read-books.club » Любовні романи » Мереживо людських доль 📚 - Українською

Читати книгу - "Мереживо людських доль"

218
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мереживо людських доль" автора Наталія Хаммоуда. Жанр книги: Любовні романи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 58
Перейти на сторінку:
вагітності,-крикнув один з лікарів. Потрібна термінова операція. Третя негативна, ще й діабет.

Оксана тримала рукою двері, і не могла рушити з місця. В жінці на каталці вона впізнала вихованку одного з нею дитячого будинку. Це була Галя. Галя-Смішинка. Так її прозвали за дзвінкий сміх. Скільки ж років вони не бачилися? З десятого класу — напевно років п’ять. Вона була шокована почутим.

Оксана вже не поспішала додому. Вона вже взагалі нікуди не поспішала. Треба було з’ясувати, що з Галею. У свідомість повернулися слова лікаря: «Потрібно кесареве, третя негативна група, у неї діабет».

Жінка вирішила повернутися в свою палату, поки ніхто не здогадався, що вона втекла. Ну бачила її медсестра в коридорі, але це нічого не змінює.

Оксана піднялася на третій поверх і увійшла в палату. Першим ділом погляд упав на стіл. Паперів не було. Перед очима все знову попливло, сльози полилися з очей.

Головне зараз, щоб з Галею було все в порядку.

З коридору долітала метушня медперсоналу. Оксана прихилила двері. Їй вдалося зачути, що тільки що прибулу по «швидкій» жінку відвезли на операцію. Оксана прилягла на ліжко, з якою вже встигли зняти білизну. Вона молилася, просила Бога врятувати подрузі життя.

Вона зловила себе на думці, що ніколи нічого у Господа не просила навіть для себе. А може варто було просити? А може і почув би? Думки Оксани перервав голос акушерки: «Що ж робити? Потрібен донор, крові у нас немає. У неї ні родичів, ні друзів. Де кров шукати?»

Оксана вискочила з палати:

— Я правильно зрозуміла? У неї третя негативна? Я її знаю. Я можу дати кров!

— Та який з тебе донор, Дмитренко? Сама тільки що народила, не зміцніла ще!

Акушерка побігла в бік операційної. Оксана провела її очима, але через кілька секунд акушерка з’явилася в коридорі і крикнула:

— Ну де ти, Дмитренко? Швидко сюди. Одягай бахили, виручай знайому.

Оксана увійшла в операційну. На столі лежала Галя. Вона була неймовірно блідою. Жінка сіла в крісло, і приготувала руку для прямого переливання. Тонка робота медсестри, і вена була знайдена. Оксана забулася дивлячись, як кров по краплі емігрує до Галі. Схаменулась вона від крику лікаря:

— Виймайте дитину, падає тиск, у неї зупинка серця. Дефібрилятор швидко! Ми її втрачаємо…Розряд!

Розряд, і два і три. Ще і ще. Нічого не вдалося зробити. Медсестра наносила шви, решта займалися дитиною. Лікар вийшов з операційної, за ним Оксана:

— Лікарю, а як же малюк? Він буде жити? Він здоровий, з ним все в порядку?

— Жити буде, з ним все добре. Шкода тільки, що ось мамку втратив. Кому він тепер потрібен? Ще один утриманець на опіці у держави…

Оксану ніби вдарили в серце ножем. Вона підняла очі на лікаря. Серце колотилося так сильно, що здавалося вискочить з грудей.

— Він не буде рости сиротою. І мій не буде. Я заберу їх обох. Нічого, виростуть. Навіть у війну ніхто не кидав дітей. І я не залишу. Чуєте, не покину! Готуйте мені обох, — вчепившись в халат лікаря, молила Оксана.

Лікар дивився на неї й не вірив, що йому це каже жінка, яка пару годин тому підписала відмову від власного сина.

— Лікарю, а де папери, що я залишила на столі? Ще не пізно все виправити? Знищте відмовний лист, я вас благаю!

— Який відмовний, ти що, Дмитренко? А хіба він був? — Відповів лікар, посміхаючись.

Через тиждень Оксану з двома синами зустрічали подруги з сумками, набитими підгузками й дитячим харчуванням; працівники органів опіки з новою колясочкою і грошовою компенсацією; комендант гуртожитку назустріч Оксані розмахувала ордером на окрему кімнату.

— Прорвемся, хлопчики! — Глянувши на малюків, радісно вигукнула Оксана.

— Ось вам і зозуля!!! — Витираючи сльози радості прошепотіла вслід натовпу медсестра.


Добра поміч

Петро сидів в кухні. Обідав. Нікуди не поспішав, бо автівка зламалася. Запчастини прибудуть аж завтра. Можна й розслабитись. На роботі ніхто не хватиться, можна й відпочити і сто грам випити, та ще й під таку закуску.

Ложку за ложкою чоловік сьорбав прохолодний капустнях. Ох, вже й любив він його в таку спеку. І жінка сьогодні, як вгадала, саме його зварила, та ще й з димленими реберцями… Ох і самкота.

Раптом Петрові «кайф» обірвали якісь крики, що доносилися із сусіднього подві’я.

— Приб’ю, як суку, чула? Ану стій, кому сказав, погане ти така…

Петро впізнав голос сусіда, але через фіранку нічого розглядіти не зумів, тому вибіг на подвір’я. Перед ним повстала картина: сусід з армійським ремнев у руках нагявся за молодою дружиною. Вона втікала, що було сили а він, спотикаючись, бо вже добре напідпитку, наздогаряв її з такими криками, ніби його самого катували. Жінка також не мовчала, і втікала набагато скоріше, аніж чоловік доганяв. А коли розуміла, що він дуже далеко, ніби навмисне зупинялася, щоб його зачекати. А потім все повторялося спочатку.

Петро постояв на порозі якусь мить, а потім впевнившись, що там нічого страшного і надзвичайного нема, зайшов до хати і взявся за капустняк. У сусідів такі фестивалі були нормою. Тільки-но доніс ложку до рота, як клацнула клямка на його воротях. На подвір’я забігла сусідка Гаська, а за нею вслід чоловік Місько з ремнем в руках. У Гаськи рука була вся в крові, вона її притримувала іншою рукою. Було видно, що вже добре дістала.

— Куда тікаєш, коросто? Як тя доетну то тє заб’ю, — верещав сусід. — Ану додому, кому сказав. Як злапаю то в порошок тє зітру.

Гаська влетіла до хати біла як стіна, червоніла тільки кров на руці, з криками «людоньки, ґвавт, ратуйте».

Петро, побачивши, що сусід вже на порозі з піднятою рукою, прийняв удар на себе. Будучи недрібної

1 ... 29 30 31 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мереживо людських доль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мереживо людських доль"