Читати книгу - "Сестри крові"

— Звичайно. На чому ж іще? Днями один мене запитав: «Але ж вони Судного дня не встануть? Як вони будуть жити без печінки, серця, селезінки?» А я кажу: «Господь добрий, він відновить усі втрачені органи».

Мартин Ґрозваєр шукав способу затримати пилявецьких невдах, але вони, мов пісок крізь пальці, просочувалися і зникали, ніщо вже їх не манило — ні гроші, ні обов’язок. Ще з козаками та гультяйством вони готові були воювати, але не з татарами, а що більшість з них походили з-за Вісли, то не бачили жодного сенсу в обороні Львова, міста, яке для них було чужим і незрозумілим.

Час від часу били дзвони, закликаючи всіх до зброї, а вулицями плентався добош і бив у тарабан[31], та не так гук тарабану вдаряв у вуха й серця львів’ян, як плачливий голос добоша, який закликав записуватися в оборонці міста й обіцяв по три таляри платні, а при цьому сьорбав носом і хлипав. Почувши про оплату, відразу зголосилося дві сотні німців, хоч багато хто з них ледве на ногах тримався.

Бурґомістр саме писав листа канцлерові, коли в двері постукали, він гукнув, щоб заходили. З’явився охоронець і повідомив, що проситься до пана бурґомістра купчик, хоч і не каже, з якої нагоди. Ґрозваєр кивнув. Опецькуватий чоловічок з обличчям улесливого ченця несміливо зайшов до кабінету й вклонився:

— Вибачте, що я вас турбую в такий грізний час, але, можливо, моя новина видасться цікавою.

— Що там таке? Я нічого не купую, у мене й так грошей катма.

— Ні-ні, нічого такого я й не мав на думці, хоча торгую винами. І, власне, сьогодні я завіз вино до винарні Прохазки... — Ґрозваєр насторожився. — Я привіз перфектні мальвазії, мушкателі, монасберґи, рейнські, лякріма Крісті... аліканти, а також наливки... і справдешній цимес — настоянку на грушці. Ось, якщо ваша ласка...

Купець витяг з-за пазухи пляшку, всередині якої була велика грушка. Бурґомістр здивовано оглянув її.

— Це що ж — пляшку прикручують до ще малого плоду?

— А так-так, прошу вас, а потім заливають горілкою. Шваби вигадали. Це вам подарунок. Так от, ця винарня міститься «Під Крилатим Оленем»... тобто під аптекою.

— Ну?

— І так сталося, що я зайшов також до аптеки... бо в моєї жінки горло застуджене... то щоб якого полокання взяти... Там нікого не було, але з прочинених дверей до сусіднього покою лунали голоси. Чоловічий і жіночий.

— І?.. — Ґрозваєр втрачав терпець.

— Власне! Обоє розмовляли русинською. А в наш тривожний час, коли...

— Пхе! Я й сам можу кілька слів промовити русинською.

— Е ні, то не було кілька слів. То була тривала бесіда.

Бургомістр витріщив очі.

— Що? Аптекар Мартин Айрер розмовляв русинською?

— Як Бога кохаю! І то чистою.

— І довго вони так собі балакали?

— Достатньо довго, щоб я пересвідчився в тому, що це саме русинська, а не яка інша.

— Гм... Хто ж там такий, щоб з ним... ну, хіба та відьмочка...

— Так і є. Відьмочка. Але й сам пан аптекар.

— І що далі?

— Далі вийшов з тих дверей аптекар, був дуже здивований, побачивши мене, й запитав, чи довго я на нього чекаю. Я сказав, буцім щойно зайшов.

— Добре. Дякую. А скажіть... звідки ви вина возите?

— З Венеції.

— О, чудово! І коли ви поїдете туди ще?

— Оце за день-два й поїду. Жовніри вже спустошили кілька винарень до краплі.

— Тоді у мене до вас буде одне доручення. За яке я вам віддячу. — Ґрозваєр підвівся і пройшовся по кабінету, заклавши руки за спину. — Ви знаєте, як загинув мій син. Підло, без зброї. Будучи хворим, він не мав змоги оборонятися, як належиться у таких випадках. Його смерть лежить на совісті аптекаря... Я ніколи не повірю в те, що вбив його той хлопчак, що дременув. А цього шелихвіста, який живе з відьмою, я хочу вивести на чисту воду. Я хочу дізнатися про нього все. Тому я вас прошу відвідати не лише Венецію, але й Падую, де він учився. Знайти тих, хто його знав, зібрати про нього якнайбільше інформації. Дорогою заїдьте в Зальцбурґ, звідки він родом. Там ще мусить бути його родина.

— Дякую за доручення. Готовий служити вам вірою і правдою.

З тими словами вони розпрощалися, а наступного дня, коли відбулася рада, Ґрозваєр відвів набік доктора Геліаса й запитав:

— Ви начебто товаришуєте з Мартином Айрером?

Доктор вловив тон, який йому не сподобався, і вирішив ухилитися від прямої відповіді:

— У нас фахові інтереси. Тільки й усього.

— Однак ви брали діяльну участь у його порятунку від меча.

— Йшлося лише про порятунок невинної людини. Не більше.

— А вам ніколи не доводилося чути від нього іншу мову, окрім польської, латини, італійської чи німецької?

Щось кольнуло доктора й він, не вагаючись, відповів:

— Авжеж, чув.

І побачив, як Ґрозваєр збудився, як загорілися його хижі очі.

— І то яку?

— Хорватську.

— Як то хорватську?

— Дуже просто — його мама з Істрії. Він читає молитву хорватською.

Ґрозваєр відчував себе прибитим. Хорватська! Її можна було сплутати з русинською. А хорват з русином завше порозуміються. То чому б Мартину й відьмі не розмовляти собі любенько своїми мовами?

— Щось не так? — поцікавився доктор.

— Та ні... просто виникли деякі підозри, але ви їх уже розвіяли. Дякую.

Бурґомістр, очевидно, снує павутину, подумав Геліас. Смерть сина зробила його ворогом аптекаря.

Розділ 7

Юліана: Рай і Пекло. Поєдинок.

Початок жовтня 1648 року

В обід я підкріпилася фруктами, подрімала, знову читала, а надвечір до мене постукав Франц і сповістив, що капітан мене запрошує на вечерю.

— З якої б це радості? — здивувалася я.

— Винятково з поваги до тебе, — засміявся він і вмостився на кріселку, — відмовитися не можна. Але попереджаю: там будуть присутні іспанські офіцери. Хтозна, чи не довелося тобі з ними перетнутися при штурмі Дюнкерка або на покладі ґалеону.

— О, а то звідки тобі відомо про ґалеони?

— Хе, дивуєш