Читати книгу - "Роман з містом"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Поновити навчання? Звісно, жодних проблем! Ви тепер Марчевська? То нічого, принесіть лише довідки – і всі документи оформимо за кілька днів. Так, ми розуміємо. Радянська влада підтримує мистецтво.
А тепер, коли зайшла обговорити розклад уроків, зрозуміла, що пані… тобто вже товаришка Левицька докорінно змінила ставлення до неї. Зовні колишня викладачка, як і перше, була спокійна й привітна, але за кожною фразою, за кожним поглядом Магда відчувала прихований, неприязний контекст.
– Давно не грала? Розумію, було не до музики… – промовила Левицька, ніби Магда сама винна, що було не до музики. – Що ж, доведеться багато працювати. Сподіваюся, часу вистачить.
На останньому слові пані-товаришка зробила притиск і додала:
– Обов’язково підійди до секретаря: тобі призначили стипендію.
Казала в’їдливо, єхидно, неначе це тільки дружинам радянських офіцерів нині стипендії дають…
Магда йшла, перебираючи в пам’яті ці прикрі моменти, а її очі ширяли по дахах, будинках, вікнах. За минулу ніч на деревах з’явилось яскраво-жовте й червоне листя. Теплий, але сильний вітер щохвилини то затуляв сонце хмарами, то знову появляв його світові. Через це вулиці чарівно мінилися. Ось промінчик осяяв над дверима картуш – вершника з мечем, а онде згори глянув мармуровий янгол. Вони такі ж самі, як і колись. Дивишся на них – і відразу тепліє на серці. І твердішою робиться хода…
Ще здалеку вона помітила, що на площі зібрався величезний натовп. Навіть у сусідні вулички розтікся. Знову якийсь мітинг. Вирішила обійти вузьким провулком. Аж раптом:
– Панно Магдо? Невже це ви?
Чоловік середніх літ, у куценькій темній курточці й потертій шкіряній кепці.
Усміхнулася чемно:
– Пробачте, я вас не пам’ятаю.
Похитав головою:
– Справді, важко впізнати… Ми зустрічалися давно, ще перед цими подіями… У ресторації «Корона». Ви були з братами.
– Пан Зулевич?!
Він злякано приклав пальця до губ:
– Тихше!
– Пане Зулевичу, – радісно прошепотіла вона, – я не впізнала вас одразу…
Це був ще один промінчик з минулого.
– Не дивно, панно Магдо, не дивно.
– Тоді ви були таким… статечним…
– Так, шикарний був час…
– Авжеж. Тепер усе інакше…
І на підтвердження цієї думки з боку площі потужний хор заревів:
Повстаньте, гнані і голодні Робітники усіх країв!..Обоє, ніби змовившись, зітхнули.
– А ви анітрохи не змінилися.
– Справді? – Зулевич розбудив у ній колишнє кокетство.
– Така ж чарівна! Хіба що трохи зблідли…
– Такий час…
– Такий час…
Чуєш: сурми заграли, Час розплати настав. B Інтернаціоналі Здобудем людських прав!– Це я тепер гнаний і голодний. Нічого не залишилось. Усе націоналізовано. Винарню в Струсові, крамницю в Бучачі… – він змовк, помітивши двох дівчат у строкатих хустинах, які, перемовляючись на ходу, поспішали в бік площі.
А над дахами виразно лунало:
Не ждіть рятунку ні від кого: Ні від богів, ні від царів! Позбудеться ярма тяжкого Сама сім’я пролетарів.– Як живете?
– Між небом і землею… Був людиною першої руки, а тепер… Шукаю, де голову прихилити. Якоїсь квартири… Оселі недорогої.
Магда спочутливо покивала головою:
– Невесело… Ми з покійним чоловіком наймали маленьку квартирку – там, за старим замком. Неподалік жінка здавала в найми кімнати. Може, ще є хоч одна вільна… Хазяйка дуже привітна, удова…
Розмова про побутові справи здавалася недоречною на тлі потужного хору:
Широкий світ, а всюди, всюди Безсильне право, сильний гніт…– Може, проведете до неї?
– Ні, на жаль, не можу. Поспішаю. Але адресу дам.
Вона нашвидку написала адресу в своєму блокнотику, вирвала аркуш і простягла Зулевичу. Його очі раптом стали вологими. Магда знітилася й продріботіла:
– Вітайте господиню і скажіть, що від мене.
– Скидаймо ж гніт, ганьбу і маску… – пролунало поруч.
Це радянський солдат, ідучи вулицею, підспівував хорові:
Вже промінь щастя нам засяв. Не треба прав без обов’язку І обов’язку, що без прав!Вони глянули йому вслід.
– Бувайте, – сказала Магда й утиснула в долоню Зулевичу кілька купюр. – Хай щастить!
Він рвучко поцілував її руку:
– Дякую! Дякую! З Богом!
Магда кивнула і швидко пішла, цокаючи підборами в такт гімну:
Тоді, як грім під час негоди, Впаде на голову катів, Нам сонце правди і свободи Засяє в тисячах огнів.Як живі, згадалися брати. Ресторація «Корона». Не такий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роман з містом», після закриття браузера.
