Читати книгу - "Кохати або помститися"

тут сумно?» — запитувала вона сама в себе. Дорогою їй зустрівся маленький католицький костел й вона згадала, що так давно не була у церкві — своїй церкві. Їй стало соромно за те, що вона забула чого її навчали батьки, забула за Бога, не молилася вже йому. Ігор став тепер її релігією. Весь час вона думала лише про нього. Догоджати йому, а не Богу стало її сенсом життя. Згадала, що всі її думки були навколо Ігор сказав…, Ігор хотів…, Ігор просив…, Ігорю треба. «Ой мамо моя, що я роблю, як теперечки живу?!» — наприкінці подумала вона. Що добро, а що зло тепер Ігор вирішав це для неї. Прийшла до дому сумна-сумна та розридалася.

Без Ігоря дні потекли схожі один на другий. Вона намагалася вчити іспанську, але користувалася нею лише в лавках та кафе. Місто було маленьке, звісно люди звернули увагу, що з'явився новий житель, намагалися з нею познайомитися. Але Тася навмисно уникала цього. Думка, що треба щось про себе казати, підтримувати розмову лякала її. З рештою люди теж залишили її у спокої. Ввечері вона гуляла містом, милувалася краєвидами та почала потроху їх зарисовувати. Зрозуміла, що не погано малює. Десь так проходило її життя у цьому маленькому місті. У Ронду майже не їздила, лише декілька раз, щоб придбати олівці та папір для малювання. Ігоря не було майже місяць, хоча раз на тиждень, він їй телефонував. Нарешті приїхав. «Мала, як ти тут без мене?» — промовив він. «Сумую та малюю», — відповіла вона. «Та ще пишеш вірші», — додав на останок він. «Які ще вірші?» — не зрозуміла вона. «Як які? А це не вірш — Я тут сумую та малюю… тарам пам-пам, тарам пам-пам…», — весело промовив він. «Я вже забула твій гумор», — відповіла вона на його жарти. «А ти давай згадуй!» — відповів він та ляснув її по сідницях. Він залишився лише на тиждень. А потім знову поїхав, обіцяючи приїхати швидше. Тася нагадала йому, що дев'яносто днів, які вона має бути в Іспанії спливають та їй скоро може знадобитися квіток на літак. На що він дійсно здивувався, та згадав, що вона приїхала в Іспанію як турист. «Добре! Я буду про це пам'ятати», — відповів він та поїхав. Що вони робили цей тиждень? Ввечері гуляли містечком, немов старе подружжя, а в сієсту не вилазили з ліжка, немов наречені.

Приїхав дійсно швидко — через тиждень. Та приїхав не сам, а з Олександром. Таїсія цього ніяк не очікувала. Двері відчинились й Тася почула: «Агов! Як поживає тут без мене відомий шеф — повар Таєчка Чайлд?». Знайомий голос долинув до неї. «Та це ж Саня!» — радісно згадала вона. Вийшла до дверей. «Добре почуває!» — радісно промовила вона. Олександр обійняв її й вони поцілувались як дуже давні друзі. Ігор не зрозумів цього та дуже суворо подивився на Таїсію. А вона у відповідь показала йому язика. «Отримав?!» — відповів на це Олександр. Та гучно засміявся. «А як себе почуває самий гарний кінь нас світі?» — запитала в Олександра Тася ще біля дверей. «Дуже сумує! Останній раз був ну такий сумний», — весело відповів чоловік на її запитання. «Чому?» — здивувалася Тася від такої його відповіді. «Бо ніхто йому більше не каже: «А в кого це вуха трикутничком? А в кого морда волохата?». Тому він сумує», — відповів їй Олександр, перекривлюючи сказане колись нею. «Так ти чув?!» — голосно закричала Тася та замахнулася на чоловіка бавовняною серветкою, бо в руках тримала серветку. «Та чув вже чув.» — промовив сміючись Саня. У відповідь він вирвав з її рук ту серветку й міцно обійняв її. «Все, не сердишся?» — запитав її. Він сам не очікував, що скучив за нею. Хоч тоді в Києві він втомився від її компанії дуже сильно. Але зараз він зрозумів, що ще тоді її біда дуже їх зблизила саме як друзів. «А сам ти як?» — запитала тепер в нього Тася. «Я теж добре!» — відповів він, та вже звертаючись до Ігоря промовив: «Бачиш, Ігорю, спочатку про коня запитала, а вже потім про мене. Отакий вона друг. Корисний! А ти стоїш сердишся. А даремно».

«Ви зголодніли?» — запитала Таїсія. Чоловіки у двох кивнули. «Тоді мийте руки та ласкаво просимо на кухню!» — промовила Тася. «А що Таєчко, ти вже опанувала іспанську кухню?» — запитував Олександр, коли Тася відкрила кришку каструлі та накладала в його тарілку тушковані овочі. «Кухню може й ні, зате розсмакувала місцеві овочі. Які тут в Андалузії томати? Не томати — пісня. Й взагалі всі овочі смачні!» — відповіла Тася та ще поставила на стіл миску з салатом з томатів. «То що ти тут борщі все вариш?» — вже запитав Ігор. «От якраз борщі і не варю», — відповіла дівчина та додала: «Бачиш же рагу приготувала. «А що тут не так з борщем?» — здивувався Саня. «Ну от ви — чоловіки намагалися колись хоча б у вашому Лондоні борщ зварити?» — запитала їх обох Тася. «Ми його і в Києві не намагалися варити», — відповів Ігор. «Тому й не знаєте. А в Іспанії, наприклад, важко купити наш простий буряк. Його тут на ринку взагалі немає. А в Ронді в супермаркеті є, але тільки вже варений по одній штучці продається. От і вигадуй тут іспанський борщ.» — жалілася їм Тася. «Значить от які в тебе тут проблеми. Перевіз тебе до Іспанії, а ти борщ не можеш приготувати», — посміявся з неї Ігор. Взагалі за столом панувала весела атмосфера, чоловіки весь час сміялися чи то просто так, чи з Таїсиних розповідей. «А навіщо ти привіз її у таку даль?» — весело запитав Саня. «А щоб під боком була», — також весело відповів Ігор. Чоловіки гучно разом засміялися. Поїли та Ігор з другом пішли до спальні. Удвох полягали на ліжко та поснули. Тася заглянула у кімнату, коли вони вже поснули. «Чоловіча дружба», — тихо-тихо промовила вона сама собі. Вони лежали на ліжку, як приїхали, у джинсах та футболках.

Коли чоловіки повставали, прийняли рішення, що підуть разом на прогулянку. Ігор хотів показати другові околиці. «Ти не проти, що ми тільки удвох підемо гуляти?» — запитав Ігор в Тасі. «Та ні. Я ж розумію, що по телефону, то одне спілкування, а в житті, то зовсім інше. Спілкуйтеся.