read-books.club » Дитячі книги » Темнолесникове прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Темнолесникове прокляття"

194
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Темнолесникове прокляття" автора Пол Стюарт. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 78
Перейти на сторінку:
class="book">— Друг Санктафракса, — повторив хлопець. — Друг, а не друзі. Чому ж їх тут двоє? Може, вони близнюки?

— О, ні, не близнюки, хоч на вигляд на них і схожі, — прогарчав срібноносий незнайомець. — Вони зазнайомилися ще молодшими учнями, їх звели разом спільні зацікавлення у царині люмінесценції. З часом вони почали досліджувати ті самі питання і навіть виглядати однаково… — Він поглянув у бік дверей. — Подібно до предмета їхніх студій, вони — два боки однієї медалі. І було просто неможливо настановити на посаду Найвищого Академіка одного з них, поминувши другого.

— Розумію, — відповів Квінт. Натовп починав танути. Він уже й сам намірився йти, коли незнайомець міцно взяв його за руку.

— Чи ж можу я дивитися крізь пальці на те все? — просичав він.

— Пробачте, я не зрозумів? — промовив Квінт сухо, намагаючись випручати руку. Проте незнайомець стис її ще дужче.

— Багато хто, — сказав він, стріляючи навсібіч очима, — підозрює, що Професори Світлознавства і Темрявознавства мають вплив на Найвищого Академіка. Зрештою, який резон мрякощупістові брати радників з якоїсь іншої школи? Нащо вони йому здалися?.

— Ходімо, Квінте! — блиснула очима Маріс, хапаючи хлопця за вільну руку. — Нам час вертатися додому! — І з цими словами вона потягла Квінта від незнайомця.

Щойно вони змішалися з натовпом городян, які вже розтікалися з Мозаїчного квадрата хто куди, Квінт заозирався.

— Чому такий поспіх?

Маріс повернулася до хлопця.

— Він починав розводити плітки і пускати чутки — безглуздя лишатися там далі, — пояснила вона. — Я чула це все раніше сотні разів. Нашепти. Інтриги. Брехня. Що за цим стоїть? Ось у чому заковика!



***

Професори Світлознавства і Темрявознавства полегшено зітхнули, щойно за ними грюкнули двері. Далі ця щорічна урочистість мала відбуватися далеко від очей збуджених санктафракських глядачів, і потреба в помпі та церемонності відпала. Професор Світлознавства скинув традиційну білу трикутку і почухав голову.

— Ну, як, Нехнюпносе, — звернувся він до гобліна, — чи є які свіжі новини стосовно того, про що ми вчора говорили?

Нехнюпніс був здоровенний плескатоголовий гоблін, довгорукий і довгоногий, міцної статури; численні шрами та хитромудре татуювання на тілі промовисто свідчили про його довгу кар’єру охоронця. Бецман підніс догори свій ліхтар і обернувся.

— Так, володарю, — озвався він і крадькома озирнувся. — Дві свіжі події. Перша, — зашепотів він, — мрякощупісти щось затівають — і цим разом уже не тільки учні. Йдеться про великих цабе. Декан. Заступник декана. Помічник професора. Один з них, двоє, а то й усі троє тут уплутані.

— Лініус мав би зауважити… — скрушно похитав головою Професор Світлознавства.

— І зауважив би, — перебив його Професор Темрявознавства, — та ба, чоловікові ніколи вгору глянути! Бідолаха! Він так добре починав як Найвищий Академік, а тепер… перевівся ні на що, страшно на нього дивитись…

— Не спить цілими ночами. Морить себе голодом, — підхопив Професор Світлознавства. — І хоч як мені прикро таке казати про свого давнього вельмишановного друга, він занедбав свої обов’язки високопосадовця…

— Ще б пак! Убивати стільки часу в клітках за дослідженнями Низького неба! — палко вигукнув Професор Темрявознавства. — Просто в голові не вкладається!

— У мене теж, — підпрягся Професор Світлознавства. — Та ми, двоє його найближчих друзів, маємо переконати його повернутися обличчям до своїх обов’язків.

— Панове, вам доведеться його також остерегти, — зітхнув Нехнюпніс. — Бо мене він не послухається.

— Остерегти? — разом вигукнули професори.

— Так, і це друга моя новина, — сказав із притиском Нехнюпніс. — Хтось намагався підкупити охорону кліток…

Ту ж мить у темному нутрі тунелю, десь далеко праворуч, озвався якийсь рип. Нехнюпніс вихопив меча, наставив вухо і прислухався. Відтак повернувся до професорів.

— Ми повинні бути обачливі, — просичав він. — Навіть тут, у скарбницькому тунелі, може знайтися хтось, хто не погребує нагріти руки на чиємусь необережно сказаному слові.

Професор Темрявознавства набурмосився.

— Чи не хочеш ти сказати, що охороні скарбівні сьогодні не можна довіряти? — прошепотів він.

Нехнюпносів голос став ще глухіший.

— Боюся, так, мосьпане. Усіх санктафраксців зачіпає дивна поведінка Найвищого Академіка… Я не пам’ятаю серед охорони скарбівні такого морального занепаду, як нині.

Вони мовчки спускалися тунелем, що провадив крізь кам’яні щільники до серця скелі — її центру. Саме там, у Скарбницькій горниці, видовбаній у твердій породі, зберігався святий бурефракс. У своєму первісному вигляді тунель, рівний, як стріла, був за найкоротший шлях сполучення між поверхнею велетенської санктафракської скелі та її осердям. Одначе з часом цей первісний тунель, там, де були кам’яні щільники, почав викривлюватися, дедалі дужче в’юнитися. Скеля не переставала рости і прокладати в ній тунелі було достеменною карою. Ба більше, оскільки діркувата скеля невпинно розширювалася і переінакшувалася, сам тунель опинявся під загрозою завалу: ще сяде стеля чи стуляться стіни! Тож завдання зберегти тунель ніколи не втрачало своєї нагальності.



— Не я буду, якщо тунель не довшає рік у рік, — поскаржився Професор Темрявознавства.

Професор Світлознавства кивнув головою.

— Давно вже пора збудувати новий скарбницький тунель, — озвався він. — Просто від Школи Світлознавства і Темрявознавства. — Він озирнувся. — Це буде нелегко і вскочить у копієчку, але справа варта заходу.

Кам’яні щільники, мінливі й щораз обсяжніші, були діркуваті, як грудка крихкої губки. Повні розпадин та порожнин, які, сполучаючись між собою, утворювали величезну хитромудру мережу ходів та нір, щільники без угаву свистіли і гули. Деякі коридори були досить просторі, аби ними можна було вільно пересуватися всередині скелі, інші — затісні навіть для крихітних земляних павуків, яких тут не бракувало. То був широченний заплутаний лабіринт, охоплений невпинними змінами і сповнений відлясків та шепотів, тіней та чудородних істот, світних у темряві. Декотрі з них були примарні, інші — недотворені, а деякі — по-справжньому хижі.

Десь попереду озвалися приглушені голоси. І тоді ж кам’яні щільники замінилися на тверде темно-червоне скельне серце.

— Хвала Небові! — полегшено зітхнув

1 ... 29 30 31 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темнолесникове прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темнолесникове прокляття"