Читати книгу - "Теплі історії в конвертах"

До зустрічі!

Твоя щаслива й окрилена Я»

Ліна тримала листа обома руками просто перед собою і, коли закінчила читати його, збагнула, що з усіх сил намагається не заплакати. Горло стисло, немов сталевими лещатами, а перед очима почав розпливатися навколишній світ. Валентин Никифорович уважно дивився на дорогу й мовчав. А за якусь мить промовив:

— Вона так і не прийшла додому того вечора. Я приніс яблука, як вона просила. Але вона того вечора так і не повернулася. «Швидка» забрала її просто з вулиці... Мені... я дуже довго не міг прийняти... прийняти той факт, що її більше зі мною немає. Не буде! Цей лист особливий для мене. Щоразу, як перечитую його, мені здається, що це Марія розмовляє зі мною. Немов чую її голос, бадьорий, грайливий! Мені страшенно її бракує.

— Я. — почала було Ліна, але затнулася, — мені дуже шкода.

— Я запитав у вас, чи вірите ви в кохання. Ви мусите в нього вірити! Ви така молода! Ви просто мусите знати, що очікування може бути довгим, але вартим того! Бо коли у ваше життя прийде справжнє кохання, у вас не буде ні сумнівів, ні страхів. Коли прийде ваш час, любов переслідуватиме вас, аж доки поглине повністю! Аж доки ви розчинитеся в цьому почутті. Тільки так можна кохати по-справжньому.

Ліна ковтнула сентиментальні сльози й усміхнулася Валентинові Никифоровичу:

— Дякую вам!

— Та пусте, — усміхнувся той у відповідь, заїжджаючи на парковку перед університетом, — ось ми і приїхали!

— Дуже дякую вам за те, що підвезли, і за... — Ліна сором’язливо опустила очі, — і за ваші слова. Гадаю, мені треба було почути їх саме у День Валентина! Бажаю вам гарного дня! І бережіть листа!

Дівчина простягнула маленький конверт сивочолому Валентину Святому. Той обережно взяв його з її рук і почав ховати в нагрудну кишеню куртки. Почулося тихе хрустке шарудіння. Валентин Никифорович здивовано повів бровою й дістав із кишені фантик від шоколадної цукерки «Кара-Кум».

— Бачите? — радісно скрикнув він до Ліни. — Це фантик від цукерки, що їх вона завжди клала мені в усі можливі кишені! Наш улюблений «Кара-Кум»!

Ліна захоплено дивилася на старого, але такого щасливого чоловіка, і думала, якщо й існує на світі Святий Валентин, то він має бути саме таким! Вона ще раз попрощалася з дідусем і помчала в університет. Настрій у неї був пречудовий!

Заняття того святково-романтичного дня минули швидко. Дівчата ходили красиво вдягнені та мрійливі, а хлопці чомусь усі без винятку були загадковими. Ліна отримала кілька позитивно-романтичних дружніх меседжів від подруг із побажаннями зустріти справжнє кохання, і на диво цього разу вони її не дратували і не викликали почуття жалю до себе. Сьогодні вона просто була вдячною. Цьогорічний День Валентина став особливим у її житті. Дівчина з упевненістю тепер знала, що кохання є! Воно завжди десь поруч! Треба лише дочекатися його!

Уже майже вечоріло, коли Ліна вийшла з університету. Повітря було щільне, морозяне і свіже. Дівчина згадала про шалик, який забула вдома, і взялася шукати в кишенях своєї сонячної куртки рукавички, аби зігріти руки від лютого холоду. Але їх не було!

— Що ж таке, я ж брала їх уранці з дому! — бідкалася дівчина, обдивляючись усі закапелки кишень і наплічника. Але рукавиці немов розчинилися!

Раптом вона згадала, що поклала їх на панель у чорному поза-шляховику Валентина Никифоровича, коли читала листа. Ет! Як вона могла їх там забути? Наступною прилетіла думка про те, що автівка могла б ще стояти там, на стоянці. Вона кулею помчала туди, наче не звичайні рукавиці забула, а кусні золота. І направду, наближаючись до того місця, де вранці висадив її пан Валентин Святий, вона побачила, що величезний чорний монстр якраз повільно від'їжджає! Що є сили вона рвонула вперед, наступом на автомобіль:

— Зачекайте!!! Зачека-а-а-а-а-йте! Валентине Никифоровичу, я забула у вас у машині свої рукавички!

Ліна встигла добігти до автівки та постукати у вікно пасажира. Машина загальмувала й зупинилася. Дівчина рвонула на себе двері й завмерла. За кермом у салоні авто сидів абсолютно незнайомий симпатичний молодий чоловік і здивовано-питально на неї дивився.

— А де... дідусь? — тільки й спромоглася промовити Ліна.

— Дідусь? — повторив за нею хлопець.

— Валентин Святий! Тобто Святий Валентин! Тобто Валентин Никифорович! — заплуталася вона в іменах і прізвищах.

— Дідусь уже поїхав додому. Сказав, що хоче прогулятися й купити собі шоколадних цукерок.

— «Кара-Кум»? — радісно розквітла Ліна.

— «Кара-Кум»! — бадьоро підтвердив незнайомець і ошелешено запитав: — А ви звідки?..

— Звідки знаю? — грайливо промовила на свій подив Ліна. — Я навчилася робити блискуче правильні висновки. До того ж сьогодні День Святого Валентина, і в повітрі кружляє не лише сніг, а й магія! — Ліна зіщулилася від холоду й похукала на свої задубілі руки.

— Ви змерзли? Будь ласка, сідайте, я підвезу вас додому. Мене звати Валентин.

— Ви жартуєте? — розсміялася Ліна від несподіванки.

— Жодних жартів! Самі казали щойно — сьогодні особливий день. Прошу, сідайте, на вулиці зимно.

Ліна рішуче вмостилася збоку. На панелі просто перед нею лежали її рукавички, забуті вранці. І фантик від цукерки «Кара-Кум».

— Ну що, поїхали? — підморгнув їй Валентин.

— Поїхали! — дзвінко промовила Ліна.

Олександра Орлова. Відкрити в разі сімейної сварки

Ось, мамо, цей день настав! Ні-ні, я не дзвонитиму тобі, щоби жалітися, — я для того надто горда. До того ж як про це розповісти, коли сварка почалася з нікчемної дрібниці, а потім виросла в такий вихор взаємних образ та докорів, що соромно й згадати. Але, так, ти попереджала, що рано чи пізно ми посваримося, і так воно й сталося. Чекай-но, ти ж навіть мені лист для такої нагоди написала, а я його слухняно зберегла! А ось і він — короткий нотаток від тебе і простий конверт із написом: «Відкрити в разі сімейної сварки!»