Читати книгу - "Битва королів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дурний,— забідкався крук.
Мормонт не чекав на Джонову відповідь.
— Його лорд-батько займає високу посаду в раді короля Ренлі, і якби мені захотілося позбутися його... Ні, ліпше не треба. Ренлі навряд чи слухатиме тремтячого товстуна. Ліпше пошлю сера Арнела. Він набагато врівноваженіший, та й мати його з Фосовеїв зеленого яблука.
— Скажіть, мілорде, якщо ваша ласка, що вам потрібно від короля Ренлі?
— Те саме, що й від усіх інших, хлопче. Вояки, коні, мечі, лати, зерно, сир, вино, вовна, цвяхи... Нічна варта не гордує, бере все, що дають,— він потарабанив пальцями по грубо обтесаних дошках стільниці.— Якщо вітри сприятимуть, сер Алісер має до нового місяця дістатися Королівського Причалу, та чи прийме його цей хлопчак Джофрі, я не знаю. Дім Ланістерів ніколи не був прихильний до Нічної варти.
— Торн може їм показати руку тої істоти.
Жахливий безбарвний обрубок з чорними пальцями, який, наче й досі живий, сам по собі сіпався й корчився.
— Була б у нас друга рука, щоб відіслати її Ренлі!
— Дайвен каже, за Стіною можна що завгодно знайти.
— Ага, Дайвен каже. Коли він востаннє пішов у розвідку, він бачив ведмедя п’ятнадцять футів заввишки,— пирхнув Мормонт.— А ще кажуть, моя сестра взяла собі ведмедя за коханця. У це я повірю швидше, ніж у те, що ведмеді бувають п’ятнадцять футів заввишки. Хоча в світі, де повстають мертві... та навіть і так, вірити можна тільки своїм очам. Повсталих мерців я бачив. А велетенських ведмедів — ні,— він подивився на Джона довгим і проникливим поглядом.— До речі про руки. Як твоя?
— Ліпше,— скинув Джон молескінову рукавичку й показав йому. Шрами вкривали руку мало не до ліктя, а поцяткована рожева шкіра й досі була тугою і ніжною, але рука гоїлася.— От тільки свербить. Мейстер Еймон каже, це добре. Дав мені з собою масті в дорогу.
— Зможеш, попри біль, орудувати Довгопазуром?
— Та зможу,— Джон поворушив пальцями, стиснув і розтиснув кулак, як його вчив мейстер Еймон.— Мейстер Еймон каже, я мушу щодня тренувати пальці, щоб повернути їм спритність.
— Може, Еймон і сліпий, але свою справу він знає добре. Молю богів, щоб він лишався з нами ще двадцять років... А ти знаєш, що він міг стати королем?
Джона це заскочило зненацька.
— Він казав, що батько його був королем, але... Я думав, що він, либонь, молодший син.
— Так і є. Його дід — Дейрон Другий Таргарієн, який приєднав до корони Дорн. Одною з умов пакту було те, що він одружиться з дорнською князівною. Вона народила йому чотирьох синів. Еймонів батько Мейкар був наймолодший з чотирьох, а Еймон був його третім сином. Не забувай, усе це відбувалося ще до мого народження, історія ця така давня, яким мене намагається представити Смолвуд.
— Мейстра Еймона нарекли на честь Лицаря-Дракона.
— Щира правда. Подейкують, справжнім батьком короля Дейрона був королевич Еймон, а не Ейгон Негідник. Та хай там як, а нашому Еймону бракувало войовничості Лицаря-Дракона. Як він любить казати, меч у нього ледачий, зате розум меткий. От і не дивно, що дідо відіслав його в Цитадель. Йому було дев’ять чи десять, здається... та й по лінії наступництва він — дев’ятий чи десятий.
Джон знав: мейстер Еймон відзначив уже понад сотню іменин. Його, немічного, всохлого, зморщеного і сліпого, важко було уявити хлопчиком, не старшим за Арію.
— Еймон сидів за своїми книжками,— провадив Мормонт,— коли через нещасний випадок на турнірі загинув найстарший з його дядьків, престолонаслідник. У нього залишилося двоє синів, але й вони незабаром зійшли в могилу — під час Великовесняної моровиці. Короля Дейрона теж забрала пошесть, тож корона перейшла до його другого сина — Ейриса.
— Божевільного Короля?
Джон геть заплутався. Ейрис був королем перед Робертом, тобто не так уже й давно.
— Ні, до Ейриса Першого. А той, якого скинув Роберт, був Другим.
— Коли ж це було?
— Вісімдесят років тому, десь так,— сказав Старий Мормонт,— і ні, я ще тоді не народився, хоча Еймон на той час уже викував з дюжину ланок свого мейстерського ланцюга. Ейрис одружився зі своєю сестрою, як зазвичай чинили Таргарієни, й панував десять чи дванадцять років. Еймон склав обітницю й поїхав з Цитаделі — найнявся на службу при дворі якогось лордійчука... аж тут помер його бездітний король-дядько. Залізний трон перейшов до останнього з чотирьох синів короля Дейрона. А це і був Мейкар, Еймонів батько. Новий король викликав усіх своїх синів до двору й хотів зробити Еймона одним з радників, але той відмовився, бо таким чином узурпує місце, яке по праву належить великому мейстру. Натомість він пішов на службу у фортецю свого найстаршого брата, ще одного Дейрона. Цей теж помер, лишивши по собі за спадкоємицю недоумкувату дочку. Здається, він од якоїсь повії підчепив пранці Наступним братом був Ейріон.
— Ейріон Жахливий? — згадав Джон це ім’я. «Королевич-який-вважав-себе-драконом» фігурував здебільшого у страшних казках старої Нан. Менший братик Бран їх просто обожнював.
— Атож, хоча сам він звав себе Ейріоном Полум’яним. Одного разу — під чаркою — він вижлуктив глек дикополум’я, запевняючи своїх приятелів, що це оберне його на дракона, але боги милостиві, і він обернувся на труп. А ще й року не минуло, як король Мейкар загинув у сутичці з одним лордом-відступником.
У питаннях історії королівства Джон не був уже геть чистим аркушем — про це подбав його мейстер.
— Це було в рік, коли вперше зібралася велика рада,— сказав він.— Обминувши немовляту-сина королевича Ейріона й дочку королевича Дейрона, лорди віддали корону Ейгону.
— І так, і ні. Спершу її, не розголошуючи цього, запропонували Еймону. Але він, так само не розголошуючи цього, відмовився. Його божественне призначення — служити, а не правити, пояснив він. Він дав обітницю й не порушить її, хай навіть сам верховний септон запевнив, що дарує йому відпущення. Що ж, ніхто при здоровому глузді не волів, щоб на престолі опинився хтось із Ейріонових нащадків, а Дейронова дочка, мало того що дівчинка, була ще й несповна розуму, отож вибору не лишалося — довелося звернутися до Еймонового молодшого брата — Ейгона П’ятого. Ейгон Маловірогідний — ось як його називали, адже народився він четвертим сином четвертого сина. Еймон усвідомлював, і не без підстав, що всі незадоволені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Битва королів», після закриття браузера.