read-books.club » Фентезі » Магус 📚 - Українською

Читати книгу - "Магус"

131
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Магус" автора Володимир Костянтинович Пузій. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 50
Перейти на сторінку:
«синьйора».

— То скільки мені коштуватиме ваша послуга, вельмишановний Оберто?

— Гроші не мають значення. Проведіть мене в док і накажіть, щоб звідти пішли всі…

— Зараз вечір, на ніч я їх і так відпускаю…

— Ще краще. Я зачинюся в доці і буду там, певно, до ранку. Ніхто не повинен турбувати мене, стукати в двері чи навіть просто намагатися підглядати. Раффаель прослідкує за цим, чи не так? — «Голос» киває. — Далі. Зранку, можливо, мені треба буде оглянути інші доки. При цьому за першою моєю вимогою із них підуть усі працівники…

— Надовго?

— Думаю, що ні, проте не хочу загадувати. Можливо, і надовго. Але обіцяю одне: після сьогоднішньої ночі пуеруло залишить вас у спокої.

— Ну, — з помітним полегшенням підсумовує сьєр Барбіалла, — це якраз те, що треба.

— І ще. Мені потрібні два чистих горнята.

Сьєр Барбіалла нічим не виказує свій подив: горнята то горнята! Сам він вирішує залишитися на ніч в конторі, багато справ, знаєте, накопичилося, ми тут із шановним Раффаелем посидимо, щоб йому одному не нудьгувать.

— Пам’ятайте: ніхто не повинен до ранку стукати в док чи заглядати в нього.

— Особисто простежу! А коли почнете?

— Зараз, сьєре Ріккардо. Незабаром північ, часу майже не залишилося. Ведіть…

Спираючись на ціпок (і досі — в личині сивобородого старця), Оберто йде за сьєром Барбіаллою. «Голос» крокує поряд, несе горнята і міхи з вином.

Док уже порожній, останні теслі перевдягаються і, кидаючи здивовані погляди на цю трійцю, йдуть. У чорному, повному тіней череві не залишається жодної живої душі… жодної людини принаймні.

— Візьміть ліхтар, — радить сьєр Барбіалла.

— Так, поставте біля входу. — Навряд чи він знадобиться магусові, але ні до чого зайвий раз тривожити і так схвильованого власника корабельні. — Раффаелю, занеси вино і горнята. А тепер, панове, дозвольте відкланятися. Побачимося вранці, — він киває їм і переступає через поріг. Двері зачиняються, Оберто, притуливши до них ціпок, опускає зсереди важезний засув.

І цієї ж миті світло в ліхтарі гасне.

4

Сьєр Барбіалла не на жарт стурбований, сьєр Барбіалла нервово смикає бороду, стріляє очима у бік зачинених дверей і нарешті не витримує:

— Як на вашу думку, молодий чоловіче, він упорається?

— Татусь знає, кого просити про послуги, — вагомо мовить «голос». — Підемо, не варто…

Його слова перериває гуркіт в доці, після гуркоту чути вищання, несамовите і загрозливе. Тепер у сьєра Барбіалли і Vox’a не залишається анінайменших сумнівів: усередині хоробрий Оберто зійшовся в двобої з ворогом небезпечним, незвичайним.

— Може, все-таки…

— Підемо, — в голосі «голоса», мабуть, не чути вже тієї впевненості, але він бере сьєра Барбіаллу під лікоть і тягне до контори. — Сказано: до ранку не турбувати. Тож і не будемо…

Цього разу його заглушає люте ревіння, від якого волосся у власника корабельні стає дибки, та й Раффаелеві явно не по собі. Однак вони йдуть — і правильно вчиняють. До світанку обидва не спатимуть, гаючи час за картами і міхом із манджагверою, який поприпас сьєр Барбіалла.

Ближче до ранку «голоса» знайде гінець від Татуся і повідомить, що учора одному із «прибиральників» дона Карлеоне замовили такого собі законника на ймення Оберто.

