Читати книгу - "Ліки від страху"

Професор обсмикнув на собі тілогрійку, глибоко застромив великі пальці за солдатський ремінь, відкинув назад велику лису голову, ніби хотів роздивитися мене краще, невизначено гмукнув:

— Що ж, історія і такі випадки знає.

— А саме?

— Ну хоча б винайдення ацетиленового пальника. Коли Шарль Пікар опублікував свою роботу, колеги взяли його на кпини. А лондонські грабіжники, не маючи достатньої підготовки, щоб засумніватися в науковій компетентності Пікара, замовили за його схемою автоген і через місяці, розрізали броньований сейф Комерційного банку. — Благолєиов поволі, обережно нахилився, підняв із землі лопату, граблі, акуратно прилаштував їх до коричнево-сірого стовбура яблуні, показав мені на лавку: — Сідайте, в ногах правди нема.

Лавиця була прегарна. На двох гранітних валунах трималася дубова колода, плавно й дуже зручно заглиблена посередині; ззаду й зверху затінювали лаву гілки старого осокора, а перед нею вкопали в землю стола — пеньок, любовно й уміло вирубаний у потрібну форму, широкий, у два обхвати.

У цьому саду все було незвичне — я таких садів і не бачив ніколи. По складеному з дебелих, торкнутих прозеленню каменів альпінарію цідився прозоро-льодяний струмочок, вода набиралася в округлу кам'яну чашу й переливалася через неї склянистим водоспадом у крихітне озерце. Від крапель розбігалися до берегів, зарослих папороттю, рівні плавні кола, вітерець ворушив на іграшкових хвилях червоно-жовто-зелені кораблики облетілого листя. У саду всохлі дерева не спилювали, а здирали з них кору, підтинали зайві гілки, дуб шліфували до деревини й покривали польським паркетним лаком, і стояли в сутінках живих дерев бурштинові, густо-медового кольору лісовики та відьми, завмерлі для стрибка олені, сонячно просвічувалися дивовижні птахи й чудернацькі неземні звірі.

Доріжки, викладені кам'яними візерунками, квітники, вигадливо підстрижені кущі, прямокутний газон перед будинком, зелений і гладенький, наче більярд…

— Ви курите? — запитав Благолєпов.

— Ні, не навчився.

— Похвально. А от я страждаю — останнього недокурка погасив об носилки, коли мене тягли з третім інфарктом. Ну, в кожному разі, добре, що ви не палите, розмовляти буде легше, інакше ми б мучили один одного спокусою і утримуванням. А каву п'єте?

— Охоче.

— Підемо в дім чи на подвір'ї?

— У саду було б краще, але це, мабуть, складно…

— Чому ж? Зараз ми з вами тут чудово влаштуємося. Посидите трохи, подихаєте.

Благолєпов рушив до дачі. Він йшов неквапно, дивлячись у землю, і всі кроки у нього були різної довжини, наче він бачив на доріжці лише одному йому помітні ямки й перед кожною ненадовго задумувався — переступити, обминути чи, якщо міленька, стати просто в заглибнику. Тримався він неприродно прямо, мовби ніс у грудях своїх лякливе звірятко, якого ні в якому випадку не можна було турбувати.

Зателефонувавши на професорову квартиру й не заставши його вдома, я не полінувався приїхати сюди, в Опалиху, на дачу, адже в обраному мною принципі дослідження ділової кар'єри Панафідіна розмова з його науковим керівником мала стати відправним моментом.

Коли я прийшов, Благолєпов обкопував яблуні. Підперезаний ременем, за який він раз по раз застромлював великі пальці, в штанях, заправлених у білі вовняні шкарпетки, з великою лисою головою та довгими сивими вусами, він більше скидався на чумака, ніж на професора біохімії. Так, вигляд у нього був хоч куди, й лише з того, як він носив у собі втомлене скляне серце, відчувалося, що він дуже хворий.

Напрочуд тихо було в саду. Видзвонювали краплі на озеречку, та сіра пташка із зеленим комірцем розгойдувалася неподалік од мене на гілці й виспівувала тихенько: цві-цві-цуїк, цві-цві-цуїк. Червонувате вечірнє сонце зависло на рукастій сосні мов дитяча кулька, ліловий туман стелився смугами уздовж огорожі в кінці саду.

Грюкнули двері в будинку, на ґанку з'явився Благолєпов із тацею в руках. І йшов він з нею так само прямо, наче жрець великий, що підносить до вівтаря священну жертву. Я взяв у нього тацю, поставив на стіл. Посередині пенька стримів керамічний горщик півень, над яким диміли жовті, червоні, багряні, сині вибухи махрових айстр. Гостро пахло мокрою землею, яблуками та спаленим листям.

На таці вмістилися банка з кавовими зернами, спиртівка, млинок, схожий на зенітний снаряд із ручкою на хвості, цукорниця, дві тоненькі порцелянові чашечки, срібні ложечки.

— Ви каву любите? — запитав він.

— Як вам сказати… Люблю, мабуть.

Благолєпов усміхнувся, посмикав себе за вуса:

— Значить, не любите. Каву можна любити тільки пристрасно — мов коханку, щоб із спокусою межувала заборона, це надає каві особливої терпкості й неповторного смаку. Щоб відчути її принадність повністю, необхідна категорична лікарська заборона.

— Вам, очевидно, лікарі не рекомендують каву, — зауважив я обережно.

— Мені лікарі «не рекомендують» усе, — засміявся старий. — Але в моєму віці людина вже мусить навчитися вирішувати сама. Мені цього, до речі, все життя бракувало…

— Дивлячись на вас, так не скажеш.

— Дивлячись, ні про кого нічого не скажеш. Очі — обманщики, лжесвідки, зрадники. Очам не варто вірити. О-хо-хо, — він важко сів на лаву, поклав у спиртівку декілька круглих рафінадно-білих шматочків сухого спирту, насипав у млинок зерен і подав мені: — Працюйте.

Я крутив хвоста зенітного снаряда, а Благолєпов поклав у турку цукор, підступив до водоспадика й набрав у неї прозорої, леді, пропахлої травою води. Від шаленого крутіння маленьких жорен мій снаряд розігрівся, і довкола поповз гіркуватий топкий аромат теплої свіжозмеленої кави.

— Досить, — мовив Благолєпов.

Я передав йому млинка, й він висипав у турку коричневий пахучий порошок. Кава застигла на воді горбиком: вона дуже поволі вбирала вологу. Потім професор кинув туди ж крихітний пучечок солі, поставив посудину на спиртівку й чиркнув сірником. Прудке полум'я лизнуло денце турки й ледь чутно загуло.

— Якщо мені прийняти вашу пораду не довіряти очам своїм, то, не будучи фахівцем у такому тонкому питанні, я повинен одразу ж здатися, а розслідування припинити, — сказав я.

— А мені якраз здається, що ваша некомпетентність у фаховій частині питання є перевагою: ви будете вільні від тягаря