Читати книгу - "Замах на Селену"

Після однієї із подорожей у минуле, коли вони мало не запізнилися з поверненням, Миролюб вирішив створити автопортрет.

Писалося легко і натхненно. У процесі творення відчув, що оволодів мистецтвом перенесення на полотно власного біополя. Отже, і він володіє внутрішнім зором, про що нагадував екскурсовод. Але ж чи знає той самий екскурсовод, що людина в біопольовому стані має можливість мандрувати по сторінках Всесвітнього часу? Ні! Ніхто, певно, досі про це не знає!

Нарешті, настав заключний момент творення автопортрета. Миролюб міркує: «Людина смертна і тільки мистецький твір може продовжити її життя безконечно. Настане час, коли люди знайдуть ключ, яким відкриватимуть таємницю полотен, створених великими митцями. І колись хтось отим ключем відкриє і моє біополе на цьому автопортреті і прочитає мої мислі, довідається про мою любов до жінки з дев’ятнадцятого століття і мої дійства у сьогоднішньому дні серед безлічі всесвітніх днів…».

Коли був покладений на полотно останній мазок пензля, Ізабелла зійшла з картини знаменитого іспанця і сказала:

— Відтепер нас ніхто не розлучить.

Вранці знайшли Миролюба мертвим. Два портрети стояли поряд. Ізабелла дивилася не в далину, а на Миролюба, що гордовито красувався на портреті праворуч неї. Погляд її був, як і раніше, суворим, тільки на вустах появилася ледь помітна усмішка. У погляді Миролюба віддзеркалювалася вічність.

Шторм налетів зненацька. Шхуну кидало з гребня на гребінь, як тріску. Арсен вийшов з рубки, цього не треба було робити. Підступна хвиля вдарила у спину, коли відвернувся від різкого вітру, і поволокла, накривши товщею роз’яреної води. Відчув, що довго борсатися не зможе. Покидали останні сили, як раптом щось обхопило за плечі і потягнуло в морську глибінь.

Прийшов до тями під велетенським склепінням підводного гроту. Біля очей промайнув овал обличчя вродливої жінки. Ворухнувся, пошщав рукою ліжко — низенька кам’яна тумба, застелена м’якою ковдрою із сухих водоростей.

Підвів голову. Молода жінка із коротенькою зачіскою і непокритим тілом уважно стежить за його пробудженням. Перед ложем-тумбою в овальному отворі підлоги хлюпається темна вода. Жінка по пояс у цій ополонці.

Вгорі склепіння, осяяне блідим світлом. Воно ллється із сріблястих велетенських раковин, що звисають зі стелі на зелених рослинних линвах. Нижче цих дивних світильників по стінах в’ється широколисте пагіння з гірляндами біло-рожевих суцвіть. В підлозі то тут, то там кілька отворів-ополонок, також заповнених темною водою.

Жінка дзвінким гортанним голосом щось промовила. Арсен показав рукою, що не розуміє. Усміхнулась і, вказавши на себе, декілька разів вигукнула:

— Арі! Арі!

— Арсен! — відповів, вказуючи на; себе.

— Арсі! — повторила радісно і зникла у темній безодні проруба.

Поки Арсен оглядав дзвоноподібний грот, появилася Арі, поставила біля нього круглу чашу-раковину, підняла кришку. По блискучих зернятках риб’ячої ікри стікали прозорі краплі води. Не виходячи з ополонки, показала рукою, щоб скуштував.

Попробував. Така ж, як і вдома. Смачна.

Арі, пересвідчившись, Що полоненик не гребує гостинцем, за якихось Декілька хвилин подала невеличкий глечик з довгастим вузьким горлом. Арсен збовтнув і глянув на Арі. Вона, посміхнувшись, показала, щоб пив. Пригубив. В’язка рідина з терпким кислуватим присмаком. Надпив. Обпекло нутрощі живильною вологою. Напій був приємним і збуджуючим.

Подумав, треба вияснити, куди він попав. По всьому видко, що це підводне сховище якоїсь компанії. Оригінальні.світильники, дивна рослинність, приємна напівгола рятівниця. А, може, вона мадонна якогось злополучного клану? Може, в такий спосіб він став полонеником якоїсь банди?

Підхопився і став над прорубом.

Жінка похитується по пояс у воді, наче соромиться своєї наготи.

Не роздумуючи, підхопив її за обидві руки і хотів посадити біля себе на тумбу. Та що це? Нижче пояса стрункого з чітко окресленими рисами жіночого тіла звивається риб’ячий хвіст! Арсен спантеличено розслабив руки і Арі шубовснула назад у воду.

Майнула думка: русалка!

Пригадав, що бачив у якомусь журналі фотознімки подібних створінь. І ще пригадав розповіді старих людей, що в далеку давнину існували у наших річках русалки. Вони жили у воді і тільки вночі виходили на берег, щоб залоскотати необережних хлопця чи дівчину, а потім затягнути у підводну вирву.

Арі не лоскотала. Навпаки, вона врятувала його під час шторму. Вона красива і добра. Її очі випромінюють ласку і приязнь. В погляді гама почуттів, які не важко розгадати: стурбованість, сором’язливість, невинність і цікавість.

Хто ж вона? Що це за підводне господарство?

Треба якось подякувати русалці за порятунок і розпитати, як звідси вибратися. Певно, що вона тут не одна. Він, Арсен, її полоненик. Отже, тільки вона зможе прояснити обстановку, в яку він попав. Ще не відомо, хто за її плечима, а тому негайно треба іти з нею на контакт.

Арсен ласкаво доторкнувся до її руки і жестами і словами почав тлумачити, що хоче туди, звідки вона його забрала.

Вона мовчки слухає і видно, що розуміє.

Коли Арсен замовк, показала в ополонку, потім вгору і сказала своєю мовою, що означало:

— Тут глибоко, потім