5

А що ж сам Оберто?

Не варто забувати: нещодавно в нього стріляли, до того ж він відчув на собі руйнівну дію однієї із найсильніших отрут, які тільки були в розпорядженні синьйора Бенедетто. Вплив цей дається взнаки досі: не даремно ж по дорозі в ювелірну крамничку Оберто спирався на руку Раффаеля, не даремно і потім, після розмови із маестро Іракунді, начепив личину старця і взяв ціпок, який не випускав із рук, поки не зайшов у док. Оберто би і тепер сперся на нього, та світло згасло і почалося те, що почалося, — не до ціпка, панове, аж ніяк не до ціпка!

Гуркіт! вищання!! загрозливе ревіння!!!

Читач, напевно, вже уявив собі якогось лютого пуеруло розмірами зі слона, з ікластою, слинявою пащекою, із очима, мов блюдця, із долонями-лопатами і довгим скорпіонячим хвостом. Це страховисько тихесенько підкралося до Оберто, смердючим своїм подихом загасило ліхтар, а тепер вищить і ричить, аби похитнути впевненість супротивника, так би мовити, морально розчавити його. І слід би, певно, всім небайдужим затремтіти від думки, що чекає звитяжного нашого магуса жорстокий, кривавий двобій (а він же — пам’ятаєте? — щойно почав оговтуватись від отрути); слід би гарячково пробігати очима рядок за рядком, а то й перегорнути кілька сторінок, щоб дізнатися, чим там усе закінчилося: навряд чи чудовисько вб’є чародія, але ж може руку-ногу відкусить, а пащека слинява, буде потім зараження крові…

Заспокойся, читачу, не поспішай гортати сторінки. Живий Оберто, живий і неушкоджений, тільки горло зірвав кричати на два голоси та скалку в долоню загнав, коли ящики перекидав, а так — здоровісінький.

Хоча, звичайно, працювати на публіку притомився. Бере міхи, горнята бере, прямує до «Цирцеї», що височить посеред доку. Сяк-так піднімається трапом (ціпок залишився біля входу, хоча, звичайно, з ним було б зручніше).

Заліз нарешті. Інший би уже сто разів перечепився і — все, посилай за трунарем; падати далеко, розбився б неодмінно; але Оберто бачить у темряві не гірше, ніж удень, тому обійшлося без неприємностей.

Опинившись на палубі, магус прямує до корабельного носа. Зупиняється на самому краю, розв’язує міх і бризкає вином на жіночу статую, що підтримує бушприт:

— Мир тобі!

Хтось би побачив зараз магуса — вирішив би, що збожеволів бідаха. Спершу ящики перекидає і волає дурним голосом, тепер вино дорогуще ллє на деревинки. От лихо: згоріла людина на роботі, не витримала душевної напруги! Диви, диви, уже і чорти йому являються!!..

Чорт, панове, дійсно має місце. Себто, якщо здалеку і в темряві, та не дуже придивлятися, можна прийняти істоту, що з’явилася, за чорта (власне, так і сталося кілька днів тому із рибалкою Марком, який зараз допиває останнє горня в таверні і ще не помітив Фантина, котрий за ним стежить). Оберто ж, на відміну від Марка, в темряві, як ми говорили, бачить добре — та й напевне знає, хто саме завітав.

Клабаутерман. Тьху, хай йому грець, слово не італійське, поки вимовиш — язик у морський вузол зав’яжеться! І сам гість — не з наших країв. Звідки взявся на «Цирцеї», як туди потрапив? Та разом із деревиною, з якої виготовили саму Цирцею — не вітрильник, а носову фігуру. А якщо вже бути зовсім точними, то другу носову фігуру, перша ж розбилася під час одного з рейсів, тому купили нову — а разом із нею на галері оселився клабаутерман.

«Звідки ви про нього дізналися?» —

1 ... 29 30 31 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магус», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Магус"