смужки. «Ой-йо! Ми вагітні!

-Ось ти і дострибалася, Зойко! - прошепотіла дівчина і зашпурнула тест в урну. Потім її рука потяглася до кулону і розкрила його. У кожній половинці серця було по світлині. Перша, із зображенням тієї самої Зойки, тільки з довгим волоссям, а друга – Романа, водія Грізного.

            Стьопка хотіла б закричати, чи охнути, видати хоч якийсь звук, та тільки нічого не виходило, тіло не слухалося. Останнє, що побачила жінка – краплі сліз, що впали на медальйон.

 ***

            Степанія прийшла до тями. Зрештою закричала. Схопилася на ноги, ледь не збивши наляканого на смерть водія.

-С-Степанія Ста... - почав він.

-Романе! - Стьопка вчепилась у його руку, все ще нетвердо стоячи на ногах, - ти знаєш Зою?

-Е-е-е… - судячи з побілілого обличчя, Роман Зою знав.

-Ти їй потрібний! - вичавила з себе жінка і тільки тоді зрозуміла, що ридає, сльози течуть по обличчю, голос тремтить.

-Звідки ви... - Роман збліднув ще сильніше.

-Не питай! Просто знаю! - жінка підібрала пляшку, з водою, жадібно сьорбнула і відчула, що фізично їй краще. Нудоти ніби не було.