Читати книгу - "У країні ягуарів"

Над шкурами літають дрібні оси, але чомусь не сідають на них. А от мурашки — ці часто навідуються до шкур, щоб вигризти залишки м'яса. Добре, що хоч шкур не чіпають.

Як жахливий сон згадую ті дні, коли сидів з хворою ногою, прикутий до одного місця.

З якою радістю я вирушу завтра вранці на вкриту густим лісом вулканічну гору, котру так давно збирався відвідати. А поки що даю лад своїм речам, запаковую комах, щоб згодом надіслати їх в Угорщину.

Пополудні починаю рибалити. Я так давно не їв смачної юшки. Проте сьогодні мені не щастить. Ось уже більше години поплавок погойдується на воді, а риба не клює. Ніби вся повтікала звідси. Тінь довшає. Вечоріє, а я ще й не обідав. Підкидаю в багаття дров Вода в казанку википає, а риба не ловиться. В'ялена пірарука і фаринья вже надокучили. Однак коли нічого не вловлю, доведеться набивати шлунок ними.

Доливши в казанок води, беру з собою в човен останні банани, що вже почорніли. Треба чимось пообідати. За час хвороби я поїв майже всі банани й апельсини. В цьому мені допомогли й мурашки… Тепер доведеться харчуватися тим, що дадуть джунглі і річка, яка сьогодні до мене щедра, ніби мачуха.

Кілька разів виймаю з води гачок з наживкою. Шматок засмаженого м'яса — незайманий. Я міняю принаду і нюхаю м'ясо. Та воно ж смердить! Ось чому риба не бере його! Запах шкур та зміїного посліду такий міцний, що м'ясо засмерділося. І хто б міг подумати, що тут така капризна риба?! Чорна піранья — не перебірлива, але в цій річці її немає. Що ж, пошукаю якусь іншу принаду. Юшку буду їсти, видно, пізно, аж увечері.

Вирушаю в ліс шукати принади. Далеко в гущавину вирішив не забиратись, бо п'ята ще трохи ниє. Взяв із собою рушницю. Добре було б підстрелити якогось невеличкого звірка або птаха для наживки, йду вздовж берега вниз за течією. Сюди звірі приходять на водопій. Серед них трапляються і дрібні гризуни. От якби вполювати лінивця. На смак його м'ясо схоже на баранину.

Скрізь звисають ліани, виткі рослини, часто зустрічаються орхідеї. Ось у цього виду орхідеї, мабуть, немає квітів, лише листя. Повітряне коріння густо обплітає гілки і листя. Наді мною бринять оси, різні комахи. Я можу лише пошкодувати, що не взяв із собою сачка.

Кроків за шість переді мною в опалому листі копошиться біло-чорний, з дрібними візерунками і цяточками на шкурі тежу — збирає жуків. Шкура цієї ящірки коштує досить дорого. Постріл. Куля пройшла крізь голову тежу. Я кладу плазуна на трухляву колоду, щоб по дорозі назад забрати. М'ясо його використаю для наживки, хоч не знаю, чи годиться воно.

Перезарядивши рушницю, прямую далі.

Пройшов ще кроків сто. Навколо тиша. Ніде ніщо не шелесне. Ліс стає густіший. Сюди вже не пробивається надвечірнє сонце. Я кілька разів бував тут і знаю, що трохи нижче росте величезне дерево кастанья, під яким лежить багато горіхів завбільшки з дитячу голову. Може, там натраплю на якогось звіра? Ці горіхи люблять зайці і пекарі.

Ліани, повитиці, стовбури колючих пальм — усе змушує бути обережним. На власному гіркому досвіді я переконався, якого лиха вони можуть завдати. Пролажу під зваленими трухлявими стовбурами дерев або ж обходжу їх. Нарешті, опиняюсь біля величезного горіха. Крона його така густа, що під деревом аж темно. Серед горіхів копошаться кілька чорних звірів. Це пекарі — дикі кабани. Кожен з них важить з півцентнера. Вони досить ситі. М'ясо їх смачне.

Пекарі ще не побачили мене. Вони ласують горіхами. Один з них нишпорить в опалому листі трохи осторонь від інших.

Постріл. З дула виривається синюватий димок. Куля влучила кабанові прямо у вухо. Табун пекарі вмить зникає. Проте на опалому листі один таки залишається. Він навіть не збагнув, звідки прийшла смерть.

Підходжу до вбитого пекарі, перезаряджаю рушницю і тільки тоді ставлю її до стовбура горіхового дерева. Беру на плече м'якого, ще теплого кабана. Він досить важкий. Тепер у мене на вечерю буде чудова свіжина. Взявши рушницю за дуло, повертаюсь до стоянки, прихопивши по дорозі вбиту ящірку. Вона вже задубла. На місці, де її пробила куля, копошаться мурашки. Ідучи гущавиною, не бачу нічого на відстані десяти кроків. Усе перед очима закриває суцільна зелень. Важко навіть повірити, що поблизу стоянка мисливця. За зеленою завісою, наче за залізною стіною, нічого не видно.

Незабаром вибрався з лісу на галявину і скинув з плеча важку ношу.

Надвечірнє сонце забарвило все навколо у червоний колір.

Я весь мокрий від поту. До тіла поприлипало лісове сміття. Дивлюсь на плече, чи не поналазило кліщів з шкури дикого кабана. Ні, вони ще не збагнули, що їхній хазяїн здох. Але незабаром відчують це і повилазять, бо навіть кліщі не люблять жити в мертвій шкурі.

Смеркає. Різке голубувате світло карбідного ліхтаря розливається під навісом і освітлює розіп'яті на ящиках шкури пекарі та ящірки. Поповнюється моя колекція. На світло карбідного ліхтаря летять різні комахи, великі нічні метелики. А що як влаштувати нічне полювання на комах? Для цього розвішую на гілках простирало, щоб два кінці його звисали аж до землі, а перед ним ставлю ліхтар. Комахи, метелики летять на світло, вдаряються об простирало і падають на землю. Мені лишається тільки підбирати їх. Це зручний спосіб.

Десь о другій годині ночі закінчую полювання. Поклавши на ящик ліхтар, вибираю найцінніших комах. Сьогодні наловив їх чимало. Банки і коробки майже повні.

Що привело мене сюди, змусило вилізти на вершину гори, яка мов володар височить над джунглями? Сам не збагну.

Може, я зійшов сюди, щоб окинути зором безмежні джунглі, оповиті туманом?

Чи, може, щоб подихати свіжим повітрям?

В усякому разі, мрія моя здійснилась. В розірваній майці, коротких штанях, шкіряних гамашах,