read-books.club » Любовні романи » Мереживо людських доль 📚 - Українською

Читати книгу - "Мереживо людських доль"

218
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мереживо людських доль" автора Наталія Хаммоуда. Жанр книги: Любовні романи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 58
Перейти на сторінку:

— Та ні, Мартусю, ні. Тут все багато складніше, — хитаючи головою, продовжувала Юстина. — Ось, слухай…

Перед очима пливла дорога: поля, машини, поїзди. Марта влетіла до військового шпиталю і зомліла: перед нею, в інвалідному кріслі сидів безногий чоловік — той самий, якого вона колись відпровадила до армії, і обіцяла чекати. Той самий, навіть ще красивіший, тільки волосся у нього було білим-білим, а очі сумними.

— Привіт, Колю! — тихенько прошепотіла Марта, не стримуючи сліз. — Ось ми одне одного й дочекались…


Напророчила

Геть з очей моїх! Іди, іди, і не вернтайся більше, — кричала Галина вслід чоловікові,-щоб очі мої тебе вже більше не бачили!

Він вийшов, озирнувся, потім вернувся, поцілував дітей, і зачинив за собою двері. Ні, він не грюкав дверима, не скандалив, і не доводив своєї правоти. Він взагалі ніколи нічого не доводив. Він тільки потурав і догоджав Галочці. Він робив усе, щоб Галюня була щасливою, а одного раз просто запізнився на обід. Всього на п’ять хвилин.

Галі він міг і збрехати, що на роботі затримався. Але людина коли любить, говорить правду, сподіваючись на те, що його половинка зрозуміє. Та й не зробив він нічого підсудного, просто підвіз додому самотню жінку з дитиною, ось і весь проступок. Ну і що, що мати одиночка? Що тепер, втікати від неї? Вона ж також людина, хоч і зтавром, яким затаврували її «порядні» ґаздині, на зразок його Галі. У самої то теж «рильце в пушку», та тільки Олекса дуже любив, от і пробачив.

Зате вона ревнувала до кожної спідниці, і завжди використовувала будь-який привід, щоб посварити чоловіка за те, чого не робив. Так було і цього разу. Раніше теж лаялися, але вона не виганяла. А зараз вже всі рамки перейшла.

— Бог з вами, діти! Слухайтесь мами…

З цими словами Олекса зачинив двері. Він взяв з гаражу машину, виїхав на дорогу і… повний газ. Він взагалі не любив швидкої їзди, а тут… В очах потемніло, дороги не видно. Удар, швидка, реанімація, кома… смерть. Лікарі сказали-інфаркт.


«Сашку, Сашику, — поправляючи квіти на могилі чоловіка, шепотіла Галина, — що ж ти наробив? На кого ж ти нас покинув? — Вона гладила табличку з ім’ям чоловіка, — тобі ж було тільки тридцять літ, жити б ще і жити. Куди я тепер? Кому я потрібна? А діти?…»

Галя піднялася з лавки і, опираючись на огорожу, пішла додому. Здала вона сильно за останні дні, посивіла. Вже зовсім не така горда і незалежна, як була при живому чоловікові. Сил немає та й нервів теж.

Вона йшла повільно, дивилася тільки по-перед себе на дорогу не піднімаючи очей. З будинку, що напроти цвинтару долинали крики. Дружина лаяла чоловіка: «Йди геть! Та щоб ти пропав! Всі нерви мені вимотав!»

Галі стало погано. Вона вхопилася за серце, присіла на лавку. Заплакала. Вперше зі смерті чоловіка вона плакала так щиро. А може і вперше у житті…


Зозуля

— Ну що мені з ним робити? Куди його нести? Куди мені з ним іти, в п’ятимісну кімнату? — витираючи сльози, плакала молода жінка, дивлячись у запотіле вікно.

— Ну може ви все-таки ще подумаєте? Може почекаємо з день з випискою, матусю? А раптом ви потім захочете вернути час назад, а час вже пішов. Виправити помилку може бути дуже важко, якщо не сказати, неможливо.

Лікар ходив взад-перед по палаті, і нервово розмахував якимось папером перед очима молодої матусі.

— Дорога моя, зрозумійте ви нарешті, що жити з цим дуже важко. А життя довге, і будете ви бачити в кожнім малюкові свою дитинку, покинуту ось тут, зараз. А потім будете роки рахувати, коли він пішов би в школу, інститут чи армію…

— Дайте мені той клятий листок. Я його підпишу і піду. А про нього, — показуючи поглядом в сторону дитячого відділення, — держава подбає. Що я можу йому дати? Яке життя його чекає? Та я йому навіть елементарного дитячого харчування не зможу купити, не те, що дорогих ліків. Ви ж лікар, як ви не розумієте? Ви думаєте мені легко?

Жінка присіла на край стільця, і сперлася на побічний ліжка. Очі її були червоними, погляд упирався в нікуди. Видно було, що вона дуже страждає від прийнятого рішення. Лікар поклав на стіл купку паперів з позначками для підписів:

— Ось вам папери. Час у вас є. Подумайте…

Жінка ніяк не відреагувала. Вона навіть оком не повела. Коли лікар вийшов з палати, вона повільно потягнула руку до білих листків.

«Я, Дмитренко Оксана Володимирівна, добровільно відмовляюся від свого новонародженого сина Дметренко Антона Володимировича, і передаю його на піклування державі».

«Він мені не потрібен. Я не зможу, — прошепотіла жінка, і взявши в руку ручку, поставила три підписи, по одному на кожному аркуші. -Готово! Я не впораюся з інвалідом. Я не впораюся…»

Швидко одягнувшись, склала свої скромні пожитки в рюкзак, і поспішила на вихід. У коридорі її зустріла медсестра, спробувала зупинити, схопивши за рукав, але жінка вивернувшись, побігла по коридору.

— Зозуля!!! — Крикнула їй услід медсестра, — навіть дитину свою не бачила. Хоч би глянула, може і тьохкнуло б щось всередині. Та… Бог тобі суддя!!!

— Ну буде вам. Досить, Любове Іванівно, — втихомирював медсестру лікар. — Думаєте, легко дається жінці таке рішення?

— Таким легко, — не вчухала медсестра.

Оксана бігла вниз по сходах: «Швидше б покинути ці стіни. Швидше б забути». Вона й не помітила, як пробігла три поверхи, і опинилася в приймальному покої лікарні. Забравши з роздягальні верхній одяг, вона пішла до виходу.

Штовхнувши важкі двері, відскочила. Назустріч їй рушила бригада швидкої допомоги з вагітною жінкою на каталці.

— Дорогу!!! Чергового гінеколога сюди, швидко! Маткова кровотеча на тридцятому тижні

1 ... 28 29 30 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мереживо людських доль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мереживо людських доль"