Читати книгу - "Вінні-Пух та його друзі"

І коли Пух доспівав цей куплет до кінця, він підвівся з каменя, повернувся на берег і рішуче пішов до Кроликової хатки.

Але не встиг він ступити й кількох кроків, як почав запитувати себе (бо йому більше нікого було запитувати):

"А що, як Кролика немає вдома?

Ану ж я знову застрягну в його дверях, як минулого разу? Я ж точно знаю, що я не розтовстів, а от його двері могли ще більше схуднути!.. "Мабуть-таки, найкраще буде, якщо я..."

І весь цей час, поки Пух отак розмірковував, він непомітно збочував дедалі лівіше й лівіше і опинився нарешті на свій превеликий подив... біля власних дверей!

Була саме одинадцята година ранку. Був саме підходящий час, щоб трохи... Одне слово, за півгодини Пух вийшов з дому й пішов туди, куди йому й справді хотілося піти – до свого друга Паця. А, йдучи, він витирав лапкою губи й наспівував таку собі досить пухнасту пісеньку.

Ось яку:

Вінні-Пух живе щасливо,

Як вві сні.

Через те й рояться в ньому

Ці пісні.

Ладен він усе робити,

Тільки б далі не товстіти.

І не буде він товстіти,

А навпаки -

стане гінкий та стрункий,

як Крістофер Робін!

Звісно, надрукована тут ця пісенька, може, й не здасться вам дуже вдалою, але Пух співав її чудового сонячного ранку, після того, як добре підкріпився, і тому був певен, що це – одна з найкращих пісеньок, які він склав у своєму житті. І він співав її залюбки.

....................................

Паць копав ямку під самим порогом своєї хатки.

– Привіт, Пацю,– сказав Пух.

– Ой, здоров, Пуше! – сказав Паць, підстрибнувши з несподіванки. – А я знав, що це ти!

– І я теж,– сказав Пух.– А що ти робиш?

– Я, Пуше, саджу жолудя: з нього виросте дуб, і тоді в мене просто біля порога буде багато-багато жолудів і мені не треба буде ходити по них хтозна-куди! Розумієш?

– А що, як не виросте? – спитав Пух.

– Виросте! Крістофер Робін сказав – неодмінно виросте, через те я й саджу.

– Ну,– сказав Пух,– а я тоді... я посаджу біля свого порога стільник з медом, і з нього виросте цілий вулик!

Паць був у цьому не зовсім певен.

– Або краще – шматочок стільника,– сказав Пух,– бо стільниками розкидатися не варто. Але тоді може вирости не цілий вулик, а шматочок... та ще раптом не той шматочок, який мені треба, а той, де бджоли тільки гудуть, а меду не дають... От шкода!

Паць погодився, що справді-таки буде шкода.

– До речі, Пуше, садити дуже важко, особливо, коли ти не знаєш як,– сказав він,– це треба вміти.– І він поклав жолудь у викопану ямку, присипав його землею, а тоді на тому місці пострибав.

– Садити я вмію,– сказав Пух,– бо Крістофер Робін дав мені насіння носиків, і я їх усіх посадив: тепер у мене біля порога буде багато-багато різних носиків.

– А я думав, що вони звуться ротиками,– невпевнено сказав Паць, все ще підстрибуючи.

– Ні,– сказав Пух,– мої квіти звуться носиками!

Удосталь настрибавшись, Паць витер лапки об живіт і сказав:

– Що ми будемо робити тепер?

Пух сказав:

– Давай провідаємо Кенгу, Крихітку Ру та Тигру.

А Паць сказав:

– Га-га-гаразд, про-про-відаймо,– бо він ще й досі трішечки побоювався Тигри.

Тигра був страшенно стрибучий і мав жахливу звичку – вітався так, що потім у вас завжди були повні вуха піску, навіть після того, як Кенга скаже "Тигро, серденько, обережніше!" і допоможе вам підвестися на ноги.

Отож вони подалися до Кенжиної хатки.

......................................

А сталося так, що того ранку в Кенги був саме прибирально-господарський настрій. Вона вирішила скрізь навести порядок і порахувати всю білизну, і з'ясувати, скільки лишилося в неї брусків мила, і скільки лишилося в Тигри чистих серветок, і скільки лишилося в Крихітки Ру чистих слинявчиків. Для цього вона випровадила їх обох із дому, давши Крихітці Ру пакет бутербродів із салатом, а Тигрі – пакет бутербродів із риб'ячим жиром, щоб вони гарно погуляли в Лісі – тільки без пустощів!

І вони пішли собі в Ліс, і дорогою Тигра розповідав Крихітці Ру (якого це дуже цікавило) про все, що Тигри вміють робити.

– А літати вони вміють? – спитав Крихітка Ру.

– Аякже! – сказав Тигра.– Щоб Тигри та не літали? Та вони знаєш, як літають!

– О! – сказав Крихітка Ру.– І вони вміють літати не гірше за Сову?

– Куди там Сові. Краще! – сказав Тигра.– Тільки вони не хочуть.

– А чого вони не хочуть?

– Ну, їм це чомусь не подобається.

Ру ніяк не міг цього зрозуміти, бо самому йому страшенно кортіло політати, але Тигра пояснив, що треба бути Тигрою, щоб це зрозуміти.

– А стрибати? – спитав Крихітка Ру.– Чи вміють Тигри стрибати, як Кенги?

– Питаєш! – сказав Тигра.– Ще й як! Але, звісно, коли захочуть.

– Ой, а я так люблю стрибати! – сказав Крихітка Ру.– Нумо, позмагаймося, хто далі стрибне – ти чи я?

– Звісно, я,– сказав Тигра,– тільки зараз ми не будемо гаяти часу, бо ще спізнимося.

– Куди спізнимося?

– Туди, куди нам треба прийти вчасно,– сказав Тигра, і наддав ходи.

Невдовзі вони добралися до Шести Сосен.

– А я вмію плавати,– сказав Крихітка Ру.– Одного разу я впав у річку й плавав. А Тигри вміють плавати?

– Ще б пак! Тигри все вміють!

– І по деревах вони вміють лазити краще за Пуха? – спитав Крихітка Ру, зупинившись перед найвищою сосною і задерши голову.

– По деревах вони лазять краще за всіх на світі,– сказав Тигра,– значно краще за всяких там Пухів.

– А на оце дерево вони зуміють залізти?

– Вони завжди лазять саме по таких деревах,– сказав Тигра.– Цілими днями: то вгору, то вниз.

– Ой Тигро, це правда?

– Ось зараз сам побачиш! – рішуче сказав Тигра. – Сідай мені на спину та вчися.

Тигра раптом відчув страшенну впевненість, що Тигри лише для того й створені, аби лазити по деревах.

– Ой Тигро! Ой Тигро! Ой Тигро! – захоплено пищав Крихітка Ру. Він умостився Тигрі на спину, й вони полізли.

До першого сучка Тигра радісно повторював (у думці): "А ми ліземо!"

Добравшись до наступного сучка, він з гордістю сказав (у думці): "Ну, хіба я не казав, що Тигри вміють лазити по деревах?"

Видершись іще вище, він сказав (у думці);

"Правда, це не так легко..."

А ще вище він сказав (уголос):

– Тільки